Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
Я вибігла, та зрозуміла що, по-перше, не знаю що робити, а по-друге, від мого втручання вже нічого не залежить. Запізнились…
Міністр Корде Пантро накинувся на Варко:
— Ти не розумієш! Ми не можемо дозволити "iм втекти, вони ж повернуться з помстою!
— Якщо ти "iх вб'єш, калтокійці все одно помстяться, — буркнув Варко, відсторонивши міністра.
Довгий і Старий підбігли до перекладини й перерізали мотузку, на якій висів прибулець. Старий підхопив Гела і поклав під перекладиною. Гел не рухався. Лежав
Лідеанець розчаровано звернув свій батіг у змі"iні кільця.
Коре вибіг з дверей госпіталю, побачив Варко, полегшено зітхнув. Побіг до Гела, підтримуючи здоровою рукою зламану.
Корде Пантро істерично закричав до лідіанців, які все ще стояли біля перекладини і чекали наказів:
— Вбийте його! Вбийте негайно! Стріляйте у нього!!!
Три лідеанця відразу ж спрямували на Гела пістолети, знімаючи "iх з запобіжників, ще мить і натиснуть на гачки. Коре зрозумів, що не добіжить. Обхопив голову руками і скрикнув від болю в пошкодженій руці.
Командуючий копроконськими військами з усіє"i сили вдарив міністра планетарно"i безпеки в обличчя, той впав. А Варко відмінив наказ:
— Ви найняті президентом, я, друга людина на цій планеті, відміняю наказ арештованого міністра! Лар, Шен, зачиніть пана Корде Пантро у місцевій в'язниці. А ви, панове найманці, поки що вільні, віддайте зброю і відпочивайте. — Лідеанські найманці підкорились, тим більше, що плац, де все відбувалось, оточили солдати місцевого гарнізону.
Коре полегшено зітхнув. І, дійшовши до Гела, присів біля нього навколішки, перевернув цілою рукою. Та Гел на його очах за якусь мить майже непомітно перетворився у величезного звіра. На колінах лікаря вмістилась тільки голова зі страшною пащекою. Варко від несподіванки так і сів на лавку. Знічено й збентежено прошепотів:
— Перевертень.
Коре з поспіхом попередив Варко:
— Забирай звідси людей. Всіх. Бо буде біда. Людина мертва, а звір живий.
Варко зрозумів, встав на неслухняних ногах, і наказав Старому і Довгому керувати евакуацією.
Першою моєю думкою було припущення, що навіть якщо б я могла зупинити мого брата, я б його не зупиняла. Коре для нього що улюбленець, він його не зачепить, навпаки захищатиме, а на інших мені зараз було начхати. Бо вони таки вбили Гела. Та з'явились сумніви, Варко рятував його, і ті солдати теж, а інші ні до чого. Як мені боляче. Я підійшла до Гела і Коре, присіла поряд с нашим лікарем і обняла величезну голову звіра, який був мо"iм братом, притулилася обличчям до сірого довгого хутра.
На плацу за дві хвилини зникло все живе окрім дивно"i маленько"i тварини, схожо"i на кішку, великого звіра, що ще не прийшов до тями, лікаря Коре, мене, Рола, що нечутно підійшов до нас, навіть не ховаючись за прикриттям силового поля, і Варко, що стояв неподалік, безстрашно очікуючи на майбутнє. Він зацікавлено дивився на Рола. Я також зняла з себе захист силового поля.
— Я мав би передбачити, що ти з'явишся тут, — сказав Варко мені.
Коре повернув голову на голос
— Іди звідси, він тебе першого вб'є.
— Його можна якось зупинити? — Варко залишався стояти на місці.
— Його навіть кірідовий павук зараз не зупинить, — з відчаєм відповів лікар, все ще обіймаючи звіра руками, ніби його руки могли тримати того величезного монстра від стрибка, — Мілено, Роле, що робити?
— І коли він отямиться? — запитав Варко і знову сів на лавку, вийняв з кишені цигарки, повільно, ніби від кожного руху його рук залежало життя, поклав цигарку до рота і клацнув запальничкою.
Від цього тихого звуку Гел скочив на лапи, миттєво, ніби блискавка, стрибнув до Варка і застиг над ним, втягуючи ніздрями запах. Звір був у холці близько двох метрів і з п'ять метрів завдовжки. Запах Варко видався йому знайомим, Варко залишився сидіти, тільки цигарка випала з його рота, і запальничка з руки. Командуючий копроконськими військами, ніби загіпнотизований, дивився у жовті очі величезного звіра, тихо запитав, ледь рухаючи губами:
— Коре, він пам'ятає, що був людиною?
Звір загарчав, і вдарив себе довгим пухнастим хвостом по боках, ніби розлючений тигр.
— Не рухайся і мовчи… — відповів йому Коре.
Я підійшла до звіра, стала перед ним, погладила по ши"i. Він притулився до моє"i щоки сво"iм чорним носом, але продовжував дивитися на Варко, бо хоч запах і був знайомий, але звірині інстинкти змушували захищатися нападом.
— Роле, — покликала я, — мусиш його привести до тями, він же загризе цю людину.
Варко міцно тримався за лавку, наче вона могла його врятувати, він боявся навіть очами кліпнути.
— Це один з тих, хто вас тут катував? — запитав Рол, коли підійшов до мене і погладив звіра по пухнастій голові. Те, що було Гелом, потерлося об плече Рола, наче лагідний кіт, — а про мене, хай і загризе. Справедливість мусить бути, хоч якась.
Коре розгублено сказав:
— Він мій друг…
Рол подивився на Коре, зітхнув, а потім таки схопив звіра за довге хутро на ши"i і повернув його голову так, щоб бачити жовті очі з вертикальними зінницями, і прошепотів:
— Дивись мені в очі… дивись. — І тільки коли попелястий звір прикипів поглядом до сірих очей Рола, я відчула полегкість. А Варко відпустив лавку і ледь не впав спиною назад. На лобі копроконського сановника з'явились великі краплини поту.
Рол, все ще дивлячись у очі звіра, заговорив до мене, немов нічого не відбувалось і те, що він казав не мало ніякого значення:
— Мілене, я затримався на катері, бо на зв'язок вийшов Джарк. Він домовився з місцевим правителем щодо зустрічі на Ракірлі. Правитель, здається, вже вилетів… а ти ще тут — не встигнеш…
— Де і коли та зустріч? — нетерпляче запитала я.
— Зв'яжешся з Джарком, він тобі все розповість. Все, лети не заважай мені.
— То давай, заводь Гела у катер. Коре, ти з нами?
Рол, не повертаючи голови, пояснив мені:
— Твій брат поки не хоче звідси летіти. Завтра нас забереш.