Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
Але відповідь може бути з політичним забарвленням: примітивність техніки сповільнює пересування громадян по планеті і за "i"i межами, тим самим полегшує контроль над населенням.
— Коре не відповідає? — запитала я у мовчазного комп'ютера.
— Ні, - почулася коротка відповідь. Ще мить тиші і він повідомив: — Мілено, тут всі військові бази називають Долинами… тільки номери різні. Ти казала що Коре прилетів хвилин за двадцять? Я буду вираховувати швидкість місцевих літаків на кілометри, хоч відсіємо частину баз, буде легше перевірити з десяток, ніж шукати у сотнях.
Ранок
Велика чорна машина під'"iхала до парадного входу високо"i будівлі.
Варко вийшов, зачинив дверцята, махнув рукою водію, машина від"iхала.
Охорона біля дверей — два молодих хлопці у новенькій формі, підтягнуті й стрункі — виструнчились і вирячили очі, демонструючи виправку та відданість.
А Варко відчув до них неприязнь.
Хоча, насправді, у чому вони винні? Нічого ж не знають, крім муштри.
Хіба винні у тому, що з дитинства в армі"i?
Хіба вони винні у тому, що відбувається, хіба винні, що Варко ледь не застрелив ціє"i ночі людину, котру хотів врятувати?
Хіба ці хлопці винні у тому, що не схожі на молодого свавільного в'язня, котрий міг залишатись вільною людиною, навіть коли вмирав?
А він, Варко, друга людина на планеті Копроконе, поруч з тим, закутим у кайдани, хлопчиськом, чомусь відчував себе невільником.
Та хіба у цьому винні ці молоді раби системи й виховання, що виструнчились перед ним, вирячивши скляні очі…
Варко пройшов повз охорону, махнувши "iм рукою.
Ліфт був як спасіння від цікавих очей шпигунів Корде Пантро, від простих службовців, військових і цивільних, що, не зважаючи на вихідний день, залюднили цей військово-адміністративний центр Тіролона, звідки відбувалося керування всіма збройними силами планети Копроконе.
Варко почувався хворим. І, як ніколи, зажадав зникнути для всіх і назавжди.
Та завдяки сильній волі він подолав мимовільну слабкість і почав аналізувати отриману інформацію, а інформація говорила йому що Такароне замислив власний план і скоріш за все хоче найняти калтокійців для захопленя Ракірли а не для підтримки ракірлійських інтриганів у запланованому перевороті. Збив роздуми набридливий дзенькіт ненависного секретного телефону, того телефону, що сипав неприємностями завжди, коли Варко піднімав слухавку. Настрій пішов під укіс, як потяг, що зійшов з рейок. Він навіть не помітив, як, піднявши слухавку, продовжував мовчати. А у слухавці пролунав вдоволений голос міністра Корде Пантро:
— Варко, друже,
— Я слухаю тебе, Корде…
— Перша новина… Дівчисько втекло. Ті, хто вижив, бачили з нею якогось хлопця заввишки близько двох метрів з довгим світлим волоссям. Уявляєш, він вибив грати, — п'яний міністр розсміявся, — а потім вони щезли. У них крім того металобрухту, який ти знайшов, тут гарна техніка, друже Варко. Ти щось пропустив…
Варко ледь стримувався, щоб не кинути слухавку в стіну, і ледь не крізь зуби запитав, перебиваючи промову міністра:
— Що ви зробили, аби знайти "i"i?
— Те, що треба за інструкцією, а ще дещо з власно"i ініціативи, — самовдоволено відповідав Корде Пантро, — я тут стою біля одніє"i особи, яка може допомогти мені у пошуку нашо"i дівчинки.
Варко затамував подих, а Корде говорив:
— І знаєш, він дійсно ожив, дихає… Тут ще твій друг Коре влаштував ледь чи не самовбивство, довелось наказати лідеанцям замкнути його, він навіть відбивався від них хвилин п'ять. Тобі цікаво, друже?
— Цікаво, — крізь зуби відповів Варко. Він вже натиснув на кнопку виклику, написав ад'ютанту на папірці своє розпорядження: зібрати його загін, а у Долині підняти солдат і чекати у готовності, та ще викликати гравітаційну машину на дах міністерства. Він вже відімкнув телефон від стаціонару і перемкнув лінію на супутниковий зв'язок, мусив тягнути час.
— А ще я тримаю у руці папірець, адресований тобі. Його загубив твій Нак. Я залишив твого солдата у тій камері, де були наші гості, разом зі зрадником Норе. Вибач, я трохи побив лікаря: він не хотів надати мені важливу інформацію.
Варко вже здіймався у ліфті на дах міністерства, ад'ютант доповів про прибуття гравітаційно"i машини. П'ятеро солдат чекали на борту швидкісно"i машини.
— І що ж ти таке важливе прочитав у тому листі? — ледь стримуючи лють, питав Варко.
— А що наші гості більш за все підходять під категорію довгожителів, вони майже такі, як безсмертні, тільки живуть не вічно, а лише впродовж всього ста чи трьох сотень тисяч років… І припущення, що вбити довгожителя можна. Та для цього потрібно відокремити його голову від основного тіла, чи взагалі розрубати те тіло на шматки. Так от я зараз спробую перевірити ці припущення. Тим більше наш маленький гість розплющив очі.
Варко хотів зупинити навіженого міністра, та почув сигнал відключення. Вибіг на дах, ускочив у гравітаційну машину, і крикнув пілоту:
— Піднімай, летимо. У Долину 548к!
Гел прийшов до тями, у вікно крізь товсті грати йому у вічі світило вранішнє «сонце». Хотів закрити очі рукою, та руки не слухались. А ще він почув голос міністра: «Твоя сестричка втекла. І "iй допоміг хтось з ваших… Я хотів би знати, куди вона втекла і звідки прийшла допомога».
Міністр чекав на відповідь, та Гел ще не міг говорити. Міністр був п'яний, злий, і дуже говіркий: