11/22/63
Шрифт:
— Не варто вам перейматися тією чортовою п’єсою лише через те, що в Еллен Докерті в якомусь місці зачухалося, — почав він. — Закінчите свою книжку, отримаєте бестселер і більше не озирайтесь назад. Житимете стильним життям у Нью-Йорку. Випиватимете з Норманом Мейлером й Ірвіном Шо [466] у харчевні «Білий Кінь».
— Ага, — кивнув я. Джон Вейн [467] просурмив у горн. — Не думаю, щоб моя особа вельми зацікавила Нормана Мейлера. Та й Ірвіна Шо також.
466
Irwin Shaw (1913–1984) — популярний як у публіки, так і в критиків драматург, сценарист, романіст.
467
John Wayne (справжнє
— Авжеж, ви сягнули такого успіху з «Мишами й людьми», — продовжував він. — Все, що ви могли б зробити опісля, у порівнянні з тим спектаклем, мабуть, викликало б розчарування — ох ти Господи, погляньте-но, що вони витворяють! Джону Вейну щойно встряла стріла в капелюх! На щастя, той у нього двадцятигалоновий «делюкс»!
Зауваження про те, що друга моя постановка може провалитися, зачепило мене дужче, ніж я міг би очікувати. А далі думка моя перескочила на нас із Сейді, як ми, попри всі наші зусилля, не можемо цілком якісно відтворити той, наш з нею перший виступ на танцмайданчику.
Здавалося, весь поглинутий подіями в телевізорі Дік раптом промовив:
— Крім того, зацікавленість у шкільній постановці проявляє Ретті Сильвестер. Він думає взяти «Миш’як і старе мереживо» [468] . Каже, вони з жінкою бачили цю виставу в Далласі два роки тому, так публіка там весь час регоче, ледь не покотом валиться.
Боже правий, це старе дрантя. І фізик Фред Сильвестер у ролі режисера? Я навряд чи довірив би Фреду керувати репетицією виведення першокласників під час навчальної протипожежної тривоги. Якщо такий талановитий, проте ще зовсім сирий по краях актор, як Майк Косло, опиниться під орудою Ретті, це може відкинути його процес дозрівання на п’ять років назад. Ретті й «Миш’як і старе мереживо». Ісус би просльозився.
468
«Arsenic and Old Lace» (1939) — комедія драматурга Джозефа Кесельрінга (1902–1967) про письменника і його божевільне сімейство; однойменна кіноверсія (1944) режисера Френка Капри.
— Та все одно часу нема на підготовку чогось справді вартісного, — продовжував Дік. — Тож я й сказав Ретті, хай береться за виставу. Хоча мені ніколи не подобався цей метушливий сучий син.
Нікому він насправдіне подобався, наскільки я розумів, либонь, окрім упакованої в цілі акри органзи місіс Ретті [469] , котра завжди метушилася поряд з ним, перебігаючи від одного загальношкільного чи факультетського заходу до іншого. Але аби ж то під удар потрапив тільки він. Провал відіб’ється на дітях.
469
Гра слів, справжнє ім’я Фреді звучить майже як Ratty — пацючок, щурик ( англ.).
— Вони могли би поставити естрадне шоу, — сказав я. — Для цього часу мусить вистачити.
— О Господи, Джордже! Воллес Бірі [470] щойно отримав стрілу в плече! Здається мені, він уже труп!
— Діку?
— Ні, Джон Вейн відтягує його до безпечнішого місця. У цій старосвітській стрілянині нема ані на центбодай якогось сенсу, але мені все’дно подобаються такі сцени, а вам?
— Ви чули, що я казав?
Почалася реклама. З бульдозера виліз Кінен Вінн [471] і, зірвавши з себе каску, повідав світові, що готовий цілу милю пішки пройти заради пачки «Кемела». Дік обернувся до мене:
470
Wallace Beery (1885–1949) — актор, що за 36 років кінокар’єри знявся у близько 250 фільмах.
