Який цей світ

Влад Марія Миколаївна

Звучали вранішні труби - усі діви у перистилю схиляли додолу свої голови й промовляли молитву Ездри, яку вважали законовчителі найбільш успішною перед Господом: "О, Боже, хай Твоє ім'я буде прославлене й освячене в світі, який Ти створив по Своєму уподобанню; хай буде Твоє царство; хай прийде відкуплення і скоро з'явиться Месія!"

Після молитов читали уступи із книг, що визнавали віру в одного Бога. Рання й вечірня молитва закінчувалася благословенням священика.

Так виростала разом з іншими дівчатками Пречиста Діва Марія. Вона була беручка до різної роботи. Ось Вона змалечку навчилася прясти вовну і льон, а пізніше гарно ткала на верстаті килими, тканину для святині. Святий Епіфаній лишив нам згадку,

що Пречиста Діва Марія найбільше любила вишивати на полотні та вовняній матерії або ткати золотом на шовках і парчі. Протоєвангеліє Якова розповідає, що Вана залюбки сиділа під кужелем і пряла веретеном. Християнки в Єрусалимі свято переховували веретена Марії, які побожна візантійська імператриця Пульхерія перевезла до Константинополя і поклала в церкві Пресвятої Богородиці. Діва Марія пряла льон, привезений з Єгипту, а відтак з цього прядива ткали туніки для первосвящеників. Той виріб так і називали - "Дівине полотно". Ті Пречисті руки ткали Ісусові і той хітон, який воїни під хрестом розіграли жеребкуванням.

Прядучи або ж сидячи за ткацьким верстатом, підліток-Марія мала час для улюблених роздумів над прочитаними уступами святого Письма.

Якою ж мовою говорила Пречиста Діва Марія?

Справа в тому, що вже від ІV сторіччя до Христа арамейська мова, якою говорили перси або ассирійці, була розговірною мовою на цілому Близькому Сході. У самій Палестині вона мала кілька говорів, з яких найважливішими була юдейський і галилейський. В Євангелії написано, що слуги первосвященика в часі суду над Христом по мові пізнали святого Петра як учня Ісуса, бо він до когось промовив по-галилейськи, цебто галилейським говором арамейської мови.

Пречиста Діва Марія, Її Син - Ісус Христос і Апостоли говорили арамейською. Ця мова також була первісною мовою Христової Церкви, і нею була написане Євангеліє святого Матея, а відтак і лист святого Павла до євреїв. Маємо приклади арамейської мови у Євангеліях. Ці слова і донині збережені: Авва, Голгота, мамона, Месія, Пасха, рака, сатана, Іллі іллі лама савахтані та багато інших.

Отже, Пречиста Діва Марія багато часу провадила за читанням святого Письма, а за рукоділлям роздумувала над прочитаним. Вона так досконало знала святе Письмо, що складала за його оповідями побожні пісні. Її гімн подяки "Величає душа моя Господа" став сам однією з найкращих пісень святого Письма. Цей гімн, складений в часі зрілості Марії, свідчить про великий розум, побожність, покору, якими Вона відзначалася в храмі.

Тим часом Її батько і мати переселилися до Єрусалиму і навідувалися до своєї доньки. Раділи їх серця з Маріїних успіхів, з Її працьовитості та бездоганної поведінки. Дівчинка росла, розвивалася, дорослішала у всіх на очах.

А жили святі Йоаким і Анна недалеко Єрусалимського храму, на місці, де тепер є церква святої Анни. Вони відвідували свою доньку, пожертвувану Богові, переважно в святочні дні, дивилися на Неї під час урочистих обрядів. Їх святі душі та всі думки завжди була у храмі, де їх донька, і тепер також "донька Господа", потіха їх старості, служила Богові. Вони не скористалися з привілею закону, щоб викупити єдину доню з храму, як це робили інші батьки.

Та ось святий Йоаким підупав на силі. Він уже не зміг піднятися, щоб побачити, як їх донька на святі початку жертвоприношення несе світильник з оливою, світло від якого була таке сильне, що люди в околицях міста при цих світильниках могли збирати зерно. Він тільки бачив це світло, чув дівичий спів під звуки арф і плакав від радості. Анна ж сиділа на даху свого дому з веретеном у руці, і великою тугою наповнялося її серце. Вона дивилася в бік святині, поза мурами якої перебувала її єдина потіха і розрада.

