Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
Прибігла Тонака, заскочила до операційно"i, зачинила двері, підійшла до столу, поставила тецю і поклала вимірювальний пристрій:
— Що робити? Ой! Хто це? Дитина? Це ж не дитина, пане Коре? Юнак. Такий гарненький… А що з ним?
— Це прибулець… — коротко пояснив лікар і відразу приступив до справи. — Крім загального світла, під час операці"i ви мусите тримати ось цю лампу там, де я буду робити надрізи, не відволікайтеся. Мусимо зробити все швидко, поки він не отямився.
— А зашивати?
— Не потрібно.
Тонака аж рота відкрила.
Лікар Коре увімкнув вимірювач радіактивних хвиль, провів ним тілом Гела і відразу почув характерний сигнал. Зробив перший надріз, кірідова скалка була на місці, застрягла у серцевій тканині, вона і заблокувала
Рол прилетів на Копроконе на моєму малому тридцятиметровому катері, що був зовсім несхожий на сувору бойову техніку, але нафарширований зброєю, як подушка пір'ям. До складу озброєння входять і лазерні гармати, і вогнепальна зброя, реформована нещодавно і силові гармати та ще багато іншого, цікавого, небезпечного.
Катер ніби лежав на траві (насправді висів на гравітаційному полі в сантиметрах п'ятнадцяти над поверхнею), на невеличкій галявині у підніжжя скелі, біля провалля, у горах. Побачити мою машину неможливо, "i"i не було видно за голограмою, та я "i"i побачила іншим зором: видовжену форму краплі, чотири тонких складені стабілізатори і срібний візерунок по темно-сірому, матовому борту, вкритому кірідом. Тим самим кірідом.
Ми з Ролом влетіли на гравітаві до відчиненого трюму, я ледь встигла загальмувати. Люк трюму сердито ляснув, зачинившись за нашими спинами. І ми почули звичне буркотіння корабельного біокомп'ютера на ім'я Летос. Летос — це і є мій катер, це його душа, розум і тіло в одній назві, вірніше, в імені. Він живий, як людський мозок, у нього великий обсяг знань на кристалічних носіях і комп'ютерна логіка, а ще здавалось, він зумів набути живу душу. Летос сприймався нами як живий індивідуум, і навіть більше — ми були друзями, хоча він чомусь ставився до нас, як до дітей, якими він, дорослий розум, мусить опікуватись і котрих мусить оберігати. Та нічого, ми звикли до такого ставлення не тільки з боку біологічних розумників штучного походження, а й тих розумників, народжених смертними жінками, що сприймають нас молодими і нерозумними. Взагалі добре, що я встигла зупинити грав біля стінки, а не врізалась в не"i, бо друг катер знає багато неприємних каверз, щоб віддячити за образливе, на його думку, з ним поводження. Бо Летос, він унікальний… Хоча я з ним згідна. Мало який комп'ютер витримає спілкування з такими нелогічними істотами, як я і Гел.
Трюм у Летоса невеликий, розрахований на два гравітава і невелику гравітаційну платформу, що дублювала палубу. Гвинтові сходи вели до верхньо"i палуби, де була розміщена невелика каюта, маленькі кімнати для біологічних і складових потреб, а також рубка управління у носовій частині катера. Між каютою і рубкою невеликий коридорчик, з обох боків котрого верхні зовнішні вхідні люки, і двері, що ведуть до каюти і до само"i рубки. Я по гвинтових сходах влетіла на верхню палубу і вскочила до рубки, схилилась над пультом управління. Звичайно, я могла почати розмову ще у трюмі, та мусила зібратись з думками, з тим, щоб найскоріше відшукати ту злощасну Долину серед незчисленних військових баз Копроконе.
— Летосе! Потрібно знайти всі військові бази у цьому районі планети.
Рол майже нечутно зайшов до рубки, зняв свій довгий шкіряний плащ, і, розправляючи манжети сорочки, додав:
— І спробуй викликати на зв'язок лікаря Коре, може, відповість… Хоча навряд, він напевне зараз оперує Гела. Під час операці"i він нічого ніколи не чує.
— База, ймовірно, називається Долина, — уточнювала я.
За великим лобовим ілюмінатором посвітлішало, ще з півгодини і зійде «сонце» — був похмурий ранок, над катером нависли важкі сірі осінні хмари.
— Я, звісно, можу і сотню операцій виконувати водночас, — відповів старий комп'ютер, — але ти, нахабо, могла би зі мною хоча б привітатись.
— Привіт, мій любий Летосе, я за тобою скучила і дуже рада тебе бачити тут, на цій привітній планеті, - відповіла я.
