Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Слідом за Фаукіттом і Еммеріхом Каспар піднявся сходами замка, пройшов крізь оббиті залізом ворота з гербом ландграфа: на блакитному тлі красувався оздоблений золотом і сріблом лев. Наче уві сні проминув хлопець ряди камергерів, гофюнкерів та камер юнкорів. Всі вони стояли ніби під гвинтівкою, з фальшивим виразом найглибшої покори на обличчях. В одному з передпокоїв двоє ландграфських слуг звеліли Каспарові чекати. Англійський полковник та його важний ад’ютант пішли далі і більше не оглянулись жодного разу на нього.
Розділ сьомий
Каспар сидів у м’якому кріслі і, прибравши по можливості невимушеної пози, попихкував
Допитливо дивився він у дзеркало на протилежній стіні, розглядаючи себе і ставного старого лакея, який нерухомо стояв біля оздоблених золотом білих двійчатих дверей.
У Каспара був настрій переможця. Сповнений нетерпіння, він чекав на те, які ще несподіванки і пригоди принесе йому цей день і взагалі життя. «Зрештою, одяг негра був уже не таким поганим», вирішив він, ще раз пильно поглянувши в дзеркало. Його біляві кучері, які він вважав за дівчачі і тому, хоч і марно, намагався розправити за допомогою курячого жиру, були сховані під тюрбаном. А люлька англійця надала йому цілком чоловічої гідності і екзотичного блиску. Його думки жваво кружляли в світі фантазій. От було б діло, коли б він поїхав верхи на верблюді в одязі негра через піски Сахари і дихав би гарячим повітрям пустелі! Але в ту мить, як він ще малював собі подорож по пустелі, на думку йому спали Червоні Лиси з Північної Дакоти, і він у душі попросив пробачення у друзів-індійців за свою провину. Звичайно, йому треба спочатку поїхати до Америки, бо він завинив перед Червоними Лисами. Америка, ах, Америка…
Попихкуючи люлькою, Каспар знаходився в стані напівзабуття. Від тютюнового диму його пойняла втома. Він відчував усе сильніший свист у вухах, і йому раптом здалося, що перед його очима закрутився лакей, закрутилась уся кімната. Каспар опустив повіки, голова його схилилася на грудні.. Тепер він уже був офіцером і їхав верхи на гарячому білому коні. Нелегко йому було триматися в сідлі, такі шалені стрибки робив кінь. Гопля, ось він мало не полетів сторч головою. Із страхом він вчепився за гриву, але руки на цей раз відмовились йому служити. Одночасно він відчув пекучий біль у грудях і тоді сам побачив, як упав з коня. Капітан Еммеріх нахилився над ним, сльози лилися з очей друга, і він з докором промовив: «Молочний зуб, Каспаре! Люльку, дюбук!»
Каспар відчув, що його штовхають і торсають. Повільно, насилу переборюючи дрімоту, він розплющив очі. Хтось стояв перед ним і ляскав його по плечу.
— Гей, прокинься, негр! Ти повинен принести водяну люльку!
— Самбо, твій сер кличе тебе! — прокричали одночасно два інших голоси.
Каспар підвів очі і нерухомо втупився в довгасте лагідне обличчя старого камер-лакея. Другий, молодий лакей з карими, вирлоокими очима і фельдфебель стояли позад старого.
— Мерщій! Що трапилось? Ти що, глухий? Полковник Фаукітт звелів принести водяну люльку і з нетерпінням її чекає.
— Хлопчина навіть не хоче поворухнутись.
— Може, він нас не розуміє?
Обидва лакеї вражено глянули один на одного. Потім знизали плечима і похитали головами. Нарешті вони знову, жваво жестикулюючи, звернулись до Каспара: вони показували на водяну люльку, і молодий лакей корчив гримаси, начебто він курив. Лиш тепер Каспар опам’ятався. Лиш тепер йому стало ясно, що тут відбувається. На його обличчі промайнула лукава посмішка. Комедія починала його розважати. Молодий лакей промекав, насилу видавлюючи слова:
— Гей, сонько, прокинься! Вставай!
В ту ж мить Каспар відчув, що його ухопили
Два лакеї і фельдфебель розгублено втупилися очима в цей сюрприз. Потім вони почали перешіптуватись.
— Цей хлопець викликає у мене підозру, — стиха пробубонів фельдфебель. — Та й взагалі вся ця історія мені не подобається. Тут щось негаразд.
Раптом карі витрішкуваті очі молодого лакея застигли від страху, коли він випадково глянув на свою білу формену куртку.
— Ой лихо! Негр линяє!.. — Він підняв угору рукав, замащений сажею.
— Що там за шум, Йоган? Нічого не сталось? — пролунав владний голос з глибини розкішного робочого кабінету, на порозі якого трапилося нещастя.
На якусь мить Каспарові і всім іншим перехопило подих. Лише тепер він помітив на відстані якихось десяти кроків похмурого полковника Фаукітта і ще одного чоловіка з величезним яструбиним носом; його білий кучерявий парик і широкі плечі в зеленому сурдуті з камчатної тканини викликали повагу. Це, мабуть, був пан фон Шліффен. Так, звичайно, це був ландграфський міністр! Але куди подівся Еммеріх?
Бесіда між обома панами, що сиділи один проти одного у важких з високими спинками кріслах за химерно оздобленим письмовим столом, була такою пожвавленою, що обидва, лиш кинувши короткий, неуважний погляд на двірську челядь, відразу ж знову повернулися до розмови. Негра і водяної люльки, здавалося, зовсім не помітили або вже знову про них забули. З цього скористалися супровідники Каспара і, крадучись навшпиньках, пішли геть звідти.
Каспар все ще ніяк не міг отямитися від переляку. Він боязко покосився очима на двох великих панів, чиї ордени, галуни і зірки виблискували від кожного руху. Лише через деякий час, переконавшись, що на нього не звертають ані найменшої уваги, Каспар почав прислухатись до їхньої розмови.
Полковник Фаукітт, який розмовляв німецькою мовою з дещо помітним іноземним акцентом, іноді підмішуючи англійські слова, розповідав про одне з засідань англійських міністрів в Букінгемському палаці в Лондоні. Його величність король Георг III скликав цю нараду кабінету міністрів, щоб вирішити, яким чином можна втихомирити непокірні американські колонії.
Кінець кінцем визнали, що найкращим буде надіслати сильну армію для придушення повстання. Тому було вирішено вербувати іноземні допоміжні війська.
— А примирення з повстанцями виключається? — спитав Шліффен.
— Цілком виключається! Адже мова йде тепер не про просту відмову сплачувати податки, mon tres cher general [8] . Біля міста Лексінгтон ці колоністи відбили британські війська в справжньому бою і цим самим поставили під сумнів авторитет уряду його величності, короля Британії. Ах, це бунтарство! Ми повинні розпочати війну, Іншого виходу немає…
8
Мій дорогий генерал (франц).