Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Тут вся Фульда кишить рибою. — Адам вдоволено відкрив кошик Розпалене обличчя франта розтягнулося в задоволеній посмішці.— М-м-м-м. Плотва. Це непогана штука для гурмана.
Молодий чоловік підніс пляшку до рота і гльогаючи почав пити. Потім він і собі нахилився над лозяним кошиком.
— А чи не могли б ви, власне кажучи, по-по-по-подарувати нам кілька рибок? — видавив він насилу. Ніздрі його великого тонкого носа сіпались, коли він старався вимовити ці кілька слів.
Адам подивився в сірі очі хлопця, молоді легковажні очі, які йому сподобалися.
— А чому б і ні? — Він простягнув незнайомцям свій кошик.
— А чому б і ні? — повторив чепурун. Він узяв кілька рибин і поклав їх у жар. — І, будь ласка, випийте зі мною, випийте за те, щоб грошики не переводились.
З відвертою цікавістю розглядав Каспар обох. Його погляд перебігав з подертих черевиків підмайстра на його худорляві ноги в тоненьких штанцях, з дужих рук на засмагле обличчя, біляві кучері. Модний пан нагадував йому чимсь головного лісничого Кляйнпауля, одного з постійних відвідувачів «Золотого якоря», тільки Кляйнпауль, певно, ніколи не сів би біля вогнища разом з ремісником. Йому тепер уже здавалося, що незнайомець став приємнішим. Коли вся його гладка постать трусилася від реготу, Каспар теж не міг утриматись, щоб не сміятись.
— Ну, беріть же! Пийте! Не соромтесь! — припрошував привітний пан і простягнув рибалці пляшку.
— Не відмовлюсь. — Адам потягнув добрий ковток з пляшки і набрав повітря, щоб ще хильнути. — Добре зіллячко. — Він витер вуса. — Міцненьке. Аж обпікає.
— Я теж такої думки, — погодився підмайстер.
Тепер настала черга Каспара. Він радів з того, що незнайомець йому, наче дорослому, запропонував горілки. Хоч. правда, це йому не принесло жодного задоволення Але «Червоний Лис» з Касселя не міг навіть самому собі признатися в цьому, а не те, що чужим людям. Каспар приставив пляшку до уст, набрав повний рот горілки, щоб виграти час, і лиш тоді, набравшись духу, наважився ковтнути. Від горілки йому палило в горлі, в ніздрях, на очах виступили сльози. Потім на нього напав страшенний кашель, а чоловіки, дивлячись на це, качалися від задоволення по землі. І Адам, ляскаючи Каспара по спині, аж захлинався від реготу.
— Він ще молокосос, — сказав пан, теж хихикаючи.
Кров ударила Каспарові в голову. Тепер він лише чекав слушного моменту, щоб піти геть звідси разом з рибалкою. Але Адам зовсім не збирався йти.
— Ой, лишенько, вже давно я так не сміявся, — сказав він, відсапуючись. — Ви знаєте, панове, коли тут в Касселі чуєш справді сердечний сміх, то можна побитися об заклад на десять проти одного, що це сміються чужинці. Чи не правду я кажу? Адже ж ви не тутешні?
— Вгадав, — сказав модний пан. — Я подорожую в своїх справах. Мене цікавлять паперові шпалери і кассельська жовта фарба. І тоді дорога заводить мене до Касселя. Але шо я вартий, порівнюючи з цим перелітним птахом. — Він показав на білявого парубка, що саме знову узявся до пляшки.
— Отак крок за кроком мандруємо, — перевівши дух, промовив підмайстер. — Може, доберемось аж до Італії, де ростуть помаранчі.— Його обличчя, покрите ніжним волосяним пушком, раптом розчервонілося. — Моя батьківщина Амстердам, а я сам мандрівний під-підмайстер кушніра. Оце так.
— З Амстердама? — радісно вигукнув Адам. — О, я добре знаю це місто, Я ж служив матросом на кораблях Вест-індійської торговельної компанії.
— Пийте! Пийте! На здоров’я. — Привітний торговець витяг корка з нової пляшки.
