Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
— Лікарю!.. — крикнув Варко.
— Отако"i… - прошепотів Норе все ще тримаючи пінцетом ледь помітну хижу блискучу скалку кіріда.
Я теж здивувалась: не те, що такого бути не могло, могло, особливо з нами… Але як на все прореагує сам Коре…
Лікар Норе розсердився і на Варко, і на долю — хотів оглянути когось з нас, а мусив лікувати масивних лідеанців, тому лікар Норе репетував на свого помічника, велів принести ноші, аби забрати лідеанця з внутрішньою кровотечею. Двоє з пораненнями горла і носа пішли на власних ногах, за допомогою солдат Варко. Нак волів би ще "iх добити, проводив зневажливим поглядом. А потім підхопив мене під руку, я скрикнула — хребет наче вогнем обпекло,
Він заскочив до камери, скинув мене на настил, зняв з мене кайданки і швидко вибіг, зачинивши грати. І лише тоді промовив: «Охолонь…» І вже зовсім тихо: «Бідна дитина…»
Літак прилетів з Долини через двадцять хвилин після отримання наказу.
Лікар Коре не розумів, навіщо Варко викликає його, думав, що якась серйозна операція… Зрозумів що до чого лише тоді, коли увійшов до кімнати для допитів і побачив на лікарняних ношах Гела. Спочатку він навіть не повірив власним очам. Вкляк. Вилаявся. І знесилено, згорблено, ніби вмить став старим дідом, сів на стілець біля столу. А був він чоловік могутній і одночасно аристократичний, з довгим сивим волоссям, зав'язаним у хвіст, з гарними руками лікаря, що ото у ту мить знервовано м'яли масивне підборіддя, і сидів він над тілом Гела, посірілий, ніби за мить уся сила покинула його.
Варко здивувався такій поведінці завжди стриманого друга. Втрачаючи терпіння, трусонув Коре за плече:
— Зроби щось…
Коре подивився на свого друга з обуренням, підвівся, пригладив волосся, і без того бездоганно зализане, вичавив з себе сердито:
— Ви вбиваєте, а я роби щось? Ковдру дай і зніми з нього кайдани.
Повернувся Нак, а за ним і лікар Норе.
— А ще один старий знайомий, — промовив лікар Коре, — хоч ти принеси ковдру.
— Це справді те, що ми шукали? — з надією, ігноруючи непривітне привітання, запитав науковець Норе, спантеличений роздратованістю Коре.
— Хлопці, дайте мені ковдру, я заберу це тіло на літак і звідси — якнайдалі. Варко, я хотів би побачити зброю, з яко"i в нього стріляли.
Варко розумів, що та зброя може бути засекреченою, та його хіба про щось попереджали? І він простягнув пістолет Коре. Той навіть ту зброю до рук не взяв, поглянув і спохмурнів, дістав з кишені цигарку і запалив, а потім стиха мовив на міжгалактичній:
— Ну, чому тебе сюди занесло? От лихо…
Лікар Норе приніс ковдру, був ображений, але все ще чекав на відповідь. Коре подякував, підійшов до нош, тримаючи цигарку у роті. Він розстелив на підлозі ковдру, та спочатку торкнувся рукавом темнішо"i ніж інші криваво"i плями на підлозі, полегшено зітхнув і переклав на ковдру тонке тіло Гела, загорнув і взяв на руки. Варко дивився на ді"i друга, як на дивну церемонію, запитав:
— Сказав би, мо"i хлопці занесли його на літак.
— Сам впораюсь… — буркнув Коре.
— Ти його знаєш? — Варко трохи знав міжгалактичний, — Знаєш?
— Ну…
— Хто він?
— Найманець… Послухай друже, ти попросив мене його врятувати, я врятувати його вже не можу. Мертвий він, що ти ще хочеш? Невже якщо я не буду відповідати на тво"i питання, ти і мене підстрелиш
— Три, — Варко знітився, — я стріляв у ноги…
— У ноги… — Коре скривився. — Стріляв у ноги, розривними. Скалки того клятого кіріду йому вже до серця дійшли.
