Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Але це був не Еммеріх. Це був чоловік в темнокоричньовій лівреї лакея, присланий сюди капітаном. Гемпель непривітно процідив слова привітання.
Чужинець за допомогою жестів намагався розтлумачити ламаною мовою, що йому доручено одержати багаж Еммеріха і доставити його на нову квартиру.
Почувши це повідомлення, хазяїн осатанів од люті. Він вилив на чоловіка кадіб лайливих слів і запевнив, що не випустить його з речами капітана доти, поки той не сплатить свій борг— все аж до останнього пфеніга. Лише помітивши при світлі рапсової лампи виблискуючі сталеві ґудзики з гербом англійського короля, хазяїн «Золотого якоря» трохи полагіднішав.
— Це було лише сумне непорозуміння, — раптом пояснив хазяїн і наказав Каспарові, щоб той допоміг вістовому спакувати речі капітана. — Будьте ласкаві, підніміться сходами наверх, — сказав він, покірливо розшаркавшись.
Себіш. якого дуже тішила роль пророка і обізнаної з усім людини, задоволено бубонів.
— А що я казав, Гемпелю? Мине зовсім небагато часу, і капітані Еммеріх стане також і для вас паном капітаном благородного походження, так-так!
— А що ж мені до цього, про мене, нехай він буде хоч і самим генералом! Все одно він вибирається! — відрізав грубо хазяїн «Золотого якоря».
У комірчині капітана було таке безладдя, начебто в ній відбулася битва двох ворожих військ. Англієць роздув ніздрі, понюхав повітря і широко розчинив дахове вікно. Потім він нахилився над пошматованими форменими шароварами Еммеріха, але відразу ж кинув їх знову на землю і сам, розгублений, опустився на ослінчик.
— Гаразд! Гаразд! — заспокоїв його Каспар і заходився сам пакувати всі речі. Кілька англійських слів, яких він навчився від капітана, тепер стали йому в пригоді. Лакей, гадаючи, що Каспар його розуміє, засипав хлопця цілим водоспадом слів.
І наскільки Каспар міг зрозуміти чи здогадатись, йшлося про те, що Фаукігг ще сьогодні хоче засвідчити свою пошану міністрові Шліффєну. Еммеріх як ад’ютант буде супроводити англійського полковника в ландграфський замок, і тому йому негайно потрібні предмети його туалету.
Поки Каспар зв’язував у два вузли злиденне, таке знайоме йому, майно друга, він знову згадав про те, що йому потрібно якомога швидше поговорити з Ем-меріхом. Може, запропонувати англійцеві піднести один з вузлів?
Вістовий зрадів цій пропозиції. Навіть і сам хазяїн «Золотого якоря» погодився з цим. Незважаючи на холод, він вийшов до воріт і дивився услід Каспарові, який брів навпомацки погано освітленим провулком попереду англійця; в правій руці він ніс великий вузол, а в лівій — ручний ліхтар. Довкола них танцювали сніжинки, і лакей мерзлякувато стинав плечима.
Хазяїн трактиру склав руки у вигляді рупора і крикнув:
— Щоб ти мені зараз же знову тут був, Каспаре, чуєш? — Він. звичайно, і в гадці не мав, що вже більше ніколи не побачить ані свого кухарчука, ані свого ручного ліхтаря, — а то він принаймні з ліхтарем не розлучився б так легко.
Тільки-но опинився вузол в готелі «Рай», як англієць пояснив Каспарові, що його місія на цьому закінчується і віті може забиратися геть.
На прохання Каспара — провести його до Еммеріха, лакей пояснив, уже трохи нетерпляче, що капітан на службі і не може ні з ким розмовляти. Одначе Каспар твердо вирішив будь-що домогтися свого. Він почав, не звертаючи жодної уваги на слова й жести лакея, розшнуровувати вузол Еммеріха. Куди ж подітися з цим мотлохом? Але й лакей, якому вже набридло розкладати речі, був зовсім не від того, щоб зіпхнути цю роботу на хлопця, і подав йому знак. Каспар зрозумів і пішов у високу, оббиту шпалерами кімнату слідом
Саме в цю хвилину лакея покликали. і він прожогом вилетів з кімнати.
Каспар полегшено зітхнув. Він швидко оглядівся навколо. Чи тут живе капітан? Чи це його ліжко? Чи це, найімовірніше, та незатишна кімната для слуг, які бувають на кожному постоялому дворі для проїжджих чужинців? Про це свідчило багато дечого. Окрім ліжка, тут стояло ще поламане шкіряне крісло, старезна дубова шафа і велика зелена кахляна піч, залізні дверцята якої пашіли жаром. Еммеріх, певно, жив у сусідній кімнаті, куди побіг лакей. Але в ній було зовсім тихо.
Каспар почав розкладати на ковдрі мотлох Еммеріха. Яке обличчя зробив би його друг, якби він зараз, нічого не підозріваючи, зайшов сюди? Каспар посміхнувся. Ох, він все ж таки дуже любить Еммеріха і навіть не може собі уявити, як би йому було без нього в «Золотому якорі». Каспар голосно зітхнув. Треба сподіватися, що недавно призначеному ад’ютантові англійського полковника не нашкодить ця жалюгідна виставка побитих гіпсових люльок, подертих сорочок, украй зношеної форменої одежі, розхитаних болванок для париків, пожовклих листів і старих ломбардних квитанцій. Справді, погана візитна картка для такого великого пана, якого за прошено до ландграфського замка.
Раптом його охопило дивне почуття, йому здалося, наче чиясь невидима рука провела по його спині. Одразу ж йому стало ясно, що він був не сам у приміщенні, а хтось стояв за його спиною. Одним махом він повернувся — і впізнав негра, якого бачив, коли той вилазив з коляски Фаукітта. Чорношкірий малюк в червоній лівреї стояв перед кахельною піччю і, запалюючи папірцем для закурювання якусь дивовижну люльку, ввічливо вклонився.
Каспар підступив ближче і з цікавістю розглядав люльку, подібних до якої він ще ніколи не бачив. Можливо, це була східна водяна люлька полковника, про яку йому розповідав Еммеріх.
Сліпучобілі зуби негра заблищали в посмішці.
— Дюбук, дюбук, — сказав він, намагаючись щось пояснити і, глибоко затягнувшись, показав на люльку.
Блакитнувата хмаринка диму знялася в повітрі перед здивованими очима Каспара. A-а, то, певно, слово «дюбук» означало люльку, яку полковник мав звичку курити під час важливих нарад або напружених роздумів.
— Colonel Faucitt here? And… [4] От дідько, як же зветься капітан по-англійськи? Каспар ніяк не міг пригадати. — А, от що, — він узяв просто старий мундир Еммеріха з ліжка і приклав його собі до грудей.
4
Полковник Фаукітт тут? І… (англ.)
Негр пильно подивився на нього і кивнув. Потім він поклав люльку обережно на підвіконня, поспішно задріботів до шафи і відчинив дверці з дзеркалом на внутрішній стороні. Каспар побачив ці-лий ряд барвистого одягу з оксамиту і шовку. Ряд здавався вдвоє довшим, бо відбивався у дверцях шафи. Це, певно, гардероб негр а. Але де ж має мешкати Еммеріх?
В той самий момент, коли Каспар думав про капітана, він почув Його владний голос. «Самбо! — кричав Еммеріх! — Самбо! Вина!» Але його голос доносився не з сусідньої кімнати. Очевидно, полковник Фаукітт мешкав з своїм новоспеченим ад'ютантом в якихось інших кімнатах, розташованих на тому ж поверсі.