Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Я відвезу вас додому, — запропонував свої послуги купець. — В моїй колясці знайдеться місце для всіх. — Він махнув рукою позад себе в напрямку дороги.
— Що, у вас і екіпаж є? — Рибалка примусив себе підвестись. Ледве тримаючись на ногах, спробував іти. Тепер він, як і Каспар, відчув, що було б краще вже давно накивати звідси п'ятами. — Щиро дякую, я більше люблю ходити пішки.
Але скажіть-но, що ж це воно за горілка… — Адам нахилився над однією з пляшок і почав її недовірливо розглядати.
— Горі-горілка є! Пий щеі — горлав
— Досить пиячити. Тепер ідіть зі мною. — Чужинець вихопив з кишені пістолет, махнувши рукавом по багато оздобленій сріблом рукоятці.
— Досить, встати! — скомандував він холоднокровно і рвучко підняв з землі ремісника. Але сп’янілий хлопець, як тільки той його випустив, наче сніп, змахнувши руками й ногами, повалився на землю.
— Чого тобі треба ві-і-д н-на-с?
— Про це ще ви дізнаєтесь.
— Вам нема до нас ніякого діла.
Каспар стояв з відкритим од страху ротом, запитливо дивлячись великими переляканими очима на рибалку.
— Встати! Марш за мною!
— Це пусті балачки. Крім того, нас таки тут двоє! — заревів рибалка, хоч і відчував, що він уже пропав. — Я не піду з вами. Ви шахрай, ви щось підмішали в горілку. — Він кинувся на чужинця.
Чути було сопіння, здавлені крики, брязкіт черепків Удар рукояткою пістолета повалив Адама на землю.
— Рятуйте! Рятуйте! — закричав Каспар якимсь зовсім чужим голосом. — Адаме, вставай, Адаме, тікаймо! — Рибалка не ворушився і дихав важко. 3-під лівого кінчика його вусів сочилася кров, падаючи тугими краплями на сорочку. — На допомогу! Убивають!
Франт накинувся на Каспара.
— Ах ти, проклятущий, чи перестанеш ти горланити? Ану, зараз же мені забирайся звідси!
То гнів, то страх відбивалися на обличчі Каспара. Від жаху йому перехопило подих, і він, не видавши жодного звуку, зробив кілька кроків.
Раптом непомітно виринув звідкілясь ще один чоловік. Він допоміг чужинцеві відволікти обох приголомшених людей. За хвилину їх втягнули у велику чорну коляску. Штори опустилися, кучер натягнув віжки, і коні побігли риссю.
Що трапилося з Адамом? Що це все значить? Каспар уже зовсім не думав про себе самого і про те, що йому буде від хазяїна «Золотого якоря». Він кинувся щодуху бігти, наздогнав коляску, міцно вчепився за неї ззаду і стрибнув на приступці. Кольки в боку зменшились, але серце, як і раніше, шалено калатало.
Скоро коляска під’їхала до міських стін і зупинилася біля одного з шинків передмістя. Каспар ще встиг непоміченим сплигнути і сховатися у протилежних воротах.
Тільки-но Адам і кушнір вийшли з коляски, як їх одразу ж загнали в трактир. Адам обернувся до чоловіків, що йшли позад нього, і сказав — Не сподівайтесь від мене добра!
Каспар побачив, як, хитаючись, зникла у дверях скривавлена постать його друга, і аж заплакав. Двері зараз же зачинились. Чути було, як повернувся ключ. Тепер провулок став зовсім безлюдним.
Що це за будинок? У Каспара зуби зацокотіли, коли він помітив, що вікна верхнього поверху були загратовані, як у в’язниці. Як Адам вибереться звідси?
Хтось ішов провулком. Це був довготелесий хлопець, з одного боку в якого біг бульдог, а з другого — шкутильгала горбата людина з великою головою. І вони теж зникли в трактирі.
Тільки-но зачинилися ворота, як знову привели двох обідраних хлопців, закутих у кайдани. На якусь хвилину двері залишилися відчинені. Зсередини почулася музика і різноголосим гомін. Чи це хтось горлав, чи голосив? А може, це кричав Адам, просячи допомоги? Страх пройняв усе тіло Каспара. Але хлопець, забувши про небезпеку, кинувся до воріт. Саме в ту хвилину звідти вийшов гладкий чоловік в ботфортах. Він голосно гикнув і почав блювати просто посеред провулка. Потім, полегшено віддихавшись, став обсмикувати на собі сюртук, як раптом помітив Каспара, який підглядав, що робиться за дверима.
— Гей, малюк, — крикнув він йому, — чи не маєш ти часом бажання стати солдатом? Може завербуєшся?
Почувши це, Каспар щодуху кинувся тікати. О милостивий боже, Адам потрапив до рук вербувальників. Не можна було гаяти жодної секунди!
Розділ третій
Дзвони па церкві вже пробили три години пополудні, коли перед Каспаром показався «Золотий якір». Він зупинився. Краплі поту котилися по його розпаленому обличчі. Каспара вже не дуже лякали побої, якими почастує його хазяїн. Далеко страшніші думки тепер не давали йому спокою. Чи зможе Адам вирватися з пастки? Треба поспішати, бо час, здавалося Каспарові, летить з якоюсь невтримною швидкістю. Що робити, коли ув’язнених уже вивезуть куди-небудь з шинку? Чи не будуть тоді марними всі його спроби відшукати друга?
Каспара невідступно переслідувала думка про те, кому б він міг довіритись з своєю бідою Хазяїнові, напевно, ні, він швидше нашкодить, ніж зробить щось корисне. Також і від завсідників нема чого сподіватися допомоги. Скоріше вже капітан Еммеріх міг би щось слушне порадити. Та чи ж захоче він допомогти? Чи зрозуміє, як несправедливо обійшлися з Адамом і ремісником? «Те, що становить для Еммеріха щастя, для нас є нещастям», вчувався Каспарові застережливий голос Адама. Чи мав Адам рацію? Ні, Каспар не може і не хоче втратити свою віру в капітана. Адже Еммеріх так часто називав його своїм другом.
Думки Каспара обірвались. Хазяїн трактиру схопив його в сінях за комір і вп’явся в нього розлюченими очима:
— Ах ти, шибенику, та знаєш, що я з тобою зроблю?
— Я зовсім не знаю, пане, чого вам треба від мене? — сказав Каспар, намагаючись стримати тремтіння свого тіла.
— Ах, то ти нічого не знаєш… ти не знаєш? — Гемпель важко засопів. — Я зараз допоможу тобі пригадати. Де це ти, негіднику, ганяв?
— Біля… біля… — Каспар зніяковіло похнюпив голову.
— Довго я чекатиму? — Гемпель схопив хлопця за вухо.