— Привітна планета, що й казати, тільки цікаво, чому ти у крові? —
— Добре, що лише в крові, - кинув сердито Рол, — добре, що голова ще на плечах залишилась.
Я проковтнула шпильку, бо, дійсно, ми с Гелом самі винні у тому, що тут з нами сталося.
— А що з Гелом? — відразу ж поцікавився комп'ютер.
— Його поранено кірідовими кулями, — стримано відповіла я, сідаючи у друге крісло.
— Так поранено, що ти його, мертвого, не відчуваєш. — Вбивча логіка моє"i машини. Я тільки головою трусонула, катер бачив той жест відчаю сво"iми сенсорами і камерами, тому замовк.
Рол спохмурнів. Я роздивлялась його гарне обличчя, світло-жовте пасмо прямого волосся тінню ховало сумні, сталевого кольору, очі, бліді губи стиснуті від відчуття небезпеки. Він несподівано запитав:
— Ти думала над тим, звідки у них та зброя?
— Думала… Поки сидиш за гратами багато чого можна передумати. Та що тут думати — ворог, який зазвичай ловить нас у кірідові пастки — один! Та мені здається, той кірід не для нас власне, вони хотіли спіймати простих калтокійских диверсантів і перестрахувались на випадок, якщо до "iх лап потрапить щось довговічне, чи безсмертне, он і лідеанців про всяк випадок притягли, — відкинулась на спинку красла підібрала ноги, робот приніс мені ковдру я загорнулась, і продовжувала розповідати накопичені думки, — хоча місцеві напевне не знають властивості тіє"i збро"i. Я маю припущення що наш Зерон (бо кірідом саме він міг забеспечити організаторів інтриги) розпочав політичні ігри заради територі"i"i. І мислю я що союзники у Зерона є саме на Ракірлі, і до того ж то наближені до Володаря Коаліці"i люди, радники чи міністри. Бо знаючи нашого давнього ворога я і помислити не можу щоб він домовлявся с таким політичним мізером як Такароне. Так от ті ракірлійські радники-зрадники куплені нашим Зероном вважають що здійснивши переворот вони отримають владу над розширеним формуванням з двох систем де центром буде сяюча Ракірла. На"iвні та підлі. І вже ті кого купив Зерон домовились з агресивним і дурним Такароне що той забезпечить "iх військовою підтримкою, надали кошти на переозброєння і переформування копроконсько"i армі"i. А калтокійці "iм потрібні були лише як заручники, аби наші кораблі не втрутились у місцевий конфлікт. Та пан Такароне виявилось також має власні думки, і він за рахунок калтокійців вирішив сам очолити Коаліцію, це у нього б вийшло якби він увійшов на Ракірлу на наших кораблях, якби. Та то лише припущення… А ще я припускаю що Зерон ще не знає, що саме ми потрапили до рук копроконців. Якби знав, то вже б проявив себе, бо таку нагоду нас прибрати до рук не пропустив би.
— Маю надію що він не зафіксував те невеличке відкриття порталу, бо на такі дрібниці і звичайні маги здібні, - спантеличено мовив Рол.
— Може і не помітив, його Ракірла цікавить, Копроконе це вже інструмент самих ракірлійців, — з впевненністю аби не засмучувати чоловіка відповіла я.
— Біокоди ти теж вирахувати зараз не можеш… — процідив Рол. — А я виказати свою присутність тут тепер не наважусь, і телепорта достатньо…
— Невже ми можемо тільки чекати, поки спрацюють засоби зв'язку? — з відчаєм питала я.
— Тепер так, — твердо відповів Рол і замовк. — Чи коли отямиться Гел.
Рол сидів похмурий, я вже не наважилась втручатись навіть у його думки.
І Летос мовчав, теж думав, мусив все проаналізувати. Він у цілковитій тиші вивів на монітор карту того континенту Копроконе, на якому ми зараз перебували і висвітив на тій карті жирними червоними крапками всі об'єкти, які знайшов. Я спочатку зацікавилась тими базами, які були найближчими до столиці. Бо напевне літаки, про які казали у підвалі, не літають дуже швидко, а гравітаційні двигуни на Копроконе, судячи з усього, застосовуються напевне тільки правлячою елітою в екстрених випадках. Чому, не знаю… Може, усьому виною чутки, що «поплавки», які змінюють масу, полярність і полюси магнетизму, викликають смертельні хвороби? (Взагалі ті чутки — перебільшення, тільки одна людина з мільйона відчуває тимчасову слабкість під час роботи сучасного гравітаційного двигуна).