Атлантида

Бенуа Пьер

— Як накажете, пане командир, — сказав Моранж.

— Сідайте, панове.

Офіцери послухалися й з веселим гомоном почали переставляти стільці.

Я не зводив очей з Моранжа, який усе ще стояв.

— Пане командир, панове дозволять? — запитав він.

І, перш ніж сісти до столу, де ні на мить не вщухали веселі голоси, капітан Моранж заплющив очі й неголосно прочитав молитву.

РОЗДІЛ IV

ДО ДВАДЦЯТЬ П’ЯТОГО ГРАДУСА

— Бачите, — сказав мені два тижні згодом капітан Моранж, — вам значно краще відомі стародавні шляхи в Сахарі, ніж ви бажали дати мені це зрозуміти. Адже ви знаєте про існування двох Тадекк. Але місто, про яке ви мені казали, Тадекка Ібн-Батутаха позначене цим істориком на віддалі сімдесятиденного шляху

від Туата, а Шірмером, який має рацію, — в недослідженій країні ауеліммідів. Саме через цю Тадекку йшли щороку у IX сторіччі каравани сонгаїв до Єгипту.

— Моя Тадекка — інша. Це столиця «людей під покривалом». Ібн-Хальдун розмістив її на відстані двадцятиденного, а Ель-Бекрі — тридцятиденного шляху на південь від Уаргли. Останній називає її Тадмеккою. Саме до цієї Тадмекки я й прямую. Цю Тадмекку і слід знайти серед руїн Ес-Сука. Через Ес-Сук пролягає торговельний шлях, який у IX сторіччі сполучав Туніський Джерід з рукавом Нігеру поблизу Буррума. Щоб з’ясувати, чи можна відновити цей стародавній шлях, і відрядило мене міністерство. Йому я й завдячую вашим приємним товариством.

— Ви, напевне, розчаруєтесь, — пробурмотів я. — Все переконує мене в тому, що торгівля, яка здійснюватиметься цим шляхом, буде малоефективною.

— Побачимо, — відказав він спокійно.

Так, розмовляючи, ішли ми вздовж одноманітного берега себхи [14] . Під сонцем, що сходило, широкі простори солончаків вилискували блідо-блакитним сяйвом. Наші п’ятеро мехарі, широко ступаючи, кидали сині рухливі тіні. Іноді злітав і ширяв у повітрі невідомий птах, схожий на чаплю, єдиний житель цих відлюдних місць, він ніби висів у небі, прив’язаний ниточкою, і, коли ми йшли далі, сідав.

14

Себха (араб.) — назва солоних озер, які утворюються в великих і малих улоговинах та котлованах пустелі.

Я їхав попереду, уважно стежачи за дорогою. Моранж тримався позаду. Запнутий у свій величезний білий бурнус, у простій фесці зуава, з довгим разком намиста на шиї — великих білих та чорних намистин, які закінчувалися хрестом, він являв собою довершений тип Білих отців кардинала Лавіжері.

Після дводенної зупинки в Темассінімі ми залишили шлях, яким ішов Флаттерс, і подалися на південний захід. Моя заслуга була в тому, що ще до Фурсо я повідомив про значення Темассініна як точки, де перехрещувалися караванні шляхи, позначив місцевість, де капітан Пен спорудив форт. Темассінін розташований на перехресті шляхів, що ведуть від Феззана і Тібесті до Туата, і є чимсь подібним до чудового довідкового бюро. Відомості, які я здобув протягом цих днів про наших ворогів — сенуситів, мали важливе значення. Проте я завважив, як байдуже ставився Моранж до моїх пояснень.

Ці два дні він проводив у розмовах із старим негром — наглядачем тюрбету [15] , де під гіпсовою оболонкою зберігаються останки високоповажного Сіді-Мусси. Шкодую, що не пригадую змісту цих розмов Моранжа з наглядачем. Але, побачивши захоплення й подив негра, я зрозумів, як мало знайомий з таємницями безмежної Сахари і як добре обізнаний з ними мій супутник.

І якщо ти, певною мірою призвичаєний до загадок Півдня, хочеш зрозуміти, скільки дивовижного й надзвичайного вносив Моранж у нашу подорож, то слухай. Це сталося на віддалі якихось двохсот кілометрів звідси, в самому серці Великих Пісків, на жахливому шестиденному безводному шляху. Нам вистачило води лише на два дні до того, як досягнемо першої криниці. А тобі відомо, що це за криниці. Як писав Флаттерс своїй дружині, «треба працювати дві години, аби очистити їх, щоб тварини й люди могли напитися». Отже, ми зустріли там караван, який прямував на схід, до Радамеса, й трохи збочив на північ. Майже порожні горби верблюдів коливалися, виразно промовляючи про муки тварин. Позаду плентався, спотикаючись на кожному кроці, маленький сірий віслюк, жалюгідне віслюченя. Купці розвантажили його, розуміючи, що він здохне. Віслюк інстинктивно чалапав з останніх сил, ніби почуваючи, що, відставши,

