Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
Юра нерішуче сповз з стільця і подивився на маму. Такого ще не бувало ніколи, щоб батько брав його ввечері з собою гуляти. Невже мама дозволить?
— Іди! Іди! — схвально кивнула мама. — Іди погуляй з бідним татом, бачиш, як він розхвилювався. Швидше одягайся, а то ти його й не доженеш.
Юра кинувся за батьком, що виходив уже з дверей. Але на порозі батько ще раз завернув і мало не роздушив Юру, коли той відшукував галоші.
— Білет! — затопотів він. — Де мій білет? Ти ж знаєш, що я без нього не виходжу на вулицю! Він повинен завжди лежати в кишені моєї шинелі!
Мама вже бігла, несучи квадратну коленкорову картку. Це був квиток «действительного члена российского общества покровительства животным и защиты растений». Без нього батько не виходив на вулицю. Він спиняв візників, які гнали чвалом своїх кляч, записував номери биндюгів, які везли вантажу проти норми, гукав городового до возіїв, які дозволяли собі оперіщити коня батогом або в ожеледицю не скидали половину товару на узвозі. Фурмани всього міста пізнавали його здаля, скидали перед ним шапки і величали Корнелієм Івановичем і «вашим високородієм». Коли ж він проходив, вони навздогін нахвалялися під п'яну руку повибивати йому зуби. Але
Події тої осені і зими взагалі були якісь особливі. В світі, очевидно, відбувалося щось таке, що не подобалося ні мамі, ні батькові. Коли батько повертався з гімназії після п'ятого уроку, він, навіть ще не скинувши форменого сюртука, кидався до газет, що чекали його в кабінеті на столі: «Киевская мысль» [82] , «Русские ведомости» [83] , «Петербургская газета» [84] . Але батько зовсім не заглиблювався в них на годину чи й дві — як це бувало завжди раніш, перед вечірнім чаєм, розкошуючи у кріслі з цигаркою в зубах, — ні, тепер він перебігав їх стоячи, мотаючи головою по шпальтах вгору і вниз, всі три за якихось десять хвилин. І щохвилини читання переривалося тяжкими прокльонами, чортуванням і репетом. Батько тупотів йогами, шпурляв газету на підлогу, бігав з кутка в куток, потім знову хапав пожмакані аркуші, розгладжував їх, біг у сусідню кімнату, жалісно скаржачись мамі на щось вичитане з газети, тоді знову жбурляв, топтав ногами, хапав, і, нарешті, змучений, захриплий, з розпатланою бородою, з галстуком аж на спині, він зривав з себе сюртук, валився на ліжко і одну за одною палив безліч цигарок — в грізній мовчанці, тільки тяжко відсапуючи.
82
«Киевская мысль» — щоденна газета ліберально-буржуазного напряму (1906–1918). В газеті співробітничали кадети і меншовики-ліквідатори. В роки першої світової війни «Киевская мысль» стояла на шовіністично-оборонних позиціях, підтримувала імперіалістичну політику самодержавства. Після революції теж провадила антинародний курс.
83
«Русские ведомости» — одна з найпопулярніших російських газет. Видавалася в Москві в 1863–1918 рр.
84
«Петербургская газета» — щоденна ліберально-буржуазна газета, яка виходила в 1906–1918 рр. Під час першої світової війни займала шовіністичні позиції.
В такі хвилини мама ходила навшпиньках, притиснувши долоні до грудей, гірко зітхаючи й жалісно поглядаючи на знесиленого в своїй люті батька. За всяку ціну їй треба було тільки одного — щоб батько якомога швидше заспокоївся. Але як тільки батько здобував сяку-таку рівновагу, ставало тихо і всі сідали обідати, мама раптом згадувала про пошти, які вона почула сьогодні у місті, і, забувши за все інше, вона сама зривалася з місця, здіймала руки догори і, захлинаючись, патетично, з обуренням починала промовляти, прикликати бога у свідки, вимагати кари від його десниці і дивуватися з його байдужого спокою.