Норе прошепотів:
— Ти знайшов "iх…
Лікар Коре тільки сердито процідив у відповідь:
— Ти вважаєш безсмертним того, хто щойно помер на тво"iх очах… зовсім збожеволів…
І вийшов зі своєю ношею у супроводі Здорованя і Довгого.
— То навіщо тобі його тіло?! — крикнув Варко у спину другові.
— Поховаю у тво"iй Долині…
— Я хіба тобі дозволяв його забирати звідси? — Варко стиха посміхався, він здавалось вже розумів, чого хоче Коре.
— А яка різниця, де буде закопане це тіло? — знизав плечима Коре і вийшов у супроводі солдат зі спецрозділу Варко.
— Але ж пане Варко, як же? — жалібно белькотів лікар Норе.
— Цить, лікарю! Мовчіть! І щодо ваших здогадок також. Бачите, хлопець помер, а бессмерні не помирають! — прикрикнув на лікаря головнокомандуючий копроконськими військами Варко Ліро, — задокументуйте, що в'язень помер.
Я сиділа на настилі, загорнувшись у ковдри, обхопивши коліна руками. Пошкоджений хребет якось відновила, і навіть змогла впоратись зі страшним почуттям горя і страху. Аби не згадувати, як помирав мій брат, думала, якою буде реакція Джарка на ту нахабну вимогу копроконського президента. Атакувати планету калтокійським крейсером зараз не можна. Надіслати групу задля нашого звільнення?.. Не можна. Джарк врівноважений командир, він завжди мусить добре обмислити будь-яку справу, а особливо наслідки сво"iх дій. І я сподівалась на його врівноваженість, сподівалась… бо в мені самій прокидалась неабияка лють. А ще вони щось хочуть від калтокійців… що?.. Я рішуче встала. Даремне, спина ще боліла.
Після того допиту мене охороняли не так прискіпливо. Солдатів під дверима камери не було. Відчинити замок камери мені неважко, важко зараз буде вийти з цього підвалу непоміченою, та потрібно. Гела кудись вивезли, те, що з ним Коре, не втішало, а навпаки. В небезпеці був тепер не тільки Гел. Мушу знайти "iх.
Тихенько заіскрило повітря і посеред камери несподівано виник згусток пітьми, та пітьма почала світитись і перетворюватись на хмару. Пара, пил і мікрочастинки всесвіту вирували у тій темній хмарі, поки не розімкнули телепортаційний вихід. Повіяло прохолодою копроконсько"i осінньо"i ночі. Я від здивування застигла біля грат.
Була вдячна насамперед Джарку за правильне рішення, і ошелешена тим, наскільки швидко все відбувається. У темноті порталу я побачила Рола, він зробив крок і увійшов до камери. Портал розтанув за його спиною, ніби і не було. Тільки повітря у камері посвіжішало, та жовтий листок, занесений вітром, впав біля мо"iх босих ніг. Портал розтанув, як і моя надія. Чому він закрив той портал?!
— Ти чому? Ти ж міг витягти мене звідси… — я накинулась на Рола, замість того, щоб привітатись. — Ти ж міг нас витягти. Чому ти мовчиш, Роле?
— Вам мало одніє"i пастки, кортить потрапити до наступно"i? — суворо запитав Рол.
— Як це? — здивувалась я.
— А так — Він потягне вас, як тільки ви спробуєте скористатись телепортацією.
У мене опустились руки. Не подумала я про те. Він і справді скористається таким шансом. За проблемами маленько"i коаліці"i я забула про наших власних могутніх ворогів.
А Рол оглянув каземат і здивовано запитав:
— Де твій брат?
— Його вивезли у якусь долину, — розгублено відповіла я, — думала, ти знаєш… куди. З ним був Коре… Я не знаю, яким чином… збіг обставин…