Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей
Шрифт:
А насправді євангеліє навчало такого: перш ніж убити когось, переконайся, чи не має він впливових зв'язків. Бува й таке.
Недоладність у розповідях про Христа, казав прибулець із космосу, полягала в тому, що Христос, абиякий на вигляд, насправді був сином Наймогутнішої істоти у Всесвіті. Читачі знали про це від самого початку, і коли доходили до сцени розп’яття, то думали... Розуотер прочитав уголос:
— А нехай йому, вони ж збираються лінчувати не того, кого слід!
І в цієї думки знайшлась посестра: «Отже, є люди, яких треба лінчувати». Хто ці люди? Ті, які не
Прибулець із космосу дарував Землі нове євангеліє. У ньому Христос справді був нічим і кісткою в горлі багатьом, хто мав впливовіші зв’язки, ніж він. А проте він і далі проповідував оті чудові й загадкові речі, що їх виголошував у інших євангеліях.
Отож люди одного дня розважилися тим, що розіп’яли його на хресті, а хрест увіткнули в землю. Розпинателі вважали, що це не призведе до жодних наслідків. Читач теж мав схилитися до такої думки, бо в новому євангелії раз у раз наголошувалося, що Ісус був абихто.
І от зненацька — за хвилину перед тим, як цей «абихто» мав померти,— небеса розверзлися, вдарив грім і блиснула блискавиця. Почувся громоподібний голос бога. Бог заявив людям, що бере цього волоцюгу за свого сина, дарує йому на віки вічні силу й привілеї сина Творця Всесвіту. Бог сказав так: віднині його син каратиме жахливою карою кожного, хто збиткуватиметься з волоцюги без ніяких зв’язків!
Наречена Біллі скінчила цукерку «Три мушкетери» і взялася за «Молочний Шлях».
— Хай їм грець, тим книжкам! — сказав Розуотер, шпурляючи під ліжко ту з них, яку тримав у руках.— К бісу їх!
— Але ця начебто цікава,— промовила Валенсія.
— Господи, якби тільки Кілгор Траут умів писати! — вигукнув Розуотер. Він мав слушність: Кілгор Траут не вартий був уваги. Його проза — просто жахіття. Тільки думки в нього дечого варті.
— Здається, Траут ніколи й не виїжджав з Америки,— вів далі Розуотер.— Хай йому біс — пише весь час про землян, а вони всі в нього американці. Тоді як насправді американців на світі кіт наплакав.
— А де він живе? — поцікавилася Валенсія.
— Ніхто не знає,— відповів Розуотер.— Здається, ніхто, крім мене, ніколи й не чув про нього. Кожну його книжку видає інший видавець, і щоразу, коли я пишу до нього через видавця, лист повертається з повідомленням, що видавець збанкрутував.
Він перевів розмову на інше і поздоровив Валенсію з обручкою.
— Дякую,— відповіла вона і виставила палець, щоб Розуотер міг краще роздивитись обручку.— Біллі привіз цей діамант з війни.
— Оце й привабливе на війні,— сказав Розуотер.— Там кожному щось перепадає.
Щодо місцеперебування Кілгора Траута: він насправді жив в Іліумі, рідному місті Біллі, без друзів, зневажений усіма. Незабаром Біллі з ним зустрінеться.
— Біллі,— звернулася до нього Валенсія Мербл.
— Що?
— Може, порадимось, яке срібло нам брати?
— Давай.
— Я зупинилась на двох зразках — «Датський коро-лівський» або «Витка троянда».
— «Витка троянда»,— сказав Біллі.
— Але з цим не слід поспішати,— відказала вона.— Я хочу сказати, що треба вибирати на все життя.
Біллі придивився до фотографій зразків.
— Тоді
— «Місячний блиск» теж гарний.
— Справді,— погодився Біллі Пілігрим.
Біллі перенісся в часі до зоопарку на Тральфамадорі. Йому сорок чотири роки, і його виставили для оглядин під прозорим ковпаком. Біллі напівлежав на канапі, яка була йому ложем під час космічної подорожі. Він був голий. Тральфамадорцям цікаво було бачити його всього, все тіло. Довкола стояли тисячі їх з піднесеними вгору ручками, щоб краще розгледіти його своїми очицями. На Тральфамадорі Біллі перебував уже шість земних місяців. До глядачів він уже звик.
Про втечу годі було й думати. Атмосфера поза ковпаком складалася з ціаніду, а Земля була за 440 120 000 000 000 000 миль.
У зоопарку Біллі показували в штучному земному антуражі. Більшість умеблювання було викрадено з універсального магазину в Айова-сіті, штат Айова. Стояв тут кольоровий телевізор і диван-ліжко. Біля дивана — столики з лампами й попільничками. Був домашній бар і дві табуретки. Іще невеличкий більярд. Всю підлогу, за винятком кухні й туалету, а також залізного люка посеред приміщення, вкривав золотистий килим. На столику перед диваном лежали розкладені віялом журнали.
Був тут і стереофонічний програвач. Він працював. Телевізор — ні. На екрані телевізора був приклеєний малюнок: ковбой убиває іншого ковбоя. Бува й таке.
Стін під ковпаком не було — Біллі не мав жодного затишного закутка, всюди він лишався на видноті. Пофарбована в салатове ванна теж була відкрита звідусіль. Біллі підвівся з канапи, пройшов до туалету й помочився. Натовп аж заревів від захвату.
Біллі почистив на Тральфамадорі зуби, вставив частину штучної щелепи й подався до кухні. Газова плитка, холодильник і посудомийка теж були салатового кольору. На дверцятах холодильника був малюнок — таким холодильник випускали з виробництва. На малюнку була зображена парочка з веселих дев’яностих років на велосипеді для двох осіб.
Біллі подивився на малюнок, силкуючись що-небудь подумати про цю парочку. На думку нічого не спадало. Очевидно, про них і нічого було думати.
Біллі добряче поснідав консервами. Потім помив чашку, тарілку, ніж, виделку, ложку й каструльку й поклав їх на місце. Після цього виконав вправи, яких навчився робити ще в армії,— стрибки, нахиляння до колін, присідання й повороти. Більшість тральфамадорців не мали звідки довідатись, що тіло і обличчя в Біллі не дуже гарні. Їм він здавався взірцевим екземпляром. Це справило позитивне враження на Біллі, і він уперше в житті втішався власним тілом.
Виконавши вправи, Біллі сходив під душ і обрізав нігті на ногах. Він поголився, поприскав деодораном під пахвами, а зоопарковий гід на високій естраді довкола ковпака пояснював публіці, що Біллі робить і чому. Глядачів він інформував шляхом телепатії, просто стоячи там і посилаючи до них думкові хвилі. На підвищенні біля нього стояв невеличкий прилад з клавішами, за допомогою якого гід міг передавати Біллі запитання від публіки.
З гучномовця в телевізорі пролунало запитання:
— Добре вам тут ведеться?