сконає і стане поживою для великої зграї грифів. Я люблю тварин, яким маю поважні причини надавати перевагу перед людьми. Але мені ніколи не спало б на думку зробити те, що вчинив Моранж. Слід сказати, що наші бурдюки були майже порожні і наші власні верблюди, без яких ви в пустелі ніщо, не вгамовували спрагу протягом довгих годин. Моранж примусив свого верблюда стати на коліна, розв’язав один бурдюк і дав напитися віслюкові. Я з радістю побачив, як здригнулися від щастя облізлі боки цієї нещасної тварини. Але я був відповідальний за похід і, побачивши здивування Бу-Джема й невдоволення всіх учасників каравану, які страждали від спраги, зробив капітану зауваження. Як воно було зустрінуте! «Я дав те, — відказав Моранж, — на що мав право. Ми дійдемо до криниць Ель-Біодха завтра о шостій годині вечора. Знаю, що доти не відчую спраги». Було це вимовлено таким тоном, що я вперше відчув — переді мною капітан. «Легко сказати, — подумав я з прикрістю. — Він розуміє, що, коли схоче, мій бурдюк, так само як і міх Бу-Джема, будуть до його послуг». Але я ще мало знав Моранжа, і справді, він до наступного вечора, коли ми досягли Ель-Біодха, всупереч нашим пропозиціям, усміхнувшись, відмовився від води.

15

Могила (араб.).

Тінь святого Франціска Ассізького! Пагорби Умбрії, такі ясні під першими променями сонця! Подібного світанку Моранж спинився на березі маленького струмочка, що спадав каскадами в ущелині поміж сірих скель Егере. Води цього несподіваного потоку струменіли по піщаному дну, і ми побачили маленьких чорних рибок, освітлених сонцем. Від них падали тіні, ніби подвоюючи їх. Рибки в центрі Сахари! Ми завмерли перед цим парадоксальним явищем природи. Одна з них заблукала в малесеньку піщану бухточку, безпорадно борсаючись і являючи нам своє біле черевце… Моранж узяв її, розглядав хвилинку і пустив знов у мілководдя. Тінь святого Франціска. Пагорби Умбрії… Але я присягався більше не переривати недоречними відступами цілісність цієї розповіді…

— Бачите, — сказав мені через тиждень капітан Моранж, — я мав рацію, радячи вам їхати трохи південніше, доки досягнемо Шіх-Салаха. Щось вказувало мені на те, що цей масив Егере не може вас зацікавити. А тут вам досить лише нагнутися, щоб зібрати камінці, які дозволять переконливіше, ніж це зробили Бу-Дерба, Клуазо і доктор Маре, встановити вулканічне походження регіону.

Він промовив це, коли ми йшли вздовж західного хребта гірського масиву Тіфедест до двадцять п’ятого градуса північної широти.

— Справді, був би невдячний, якби не подякував вам, — сказав я.

Завжди згадуватиму цю мить. Ми залишили наших верблюдів і почали збирати уламки скель, характерних для цієї місцевості. Те, як Моранж розпізнавав їх, свідчило про його глибокі знання в галузі геології — науки, яка (про це він часто згадував) була йому найменш відома.

Я запитав у Моранжа:

— Чи можу довести вам свою вдячність одним признанням?

Він підвів голову й подивився на мене.

— Прошу вас.

— Так от, не бачу практичного сенсу в подорожі, у яку ви рушили.

Він усміхнувся.

— Чому? Невже наукова експедиція з метою розшукати стародавній караванний шлях і довести, що між країнами Середземномор’я й Африки з найдавніших часів існував зв’язок, на вашу думку, нічого не варта? Чи, може, ідею раз і назавжди покінчити з багаторічними науковими суперечками, в які було втягнуто стільки великих умів: д’Анвіль, Берліу, Катремер, з одного боку, і Госслен, Уоккенер, Тіссо, Вів’єн де Сен-Мартен, з другого, ви вважаєте нецікавою? До біса, мій любий, з вами важко мати справу.

— Я казав про практичний інтерес, — відповів я. — Ви не можете не визнати, що ця суперечка стосується лише географів-теоретиків і кабінетних дослідників.

Моранж усе ще всміхався.

— Друже мій, не звинувачуйте мене. Дозвольте нагадати, що вашу місію доручено Військовим міністерством, а мою — Міністерством народної освіти. Ці різні джерела обумовлюють наші цілі, що відрізняються одна від одної. В усякому разі це пояснює — тут я погоджуюся з вами, — що моя мета, справді, практичного значення не має.