Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей
Шрифт:
— Майже так само добре, як і на Землі,— відповів Біллі. І це була правда.
На Тральфамадорі існувало п’ять статей, і кожна з них відігравала неабияку роль у створенні нової особистості. Для Біллі всі вони здавались однаковісінькі, бо їхні статеві відмінності виявлялися тільки в четвертому вимірі.
Однією з найбільших несподіванок, про яку Біллі довідався від тральфамадорців, були статі на Землі. Вони заявили, що їхні літальні тарілки відкрили на Землі щонайменше сім статей, без яких неможливе розмноження людей. Знову ж таки, Біллі не міг збагнути, яке відношення до появи дітей мають п’ять із цих семи статей, оскільки вони сексуально
Тральфамадорці пробували якось розтлумачити йому, що таке секс у невидимому вимірі. Вони сказали, що земних дітей не могло б бути без гомосексуалістів. Натомість без гомосексуалісток такі діти могли б бути. Не могло б бути дітей без участі жінок віком понад шістдесят п’ять років. З другого боку, чоловіки віком понад шістдесят п’ять років для цієї справи не потрібні. Не могло б бути немовлят без інших немовлят, які прожили тільки годину або й менше після народження. І так далі.
Для Біллі все це скидалось на маячню.
Але й тральфамадорцям багато з того, що казав Біллі, скидалось на маячню. Вони не могли взяти втямки, що таке час, як його розумів Біллі. Біллі втратив будь-яку надію пояснити це, отож гід мусив сам знаходити якесь пояснення.
Гід запропонував присутнім уявити собі, що ясної погожої днини вони дивляться через пустелю на гірське пасмо. Вони можуть дивитись на гірський шпиль, на птаха, на хмару, на скелю перед ними чи навіть униз на ущелину позад себе. А в цього бідолашного землянина голова навіки закута в сталеву кулю. В кулі є тільки один отвір, через який можна дивитись, та ще й до цього отвору прикріплено шестифутову трубку.
Це був тільки початок мук Біллі у гідовій інтерпретації. Далі він був начебто прив'язаний до сталевих граток, прикріплених до платформи на рейках, і він не міг ані повернути голови, ані доторкнутися до трубки. Другий кінець трубки лежав на двонозі, так само прикріплений до платформи. Все, що Біллі міг бачити, то це маленький просвіт в кінці трубки. Він не знав, що він на платформі, взагалі не знав нічого про незвичайність свого становища.
Платформа деколи посувалася повільно, деколи неймовірно швидко, часто зупинялась, то йшла угору, а то вниз, то робила повороти, а то рухалася прямо. Бідний Біллі міг бачити лише те, що було видно крізь отвір у трубці, і мусив казати сам собі: «Це життя».
Біллі остерігався, що тральфамадорців здивують і обурять війни та інші різновиди вбивств на Землі. Він гадав, що вони почнуть побоюватись, чи не призведе колись жорстокість землян, підсилена потужною зброєю, до знищення частини, а то й усього безневинного Всесвіту. В усякому разі, до таких думок привело його читання наукової фантастики.
Ніхто, однак, навіть і не заїкнувся про війни, поки цю тему не зачепив сам Біллі. Хтось із присутніх запитав через гіда, що з побаченого на Тральфамадорі найбільше вразило його.
— Те, що тральфамадорці живуть у мирі,— відповів Біллі.— Ви ж знаєте, я прибув із планети, де споконвіку точиться безглузда різанина. Я на власні очі бачив школярок, зварених живцем у водонапірній башті, і зробили це мої співвітчизники, які похвалялися, що борються зі злом.— (Це була правда. Біллі бачив зварені тіла у Дрездені).— У таборі я світив уночі свічками, зробленими з жиру людей, що їх замордували брати й батьки цих самих зварених школярок. Такого жахіття, як земляни, нема, мабуть, в усьому Всесвіті! Якщо вони ще не загрожують іншим планетам, то незабаром до цього дійде. Викажіть мені свій секрет, щоб я
Біллі відчув, що говорить пишномовно. Його збило з пантелику, коли він побачив, що тральфамадорці закривають очі долонями. З досвіду він знав, що це мало означати: він бовкнув дурницю.
— Ви... ви не могли б пояснити мені,— спантеличено звернувся він до гіда,— яку дурницю я зморозив?
— Ми знаємо, як загине Всесвіт,— відповів гід.
— І Земля тут ні при чому,—хіба тільки при тому, що й вона загине.
— То як же загине Всесвіт? — поцікавився Біллі.
— Ми висадимо його, випробовуючи нове пальне для наших літальних тарілок. Тральфамадорський пілот-випробовувач натисне стартову кнопку, і Всесвіт перестане існувати. Бува й таке.
— Якщо ви знаєте це,— запитав Біллі,— то чому не спробуєте запобігти катастрофі? Хіба ви не можете стримати того пілота, щоб не натискав кнопку?
— Він завжди натискав її і завжди натискатиме. Ми ніколи не стримували його й не будемо стримувати. Цей момент саме так і заплановано.
— Отже,— завагався Біллі,— марно думати, що на Землі пощастить запобігти війнам?
— Звичайно.
— Але ж на вашій планеті панує мир.
— Це зараз. А раніше і в нас бували війни, такі самі страшні, як ті, що їх ви бачили або читали про них. На це нема ради, ми просто на них не дивимось. Ми не помічаємо їх. Вічність ми проводимо, споглядаючи приємні хвилини, як оце сьогодні в зоопарку. Чи ж не чудова це хвилина?
— Чудова.
— Ви, земляни, теж могли б цього навчитись, якби дуже захотіли: зосереджуватись на приємних хвилинах і ігнорувати неприємні.
— Гм,— сказав Біллі Пілігрим.
Біллі заснув і майже відразу опинився в іншому часі, і досить приємному. Це була його шлюбна ніч із колишньою Валенсією Мербл. Півроку перед тим він вийшов з госпіталя для ветеранів війни і почував себе зовсім добре. Оптичну школу він скінчив третім із сорока семи слухачів свого курсу.
Тепер він лежав у ліжку з Валенсією, в чарівному будиночку на самому краю молу, на мисі Енн у Массачусетсі. За водою виднілися вогні Глюстера. Біллі саме стискав Валенсію. Завдяки цій дії з'явиться на світ Роберт Пілігрим, з яким вистачатиме клопоту в середній школі, але який згодом вилюдніє й стане одним із славнозвісних «зелених беретів».
Валенсія не була мандрівницею в часі, але уяву мала бурхливу. Коли Біллі стискав її, вона уявляла себе якоюсь знаменитістю. Вона була англійською королевою Єлизаветою Першою, а Біллі — чи не Христофором Колумбом.
Біллі видав звук, що нагадував рипіння заіржавілих завіс. Це він саме впорснув у Валенсію продукт своїх сім'яників, зробивши цим самим свій внесок у створення «зеленого берета». А втім, якщо вірити тральфамадорцям, «зелений берет» повинен був мати аж семеро батьків.
Потім Біллі скотився зі своєї тілистої дружини, яка весь час лежала з блаженним виразом на обличчі. Біллі заклав руки під голову і лежав, відчуваючи спинним хребтом край матраца. Тепер він став багачем, дістав винагороду за те, що одружився з дівчиною, якої при здоровому глузді не взяв би жоден чоловік. Тесть подарував йому нового б’юїка «родмастера», а також пов-ністю електрифікований будинок і призначив його керувати своїм найбільш прибутковим закладом в Іліумі, де Біллі міг сподіватися щонайменше тридцяти тисяч доларів річного прибутку. Це вже було добре, адже батько Біллі був звичайним перукарем.