Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Цілком вірно, мій пане! Золоті ваші слова. Дозвольте про це розповісти людині, що знає Америку як свої п’ять пальців, — з пожвавленням вигукнув червононосий іноземець.
Почесні відвідувачі за круглим столом з цікавістю витягнули шиї. Фріц уже знов стояв з розтуленим ротом позад товстого Рюбенкеніга. Сам пан Гемпель, здавалося, забув про свою ділову вигоду; віїн відмахнувся од Каспара, що смикав його за рукав, і поставив на стіл перед червоним носом чоловіка рапсову лампу, що сильно чаділа. Гарненька хазяйка, яку, звичайно, навряд чи можна було тут побачити, з’явилася в кухонних дверях з ополоником в руках і стала, прислухаючись.
Чоловік з потворним носом відсунув убік тарілки і кухлі і розстелив на столі географічну карту.
— Ану лиш погляньте сюди, що це, мій юначе? — звернувся він до Фріца, який від несподіванки увесь злякано здригнувся.
— Гессенська земля? — пробелькотів Фріц, зовсім зніяковівши.
— Ні, мій сину. Це чудова Америка! Величезна область, уся така, наче королівський парк. Ліси тут кишать від індичок та іншої дичини і кожного закликають полювати, кому тільки цього забажається. Лише на папері можна принести в Кассель цю казкову країну, бо в своїх натуральних розмірах вона не помістилась би в цілій Європі.
Обличчя Каспара аж витяглося наперед від страшенної цікавості. Перед його замріяними очима на пістрявій географічній карті замиготіли човни, чорношкірі люди, крокодили, пожирачі вогню. В цю хвилину він навіть забув про студента і Адама.
Але нарешті червононосий знову згорнув карту.
— Ну, то як же? — звернувся він до Рюбенкеніга. — Отже, ви готові їхати солдатом в Америку. Майте на увазі: вже багато людей домоглося з допомогою жерл гармат багатства і честі. До того ж американська війна — все одно шо прогулянка. Солдати навіть можуть, наприклад, звеліти неграм віднести свої мушкети з учбового плацу до казарми. Що ж стосується грошей, то я сам плачу п’ять дзвінких талярів задатку. Потім ви одержуватимете високу англійську плату, окрім різних військових надбавок. До цього всього ви будете на повному королівському утриманні. І не треба буде вам більше журитись ані про взуття, ані про одяг, якщо ви присягнете на вірність. Не життя, а масниця, чи не так? Отже?
Очі всіх вп’ялися тепер в м’ясисті губи Рюбенкеніга, який щось собі обмірковував.
— Мені хотілося б… Мені хотілося б спершу ще з’їсти свинячого ковбика, — сказав він нарешті.
— Ще свинячого ковбика? — вигукнув червононосий. — Любий чоловіче, твій шлунок не витримає!
— Про це не турбуйтесь, — відказав Рюбенкеніг.
Гемпель потер від задоволення руки і послав Каспара, якому й досі не пощастило запитати хазяїна про кімнату, по свинячого ковбика на кухню.
Товстун розстебнув свій жилет, що надимався хвилею на його животі, і, гикнувши, одрізав з насолодою шматок ковбика, який уже встиг принести кухарчук. Тоді він продовжував:
— Ви повинні радіти, що почали переговори з людиною такої богатирської будови тіла Адже для цієї американської кампанії, певно, потрібно мати залізний шлунок. А про жахливу морську подорож то вже нема чого й казати. Ні, ні, якщо добре подумати… — Він почухав собі за вухом. — Південь, Північ, Схід і Захід — сидіти у себе вдома все ж таки найкраще.
Червононосий спалахнув:
— Морська подорож — жахлива подорож. Ну хіба не дивно, що німці так бояться втопитись і водночас так охоче заливаються вином. Німців, з дозволу сказати, більше потонуло у винних бочках, ніж у морі!
— Загинути у винній бочці для мене набагато приємніше, ніж в океані,— відпарирував Рюбенкеніг.
Тепер на поміч вербувальникові прийшов фельдфебель Купш:
— Адже ти тут ледве животієш, скрізь тиняєшся по світу, а в солдатах з тебе може ще вийти щось путнє. І взагалі, кожному доброму гессенцю належить одягти на себе яскравий мундир!
Фельдфебель Купш підвівся і промарширував браво на своїх кривих ногах навколо столу.
Рюбенкеніг покрутив услід йому пальцем на лобі.
— Ти повинен більше шанувати старих воїнів! — дорікнув Рюбенкенігу друг Купша Себіш. — Це тобі каже людина, яка сама не раз чула посвист куль біля своїх ушей. Так, так, — заявив він гучним голосом і, широко розстебнувши свого плаща, відкрив цілу низку мідних медалей. — Я був офіцерським кухарем у битві при Льойтені і одному гусарові — бац — і відтяв кухарським ножем голову. Ось помацай дірку в руці — тут пройшла мушкетна куля. А ось, поглянь, він підняв свій парик і показав майже з гордістю нарост на потилиці, — тут росте у мене щось. Як тобі здається, чи не по-старіюсь я часом через це?
Рюбенкеніг перестав жувати, мигцем зиркнув на нарост і буркнув:
— Хтозна, у мого дядька було таке саме. Згодом він лазив на чотирьох, як собака. Одної ночі він виліз у самій сорочці через вікно і знадвору відімкнув двері будинку. Кінчилось тим, що дядько з’їхав з глузду. — Рюбенкеніг зробив глибокий ковток. Раптом він відсунув свою склянку. — Ото те! Що б це могло значити?!
Головний лісничий поманив свого небожа Фріца і почав йому щось шепотіти. Потім юнак підступив до вербувальника і смикнув його за сюртук:
— Мій дядько послав мене. Я хочу у вас записатися.
Червононосий аж ніяк не чекав зустріти тут добровільного рекрута. Не тямлячи себе від радісної несподіванки, він бахнув по столу
— Гляньте-но сюди, так робити належить кожному, хто знає принаймні, чим він зобов’язаний своєму регентові.
І хоч він, щоправда, не вміє читати географічної карти, але він зате зуміє битись. Чи не так? Ха-ха-ха. — Вербувальник зміряв хлопця, як різник худобину. — Дужий, здоровий хлопець, природжений солдат. В яких військах хочеш служити? В артилерії?
— Як вам завгодно, — ледве чутно промимрив хлопець, зніяковіло опустивши очі.
— Чи в піхоті?
— Як вам завгодно.
— О боже, та вирішуй же нарешті! В тебе вибір, як рідко в кого. Він може також іти і в кавалерію.
— Так, так.
— Йому сподобається вільне життя в Америці. Не життя, а справжня масниця. Звідкіля ти родом? Гессенець, так? — Вербувальник витяг папір і зробив помітки. — Хто твої батьки? Ага, у тебе їх немає. Сімнадцять років. Живеш у дядька. Сестри чи брати є? Немає. Ім’я Фріц. Він теж належить до м’ясоїдних?
Оглушливий регіт наповнив трактир. За столом почесних відвідувачів проголосили тост за дядька рекрута.
— Нехай юнак навчиться дисципліни, — сказав головний лісничий. — Фріц, ти тут! — Він простягнув йому кухоль. — Сьогодні можеш теж випити.
І в той час, як голова новоспеченого рекрута зникла за пивним кухлем, вербувальник заспівав високим тремтячим голосом, жахливо перекручуючи мелодію.
Хто хоче стати солдатом, Хто хоче стати солдатом?