471
Keenan Wynn (1916–1986) — характерний кіноактор, виконавець численних
— Ні, я, мабуть, не дочув, що ви говорили.
Хитрий старий лис. Якби ж то.
— Я сказав, що часу може вистачити на постановку естрадного шоу. На кшталт ревю. Пісні, танці, анекдоти, пов’язані між собою скетчами.
— Все-все-все, окрім хіба що виступів дівчаток з танцями гучі-ку? Чи ви й про таке подумали?
— Не блазнюйте.
— А чого, непоганий міг би вийти водевіль. Мені завжди подобалися водевілі. «Доброї ночі, місіс Калабаш, де б ви не були» [472] і всяке таке інше.
472
Фраза-мем, якою закінчував свої радіо-і телепрограми співак, піаніст і кіноактор-с комік Jimmy Durante (1893–1980).
Він витяг із кишені піджака люльку, начинив її тютюном «Принц Альберт» [473] і розкурив.
— А знаєте, ми колись тут робили щось подібне, у «Грейнджі». Шоу називалося «Джоді Джемборі». Правда, то ще в кінці сорокових було. Людей воно тоді трохи збентежило, проте жоден не вийшов, жодного закиду не промовлено було вголос. І ми не називали те наше шоу водевілем.
— Про що це ви говорите?
— Про менестрель-шоу, Джордже. На сцені всякі ковбої й наймити з ранчо. Танцюють і співають з обличчями, пофарбованими на чорне, розповідають анекдоти, як їм уявляється, на негритянському діалекті. Приблизно по сюжетній канві «Емоса й Енді» [474] .
473
Найпопулярніший американський сорт люлькового тютюну, який випускається з 1907 року компанією «R. J. Reynolds».
474
Менестрель-шоу — відомі з ХІХ століття фарсові шоу на теми негритянської наївності й недолугості, які грали як білі, так і чорні актори; «Amos ’n’ Andy» (1928–1966) — регулярна радіопередача в традиціях менестрель-шоу, яка потім була адаптована телебаченням.
Я почав реготати:
— А хтось у вас грав на банджо?
— Аякже, пару номерів зіграла наша теперішня пані директорка.
— Елленграла на банджоу менестрель-шоу?
— Обережніше, ви вже заговорили п’ятистопним ямбом. Це може призвести до манії величі, партнере.
Я подався вперед.
Дік прочистив собі горло і заговорив на два голоси:
— Каж-но сюуди братчику Томбо, пошо ти собі-мсь прикупив тую баньку вазеліну?
— Ну, моя рахував, шо по с’роок девіть центів!
Він подивився на мене очікувально, і я зрозумів, що це була кульмінація, після якої мала йти реакція.
— І люди сміялися? — запитав я ледь не з острахом.
— Животи собі рвали і просили ще. Ці жарти після того ще тижнями можна було почути всюди там і тут. — Він поглянув на мене урочисто, хоча в очах його миготіли різдвяні вогники. — У нас маленьке місто. І потреби в нас, коли доходить до гумору, скромні. Наша ідея раблезіанського реготу хіба що сягає сліпця, який послизнувся на банановій шкоринці.
Я сидів замислений. Знову продовжився вестерн, але, схоже було, Дік втратив до нього інтерес. Він дивився на мене.
— Така штука й зараз могла б справити ефект, — промовив я.
— Джордже, така штука завжди ефективна.
— Та й не треба перетворюватися на кумедних чорношкірих.
— Атож, тепер цього більше не варто робити, — сказав він. — Можливо, в Луїзіані або в Алабамі, але не тут, не на шляху до Остіна, який у «Грязь Гералд» називають Комісар-сіті [475] . Та вам воно взагалі-то нецікаво, хіба не так?
475
Austin — з 1839 р. столиця незалежної Республіки Техас, а потім і штату; Центральний Техас, де міститься Остін (187 тис. мешканців у 1960 р.), завжди відзначався більшою толерантністю в міжрасових стосунках за решту Півдня США.