Адам і підмайстер незабаром зовсім розвеселились. Обійнявши один одного, вони сміялись і пили за своє здоров’я. Підмайстер, широко розплющивши очі, затягнув гарним високим голосом пісню, до нього приєднався Адам, а потім також залунав густий, але фальшивий бас торговця:
Так, як німці в давнину Вміли добре, жити, Вип’єм чарку не одну, Будем байди бити.Лише Каспар не співав. Він раптом згадав про хазяїна «Золотого якоря» і сіпнув Адама за рукав, натякаючи, що вже час рушати додому.
— Горілка тут є! Давайте ж пити! Пий і ти! — Рибалка, вже помітно сп’янілий, відмахнувся від Каспара.
Чоловіки сиділи з розпаленими обличчями біля багаття, вже якимись незграбними рухами повертали на вогні рибу і розмовляли, перебиваючи один одного. Горілка зробила підмайстра щирим і балакучим. І Адам не говорив своїм звичайним голосом, а просто ревів, наче всі поглухли.
Нарешті риба засмажилась, і всі взялися до їжі. Лише чужоземець відмовився. Дивлячись на полум’я, він сказав, що зіпсував собі шлунок.
— А я оце в понеділок прогуляв свої останні три крейцери [2] , — відверто розповідав підмайстер. — Вчора я роздобув на одному з монастирських дворів миску юшки з тріски. Ну й досі нічого більше не їв. Робота тепер трапляється рідко. В крайньому разі я можу стати солдатом. Але цього я не хочу. Мене аж дрож проймає, коли я тільки бачу солдатів. Що, ваш ландграф знову думає затіяти війну? Мені здалось, що на кордоні щось негаразд, ополченці і сільська жандармерія оточили всю місцевість, а крім них, куди не глянеш, скрізь вештаються ще й гусарські патрулі. Я думав, що вже й не виберусь звідти, а попадусь, як лисиця у пастку.
2
Крейцер — дрібна монета.
— А ви часом не помиляєтесь? — здивовано спитав мандрівник. — Невже це так? Я теж переїжджав кордон і нічого такого не бачив.
— Адаме, ходімо вже, — знову подав голос Каспар. Він відчував, як при самій згадці про хазяїна «Золотого якоря» у нього щось болісно стискалося в грудях.
— Добре, зараз іду, — пробурмотів рибалка, навіть не слухаючи Каспара. Він підніс пляшку до пана, який так щедро частував горілкою, сказав «за ваше здоров’я» і почав пити, з жадобою припавши до пляшки. Потім передав горілку підмайстрові, витер вуса і швидко промовив — Для мене не буде дивом, якщо розпочнеться знову полювання на людей. Тут у нас солдати — це добрий товар. Скрізь, де хочеш, в усіх війнах, билися наймані гессенці. У нас полювання на людей ніколи не припиниться. Навіть у неділю оточують церкви і виволікають звідти молодих хлопців. Здавалося, що ото зразу після Семирічної війни у Гессені вже зовсім не залишилося молодих хлопців. Але це анітрохи не обходить ландграфа, коли він може продавати солдатів. Йому забагнулося все улаштувати так, як великий Людовік, там, у Франції: він хоче зробити з Касселя маленький Париж. А народ нехай живе, як пацюки в благородному замку, йому ж потрібні палаци, театри, сади. До того ж ще полюбовниці, чудовий кінський завод, охоронці, челядь, го-го, на все потрібні гроші! — Він злостиво засміявся. — Придворним і резидентам, певно, непогано живеться, а бідна людина нехай платить за це все.
Чужинець, який увесь час мовчав, щось тихо пробуркотів. Його очі саме тоді зустрілися з Каспаровими очима. Але він опанував себе і почав посміхатися.
Каспарові зробилося моторошно. Чи не занадто відверто говорив Адам. Порив вітру здійняв угору попіл. Каспара пройняв холод, і він, здригаючись, притис руки до грудей.
— Адаме, ходімо вже! Мені час бути в «Золотому якорі». — В його голосі відчувалися нетерпіння і страх.
— Та зачекай. Тобі нема чого боятися, малюк, — заспокоював його рибалка. — Я піду з тобою. — Адам спробував встати, але впав знову на землю. — Але що це таке, у мене перед очима все крутиться! Ні, краще ляжу, полежу тут і більше не підніматимусь. — Адам сидів з неприродно розширеними очима, нібито з жахом прислухаючись, що діється у нього всередині.— Що ж це таке воно…