Юрі важко було зрозуміти, в чому справа, чого так хвилювалися і страждали батько з мамою, але з батькових прокльонів і маминих вигуків він все ж таки добре собі усвідомив, що батько з мамою найбільше сердилися на міністрів, генералів і навіть на самого царя. «Ну, як же, — чув він мамин вигук, — звідки їм (тобто міністрам) мати царя в голові, коли їхній цар і сам безголовий?!..» Все це було дуже чудно, бо портрети царя Юра бачив і на обкладинці журналу «Нива», і в бабиному календарі «Оракул», і навіть на стінці в актовому залі в гімназії, де він був колись влітку під час ремонту. Скрізь цар був з головою — з рудою борідкою і лупатими синіми очима, а на деяких малюнках на голові був ще п офіцерський кашкет з невеличким козирком і величезними тоненькими крисами. Яким чином і для чого, власне, мав би уміститися цар в голові кожного свого міністра, — як того немовби бажала мама, — Юра так і не міг зрозуміти.
Ще Юра чув, що довкола відбуваються «безпорядки», що весь час вирує «страйк» — то «загальний», а то «сепаратний», що був «маніфест» [85] , а «конституція — куца», що «бідний руський народ страждає», і «почекайте, почекайте, буде ще на вас Стенька Разін [86] !», бо ж «по губернії селяни вже пустили червоного півня». Що то за півень, пощо його пустили і чому це така визначна подія, коли он у дворі серед пансіонських курей ходило аж двоє червоних півнів, — Юра зрозуміти ніяк не міг. Але він дуже виразно уявляв собі, як цей червоний півень — власне, жовтогарячий з червоними і чорними перами у хвості і білими підпалинами на шиї — ходить-походжає собі по цілій губернії, від села до села і від міста до міста, переплигуючи річки і перекочовуючи просто в лісі на гілляці.
85
… що був «маніфест»… — Йдеться про Маніфест 17 жовтня 1905 р. («Про вдосконалення державного порядку»), підписаний царем Миколою II в момент найвищого піднесення Жовтневого Всеросійського політичного страйку. Маніфест обіцяв громадянські політичні свободи і законодавчу думу. Це була вимушена уступка самодержавства повсталому народу, перша перемога революції. Та водночас царизм посилив репресії проти революціонерів.
86
Стенька Разін (Разін Степан Тимофійович; бл. 1630–1671) — керівник селянської війни 1670–1671 рр., донський козак.
В розмовах між батьками та гостями, які до них приходили, зарясніли знову нові — такі мудрі і таємничі — слова, які Юра зразу уподобав: «сатрап», «тиран» або ж «вампір»-. Особливо від вампіра робилося зразу якось моторошно, аж холонуло під грудьми, якщо спробувати собі його уявити. Втім, уявляючи, Юра плутав вампіра з вурдалаком. Нові слова хутко проникли і в Юрин щоденний лексикон. Тепер, сварячися з братом, вони не вживали іншої лайки, як «пуришкевич» [87] , «дурново» [88] , «вітте-дрітте» [89] або ж «ніколашка-какашка»…
87
Пуришкевич Володимир Митрофанович (1870–1920) — реакційний державний і політичний діяч, один з лідерів «Союзу російського народу», «Союзу Михаїла Архангела» — найреакційніших чорносотенних організацій.
88
Дурново Петро Миколайович (1845–1915) — російський державний діяч, у 1905–1906 рр. міністр внутрішніх справ. Жорстоко придушував революційний рух.
