Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
Я слухала розмову брата з копроконським президентом, і відчувала себе тінню, яку поки що і ніби навмисне ніхто не помічає, аби потім вдарити як можна посильніше.
Гел взяв до рук передавач, подивився на нього з усіх сторін, ніби бачив вперше, кайданки задзвеніли, Гел посміхнувся, поклав передавач знову на стіл і тихо повідомив, здалось навіть що він ніби вибачився:
— А я не знаю коду.
Президент підвівся, нависнув над нахабним в'язнем, повільно почервонів від гніву. Дивився, ніби пробував спопелити Гела поглядом. Гел очей не відвів. Президент не витримав спокійного погляду калтокійця — оскаженів, і почав кричати, аж слина
— Не знаєш, чи не пам'ятаєш?! Може ти вирішив, що можеш щось тут вирішувати!? Тобі, паскудо, життя набридло?!
Гел відповів аж надто спокійно:
— Пане президенте, ваші агенти напевне надали вам невірну інформацію на основі неперевірених фактів і власних припущень. Справа у тому що ми не калтокійські найманці, ми звичайні зейди, нас найняла ваша таємна організація.
Президент зблід, кахикнув, сів. Погладив своє гарно виголене підборіддя. Роздивлявся незвичне обличчя нахабного чужинця, маючи велике бажання розтовкти це обличчя на криваву маску об підлогу чи каркас столу. Та після театрально"i паузи пан Такароне заспоко"iвся і промовив, ніби лекцію прочитав:
— Ніяко"i таємно"i організаці"i на мо"iй планеті не існує, бо всі хто мав відношення до опору, до опозиці"i, чи то взагалі висловлював думки в голос, заарештовані, засуджені і розстріляні. А ті, хто посмів думати — виконують корисну для суспільства працю у тих місцях, де вони можуть вільно висловлювати ті сво"i думки таким самим десидентам.
Гел мовчав, і я мовчала, і Президент замовк, ні погроз, ні дій — тиша. Найстрашніша мить допиту — така тиша.
І у тій тиші президент просто кивнув головою, спонукуючи до ді"i лідеанців. І відразу один з тих велетнів ступив до Гела і, вхопивши його, знову ж, за волосся, підняв зі стільця. Я підхопилась, та другий здоровило ляснув мене по плечу — всадовив на місце і притримав, я почала пручатись та мене зупинили ляпасом від котрого мені потемніло в очах. Гел вхопився за руки лідеанського найманця. Той волосся відпустив, зате захопив закуті руки і завернув "iх доверху, протягнув сво"i величезні ручиська під лікті в'язня та поклав долоні на потилицю, щоб в разі чого зламати Гелу шию. Мій брат борсався і бив ногами по ногах лідеанця покі не отримау удар по під ребра.
Та невже ми ще не награлися!!!
Міністр кахикнув, затуливши рота долонею, і підійшов ближче до дверей.
Варко гірко посміхнувся.
Президент підвівся, повільно обійшов стіл і підійшов до Гела, з задоволенням і презирством розглядаючи його, безпорадного, промовив посміхаючись:
— Ось так, хлопчику, ось так. З цього потрібно було починати, та я ж думав, ти розумний, думав з тобою домовитись якось по-людськи.
Лідеанець натиснув на потилицю Гела, притискаючи його підборіддя до грудей, Гел почув як тріщить хребет, знову брикнувся, за що знову отримав удар величезним кулаком у бік від другого велетня, того, котрий тримав мене.
Президент все ще посміхався:
— Вважаєш, що все зможеш витримати? Мабуть, ти і міг би витримати багато чого. Та я знаю в чому твоя слабкість. Мій наляканий міністр казав, що ти страшна людина і тебе потрібно застрелити, напевне, він правий. Пан Варко, думку котрого я так поважаю, просив віддати тебе у Долину, каже, що ти цінній екземпляр для лабораторі"i каже ти якийсь мутант, і до того ж можеш багатьом речам навчити його солдат, хоча для цього тебе потрібно буде впокорити. Напевне смерть для тебе — занадто легке покарання, я віддам тебе моєму другові Варко.
Гел заборсався у сильних руках лідеанця, як дикий кіт, хрипів:
— Ви що зовсім тут озвіріли? Відпустіть "i"i!
Президент, напевне, отримував задоволення від нашо"i безпорадності. Я висіла у його руці, немов мале кошеня на стовбурі старезного дерева. Тканина на сорочці затріщала, горловина передавила горло, але я і без того забула, що потрібно дихати. пан Такароне говорив спокійно:
— Таке нахабне щеня, як ти, потрібно навчити розуму.
Гел отримав ще декілька ударів, лідеанець бив його спокійно, як на тренуванні.
Варко про всяк випадок звів гашетку на голчастому пістолеті, пшкрябав дулом собі вилицю і трохи відступив в сторону.
Президент мене вдарив. Від цього удару я ухилилась (наскільки можливо було ухилитись), долоня Такароне пройшла, ледь зачепивши моє лице, зате другий удар звалився на мене, як лавина, я побачила феєрверк: в тисячі зірочок. Як у невагомості відчула, що лечу. Виявилось, президент мене відпустив, я налетіла на холодну стіну, сповзла по ній на підлогу і затихла, притулившись щокою до шорстко"i штукатурки, ловлячи повітря широко відкритим ротом. Лице оніміло, воно ще не болить, боліти буде потім. Я боялась рухатись, відчуття було таке ніби мені зламано всі ребра, хребет, та пробито череп.
А пан Такароне продовжував демонстрацію сили, він витягнув з кобури пістолет, сріблястого кольору. Я відчула знайомий запах того збройного мастила, яке використовують для чищення ціє"i ново"i збро"i (той знайомий солодкуватий запах лежалих фруктів), і заплющила очі.
Пан президент підійшов, націлив на мене ту зброю, спокійно, як у тирі (з тако"i відстані і цілитись не треба, навмання шмальнути достатньо, щоб зробити з моє"i голови решето).
Міністр прилип до стіни.
Варко зробив крок в сторону президента.
А Гел різко наніс удар ногами вверх, і дістав лідеанця по носі. Той від несподіванки і болі випустив в'язня і різко сів, аж підлога загула. Гел втримався на ногах і наніс другий удар здорованю по масці, той ліг. Гел стрибнув у напрямку Такароне і з усіх сил вдарив президента ногою трохи нижче масивно"i спини, саме у ту мить, коли президент натиснув на гашетку.
Тихий постріл, другий лідеанець вхопився за горло, тоненька скалка від розривно"i кірідово"i кулі пройшла по якійсь дивній сво"iй траєкторі"i і поцілила йому у горло. Між пальцями здорованя потекли цівки темно"i крові. Ще декілька скалок розлетілись і зачепили шкіру на руці Варко, той поки цього не помітив.
Такароне вдарився об стіну, я побачила на сірій штукатурці мокрий відбиток президентського носа.
Реакція у президента була відмінна, він миттєво отямився і розвернувся, цілячись пістолетом у лице Гела. Я вдарила Такароне по коліну, та він зі злості і болю відкинув мене як набридле щеня. Тут оговтався третій лідеанець — теж вирішив зупинити оскаженілого в'язня, та затримався з пострілом, боявся зачепити свого роботодавця. Гел стрибнув вибив з руки Такароне зброю і на додачу вдарив закутими руками знизу вверх по щелепі. Такароне впав. Мій брат, з останніх сил, зі стрибка, ногою в живіт звалив третього здорованя — страшний удар, найманець охнув і впав (якщо відразу не підніметься, значить Гел йому щось серйозно пошкодив). Миттєвості, то були такі невловимі миттєвості.