Ішов дванадцятий рік перебування Пречистої Діви Марії у храмі, коли Їй сповістили, що батько помирає і хоче побачити свою дитину, щоб

востаннє вділити своє батьківське благословення. Марія негайно прийшла. Вмираючий простягнув свої руки та поклав їх на Її голову, а з його немічних уст ледь чутно доносилася молитва з просьбами Божого благословення для доньки. 3 цим ангели Божі взяли його святу душу та понесли на лоно Авраама, куди святий Йоаким за довгий життєвий шлях звертав свої думки і всі сподівання.

Ізраїльтяни вірили в посмертний суд, у те, що душі умерлих ішли до місця очікування, де праведні мали отримати нагороду, а грішники кару (Премудр., 3:1-10; 4:7-15). Вони також вірили у воскресіння тіл (Йов,19:25-27; Данйіл,12:1-3), що мало настати по закінченні доби Месії - тоді мав прийти Останній Суд, Господній День (Йом Ягве), на якому праведники одержать вічну нагороду в небі, а грішники кару в пеклі (Псалом 97:8-9; Еклез., 12:14). Святе ж Письмо каже, що смерть з'явилася у світі як покара за первородний гріх, тому по смерті кожного ізраїльтянина з його дому нісся плач і голосіння.

Тіло Маріїного святого батька змили під жіноче голосіння водою з миром і трояндовими пелюстками, обвили щільно довгим звоєм лляного полотна. У домі відчинили всі вікна й двері, а біля тіло запалили "світильник смерті". На другий день біля дому зібрався похоронний похід і в супроводі сумних мелодій двох сопілок поклали тіло святого Йоакима на мари, накрили чорним покривалом і понесли на плечах. Похід вулицями Єрусалиму супроводжувався співом набожних пісень під музику та голосінням жінок. Пречиста Діва Марія підтримувала свого нещасну Неньку, але й сама гірко плакала за Татом. Проходили брамою, яку згодом назвали "Брамою Діви" . На цвинтарі мари поклали на землю, провідник похорону говорив молитву, звернену до покійного: "Благословен Бог, що створив Тебе, Він знає Твоє число й колись знову воскресить Тебе. Хай буде благословенний той, хто забирає життя й відновляє його". На голову покійника поклали торбину із землею та внесли тіло до гробу. Свята Анна, тяжко ридаючи, востаннє обняла тлінні останки свого мужа, і двері гробу засунули важким каменем. Марія разом з усіма вирвала жменьку трави і кинула позад себе зі словами: "вони зацвітуть як трава на полі".

На порозі свого дозрівання Пречиста Діва Марія втратила улюбленого батька - Її непорочна душа глибоко відчула цю тяжку втрату. Разом з матір'ю вони в жалобному чорному одязі, босі, з відкритими головами плакали і постили сім днів, сидячи на долівці й молячися за душу святого Йоакима.

Та неспостигли висохнути сльози на лиці Марії, як помирає і Її Мати, що цілим серцем була прив'язана до свого мужа і не змогла знести розлуки з ним.. .

Марія сама замкнула очі дорогій Матусі й ще раз відбула в тяжкій тузі всі жалібні приписи закону.

Зоставшися круглою сиротою, Пречиста Діва Марія склала обітницю досмертної чистоти та всеціло посвятила Себе на службу Богові при храмі.

* * *

Правдоподібно, що по смерті святої Анни, її родич - священик Захарія, муж святий і повний чеснот, став законним опікуном Пречистої Діви Марії. З огляду на те, що Вона була одиначкою у батьків, приписи закону накладали на Неї важкий обов'язок продовження свого роду. Закон гласив: "Хай буде виключений той, хто не лишив Ізраїлеві потомка". А що Марія походила з роду священика Арона і царя Давида, з якого мав народитися Месія, то обов'язок продовження роду вважався релігійним обов'язком. Тому, коли Марії сповнилося п'ятнадцять років, священик Захарія постановив підшукати для Неї достойного чоловіка з Її власного роду, як приписував старовинний звичай. У апокрифах Псевдо-Євангелія Матея оповідається про священика Аріятара, котрий хотів заручити Марію зі своїм сином, а Вона сказала: “Не може бути, щоб Я знала мужа, а муж Мене”.