Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
— Так што… — виструнчився стражник, відразу аж тіпонувшись, тільки почув грізний начальницький тон. — Так што дозвольте доложить…
— Мовчать! — загримів батько. — Не дозволю! Під суд за знущання над малолітніми!
— Дозвольте доложить, вашскородь…
— Осли! Негайно ж розв'язати… Нуте-с!
— Слухаю, вашскородь!
— А вам чого? — батько визвірився на натовп довкола. — Марш! Щоб і духу вашого тут не було!
Юра кинувся навтікача перший. Посудниці за ним. Монах зачепився за Васька з Васютою і простелився долі, розвіваючи чорними полами ряси. Скуфійка злетіла йому з голови, і Васюта гнав її ногами перед собою кроків із двадцять.
Біля воза зосталися тільки гімназичні сторожі і двірник Віссаріон. Стражники похапцем розв'язували бранцям руки й ноги. Потім вони поставили їх на рівні, ще й запобігливо стерли рукавами пилюгу з чобіт. Батько вихопив із стражникових рук велику книжку і одним махом розписався в ній. Тоді гнівно тицьнув книгу назад стражникові до рук.
— Про ваше поводження з арештованими буде повідомлено нашого безпосереднього начальника! — прогримів він на весь двір. Можете йти!.. Нуте-с!
Стражники зробили кругом, клацнули закаблуками, дали ліву ногу і замарширували до воріт, немов на параді.
Тоді рушили і всі інші. Батько пішов першим. За ним, звісивши голови, попленталися втікачі, далі затрусив надзиратель. Двірник Віссаріон на чолі трьох сторожів проводжав процесію до самих дверей гімназії…
Другого ж дня Велике Плем'я Каракозів зібралося біля Великого Вігвама для Великої Обітниці. Велика Обітниця мала бути виголошена на те, що в перші ж весняні дні, тільки зійде сніг, всі сини великого племені як один втечуть у пампаси. Хто злякається і зламає Велику Обітницю, на того має впасти Меч Кривавої Помсти.
Проведения церемоніалу присяги, як і всі релігійні обряди, чаклунства, ритуали та інші моральні справи каракозів, лежало на головному жерцеві племені — Бистрій Нозі. Ще звечора наготовив він у вігвамі всі необхідні аксесуари — когутові пера, вишневе листя з кізяком і нагострений кухонний ніж, яким належало робити надрізи на пальцях каракозів, щоб, змішавши кров, закріпити Велику Обітницю Кревним Побратимством на ціле життя. Але, коли в призначений час п'ятеро воїнів вже сиділи перед вігвамом, великого жерця навдивовижу ще не було…
Він з'явився з величезним запізненням, щонайменше на чверть сонця, коли стомлені й роздосадувані його темнолиці брати вже збиралися розійтись по домах. Юра прибіг задиханий, розшарілий і схвильований. Він затримався, звичайно, не з своєї вини: його затримав батько. Батько сповістив йому надзвичайну новину.
Сьогодні вранці батько покликав до себе Юру і, хитро полискуючи чорними скельцями окулярів до мами, яка сиділа теж з таким обличчям, ніби готують якийсь сюрприз, пророкотів собі в бороду, проте звертаючись безпосереднього Юри:
— Ну-с, обормот, годі тобі собак ганяти: зиму підзудиш і весною підеш на екзамени. З округи одержано дозвіл…
Юрині вуха запашіли і, здавалося, зробилися ще більші, як насправді були. Потім він почервонів увесь і, зразу ж засоромившись з такого експансивного вияву своїх почуттів, заховався мамі за спину.
Йшлося про вступ Юри до гімназії. До законних дев'яти років йому зоставалося ще ген більше року, але він уже не міг терпіти — чому інші ходять до гімназії, а він ні? Він вимагав, він благав, він канючив щодня, і батько нарешті послав до учбової округи прохання на дозвіл для передчасного вступу. Сьогодні такий дозвіл було одержано.
Все це Бистра Нога одним духом випалив братам свого племені, пишаючися і соромлячися своєї радісної новини. Він складатиме іспити, він вступить до гімназії теж, він буде гімназистом, він ходитиме в довгих штанах і сірій шинелі, з ранцем за плечима, і на синьому його кашкеті буде великий-великий гімназичний герб.
Втім, каракози прийняли цю новину без ніякого ентузіазму. Навіть похмуро. Васько пхикнув, Васюта хмикнув, Сьомка тихо шморгнув носом, Федько тільки посвистав, а Казимирка мовчав насуплений і сильно копирсав землю величезним, скоцюрбленим нігтем великого пальця на правій нозі.
Юра зразу ж похопився. Ху! Він мало-мало не наробив дурниць. Поспішаючи і затинаючися, він сповістив друзів, що все це він розповів тільки так — просто так собі, — бо все це ніякого ж значення не має, раз у перші ж весняні дні, тільки зійде з чорної землі останній сніг, вони вирушать всі» разом у пампаси.
Каракози дивилися в землю і тепер уже всі орали грунт нігтями великих пальців. Юра схопив червоне когутове перо і звичним жестом встромив собі за ліве вухо. Потім звівся і скинув руками догори.
— Нехай, — проголосив він, — темнолиці браття падуть ниць і простеляться тричі перед Невгасимим Вогнем Великого Вігвама!..
Сьомка поспішно хитнувся і простелився долічерева, за ним мали зробити це й усі — Юра швидше клякнув сам. Але коли він зірвався, щоб стати на рівні і тоді знову простелитися долі, він вражено констатував, що ніхто не ворухнувся і тільки Сьомка позирав на всіх, обтрушуючи пил з замурзаного живота.
— Ну? — скрикнув Юра. — Це ж клятва… І простеляться тричі перед Невгасимим Вогнем… Ну?
Він вже нахилився для другого клякання, і коли схотів спинитися, то мало не впав, заточившися вперед просто на Казимирку.
— Не балуй… — знехотя відсторонився Казимирка. Юра здригнувся. Васько і Васюта одвели очі, Федько дивився в землю. Сьомка лупав повіками і нічого не розумів. Юра теж нічого не розумів. Адже гра вже мала початися. Саме з цих слів: «нехай темнолиці браття» і таке інше. Після цих слів усі робилися вже індійцями і каракозами. Щось дошкульне засмоктало Юру коло серця. Його, здається, підозрювали у зраді.