89
Вітте Сергій Юлійович (1849-19)5) — російський державний діяч, граф, в 1905–1906 рр. — голова ради міністрів. Уряд, очолюваний Вітте, проводив політику гноблення національних меншостей. Автор Маніфесту 17 жовтня 1905 р. Був одним з організаторів розправи над учасниками московського повстання 1905 р,
Мама тепер дуже часто плакала, а батько щодня сердився і лютував. Коли «Киевская мысль» принесла відомості про невдалу «спробу повстання в Брестському полку у Севастополі» [90] , батько так страшенно розмахував руками, що звалив настільну лампу і мало не трапилося пожежі. Коли невдовзі стало відомо про аналогічну справу з мінним батальйоном десь аж у Владивостоці, то мама страшно плакала, всі їй подавали воду, і вона цокотала зубами об склянку. Коли ж гімназист Петя, який весь час чогось крутився біля старшої сестри, раптом прибіг блідий і сповістив, що Матюшенка [91] страчено, то того дня забули навіть пообідати. Мама впала навколішки перед іконою і, здійнявши руки, благала господа бога залічити хижацьки убієнного раба божого Матюшенка, разом із звіряче закатованим перед тим рабом божим молодим лейтенантом Шмідтом [92] , — до сонму святих і великомучеників. Потім мамі обв'язали голову мокрим рушником і вона аж до вечора пролежала в темній спальні з мігренню. Батько затяг Петю до кабінету, посадив його на канапу і, вмостившись навпроти, довго кричав до Петі: «Ну-с? Нуте-с?», — розмахуючи руками і забиваючи тісну кімнатку густезними хмарами тютюнового диму. Щохвилини він вихоплював свій портсигар і, закуривши нову цигарку від недокурка, неодмінно тицяв портсигар і Петі. Петя цигарки брав залюбки — одну ховав за борт гімназичного мундира, а другу мовчки скурював з рукава, пускаючи дим собі за спину і щоразу тоскно позираючи на двері, за якими ждала його Юрина старша сестра, ображено схлипуючи.
90
… повстання в Брестському полку у Севастополі. — Під керівництвом севастопольської військової організації РСДРП в 1904 р. відбулися заворушення матросів флотської дивізії, берегових екіпажів, повстання на броненосці «Потемкин», севастопольське збройне повстання 1905 р.
91
Матюшенко Опанас Миколайович (1879–1907) — один із керівників повстання на броненосці «Потемкин» у 1905 р., унтер-офіцер Чорноморського флоту.
92
Лейтенант Шмідт — Шмідт Петро Петрович (1867–1906) — лейтенант Чорноморського флоту, керівник повстання на крейсері «Очаков» у 1905 р.
В цій події Юру особливо схвилювали дві речі. По-перше, як це молодого лейтенанта Шмідта бог візьме до сонму святих? Адже святі всі бували з довгими бородами і в довгих попівських рясах, а Шмідт був з маленькими вусиками і в короткому лейтенантському мундирі? Святих у лейтенантських мундирах, на думку Юри, бути не могло. По-друге, як це гімназист Петя насмілився курити перед своїм класним наставником? Адже Юрі було достоту відомо, що всіх гімназистів, яких ловив батько з цигарками на вулиці або в гімназії, він садовив у карцер на п'ять годин і їм зменшували бал за поведінку. Втім, Юра зразу ж мусив згадати, що всі гімназисти, які з'являлись у батька на квартирі, граючи з ним на роялі, розглядаючи небо в телескоп або гуляючи з старшою Юриною сестрою, — всі курили при батькові зовсім безборонно і навіть забирали його цигарки з собою, так що батько, зоставшися ввечері без цигарок, тупотів ногами і, сварячися кулаком, погрожував, що — нехай, нехай вони трапляться колись йому на вулиці з цигаркою в зубах!..
В гімназії в цей час батькові, як і всім іншим учителям, була страшенна морока з «балами» і «літературно-вокально-музикальними вечорами». Мало не щотижня з будь-якої нагоди — Пушкін, Лермонтов, Гоголь, Тургенев — влаштовувалися для старших гімназистів та гімназисток танці з призами та різними веселощами. Молодшим, замість танців, видавалося торбинки з пряниками і влаштовувалося денні спектаклі — «Золушка», «Красная Шапочка» або ж «Золотой Петушок». Юрин батько, як відомий аматор квітів, мав постійно виконувати нагляд за прикрашенням гімназії, а як усім у гімназії відомий віртуоз на фортепіано — виступати в концертах і взагалі доглядати за музичною частиною.