Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
— Може вона йому не сестра? Але вони настільки схожі. Та вона на сантиметрів п'ятдесят менша зростом, тендітніша, та загалом дівчина. Але вони казали, що близнюки… Але ж і близнюки можуть бути різні. Різниця у зрості між ними велика.
— Я бачив у дуже старому напіврозваленому храмі малюнок і слово. На малюнку високий юнак, тримає за руку маленьку дівчину, у них крила за спинами, не пташині, а ніби як у летючих мишей, та дуже великі. І слово: «Близнюки». Той малюнок був дуже тьмяний…
— От смішно… Я вже починаю слухати казочки,
— Пане Ліро, я мушу "iх дослідити, — наполягав лікар.
— Лікарю Норе, ви не тільки не будете "iх досліджувати, ви про це все поки що забудете. Потрібно мовчати, щоб ніхто, крім вас і мене, навіть і помислити не міг, що ці двоє чимось відрізняються від звичайних людей. Хлопчисько і так вже наробив дурниць.
— Але ж, пане Ліро… — лікар все ще мав надію переконати Варко у необхідності дослідження чужинців, — мене ж вважали божевільним… І Коре також вважають божевільним, та він своєчасно втік.
— Пане лікарю, я обіцяю, що якщо виникне можливість, ви зможете вивчити цих гостей, але потім, — пообіцяв Варко, — а зараз мусите підкоритись моєму наказу.
— Але ж ціє"i ночі…
— Якщо вони те, що ви думаєте — то вони переживуть цю ніч.
— І я сьогодні ще мушу перевірити його здоров'я, — розгублено наполягав пан Норе, — такі правила.
— Підете і оглянете, але без жодних зайвих питань.
Ще годину Гел був непритомним. Через півтори години потроху почав приходити до тями. Це були, напевне, найважчі півтори години для мене. Я хотіла змусити його зробити ковток того спирту, та він вперто відштовхував мою руку з флягою.
Я ж бачила, що він не може зігрітись, розлютилась і він, шкодуючи мо"i нерви, таки випив того пекельного пійла, та за умови, що і я буду пити з ним, бачив, напевне що мені вже зле. Та й у камері також було холодно. Фляжку ми спустошили вдвох, пили по ковтку, я ковток, він ковток. Гел сп'янів, у мене теж піднявся настрій. Загорнулись у ковдри та куртку Нака, ми сиділи на тюремному настилі, притулившись одне до одного, і сміялись над усім, що бачили (що вони до того спирту домішують?), охоронники відійшли подалі, "iм напевне набридло бути об'єктами для наших дурних жартів.
Але прийшов лікар. Казав, що мусить оглянути Гела.
Лікаря супроводжував Нак. Побачивши, що ми п'яні вдвох, він здивувався і спробував пояснити мені правила хорошого тону, заведені на Копроконе для вихованих дівчат:
— Я ж казав, щоб ти його змусила випити, а ви напились разом. Хіба так можна? Ти ж дівчина.
Я здивувалась:
— Так і мені ж холодно. У вашому підвалі нема опалення. А ви б могли ще принести таку фляжку?
— Оце вже ні, достатньо з вас і того, що встигли випити, — суворо відповів Нак.
Лікар помітно хвилювався розглядаючи нас. Він мусив якось витягти Гела з-під ковдр і куртки, та не знав як це зробити, здогадки довели його майже до трансу.
Нак вирішив допомогти:
— Підведись
Гел мав власну думку стосовно лікарського огляду:
— Не вилізу. Мені вже значно краще.
— От вперте хлопчисько. Скільки ж ти будеш мені нерви тут псувати? — роздратовано прошепотів Нак і таки витягнув Гела за ногу, він чомусь не думав у ту хвилину, що може отримати удар другою ногою по лобі. Вхопив за руку, та за воріт сорочки, поставив на ноги, — встань і стій спокійно.
Гел навпроти копроконського лікаря був неначе дитина. Ще й Нак підтримував його за плечі, та не надто наполегливо, згадав, чим скінчилась така його дія минуло"i ночі. Лікар від хвилювання забув, що має робити, хотів впевнитись у сво"iх здогадках, але так щоб ніхто не помітив, навіть сам в'язень. Та для того, щоб впевнитись необхідно хоча б зробити маленький надріз шкіри і м'язово"i тканини. А цього робити не можна. Пан Норе був у відча"i. Тому він тільки послухав серцебиття, і перевірив, як дивний пацієнт дихає.
У лікаря були холодні руки, Ще холоднішою була слухавка. Гел спробував відсторонитись. Та Нак тримав.
Велика куртка була у повному моєму розпорядженні, я загорнулась у не"i з ногами.
Лікар послухав, як працюють легені Гела, подивився очі і горло, повідомив ніби собі присуд оголошував:
— Він у нормі.
Я бачила настільки йому кортить взяти пробу шкіри, нігтів, волосся, наскільки він знітився, мало не до сліз. Я вже розгледіла його минуле: роки пошуків і марних сподівань. І я побачила, що у ті роки він супроводжував у сво"iх пошуках дуже знайому мені людину, я здивувалась, наскільки цей світ малий і тісний. Ой, як потрібно дуже, дуже обережно зблокувати думки цього лікаря, ой, як потрібно!
А лікар сів на настил поряд зі мною. Нак здивовано подивився на вмить змарнілого лікаря, який щось поспіхом записував у маленькому блокноті. Отакий старий, небритий, жовтошкірий лікар у домашніх капцях, але ж був він відомим на планеті вченим, дослідником, мандрівником, а ще світилом медицини, а тепер тут, згорбився, хворий, завжди йому холодно, завжди на щось скиглить, завжди чогось бо"iться. А сьогодні взагалі лікар мав вигляд ображено"i дитини, котрій не дозволили гратися дорогою іграшкою.
— Відпустіть його солдате, — тихо і розчаровано пробубонів лікар, не відриваючи погляду від свого блокнота, — цей пацієнт не мій.
Нак відпустив Гела, мій брат стрибнув на настил, і відразу ж сховався під куртку, ледь не витрушуючи мене з під-не"i, його холодні ноги накрили мо"i теплі, я спробувала сховати сво"i ноги під ковдру, за що він обізвав мене его"iсткою.
Нак посміхнувся, спостерігаючи за нами. Лікар вирвав аркуш зі свого блокноту, той на якому він щось так швидко записав. Підвівся акуратно склав папірець вчетверо і передав його Наку, притягнув його за лікоть поближче до себе і прошепотів на вухо: