Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Фаукітт був захоплений.
— А хороші стрільці теж є у ваших військах? — спитав він жваво.
— О, зрозуміло! Кращих мисливців і лісовиків не знайдете в цілому світі, пане полковник!
— Чудово! — Фаукітт розцвів. — Мені справді пощастило, пане міністр, що я зустрівся саме з вами, з такою прекрасною, люб’язною, розумною людиною…
— Ох, прошу, прошу! Звичайно, ми не можемо заплющувати очі на певні труднощі. От, наприклад, мені спало на думку, що нашому лісному відомству, яке поставлятиме вам єгерів, буде завдано великої шкоди! — Шліффен почухав голову під париком.
— Про це ми вже потурбуємось, вельмишановний пане міністр. Гессен не повинен зазнати жодних збитків. Моє слово честі
— Тепер швидкість залежить від умов. Яку угоду уклали ви з Брауншвейгом?
— Та, mon tres cher general!.. — Фаукітт замовк, застуканий зненацька. — Умови угоди є взагалі такою ж таємницею, як і секрети алхімії. Але вам я скажу чисту правду. Ми заплатили герцогові за кожного піхотинця тридцять крон з грошей для вербовки. За кожного вбитого буде заплачено ще раз вербувальними грошима, а троє поранених рахуватимуться, як один убитий. Тяжко поранені і непридатні до служби будуть доставлені за королівський рахунок назад в гирло Ельби та Везера. З дня підписання договору Брауншвейгу буде виплачено субсидію. Субсидія діятиме до того часу, поки брауншвейзькі війська служитимуть Англії, і вона дорівнюватиме щорічно 37,5 крон за голову… — Фаукітт обернувся до капітана і гукнув: — Еммеріх, а дайте-но сюди договір! — Потім він продовжував: — Отже, коли я не помиляюсь, загалом 64 тисячі німецьких крон щорічно, ми можемо зараз подивитись. Але після закінчення кампанії субсидію буде збільшено вдвоє, відповідно до цього вона становитиме… ага… щось приблизно 128 тисяч крон; і це за повні два роки, починаючи з того дня, коли брауншвейзькі війська повернуться на свою батьківщину. Право заміщати вакантні місця залишає за собою герцог. Але застосування військ в Америці визначає його королівська величність Британії.
«128 тисяч крон! 30 крон вербувальними грошима! А за небожа головного лісничого було заплачено лише сім крон, та й ті заховав у свою кишеню його дядько», згадав Каспар. Рюбенкеніг попався тільки за те, що ситно попоїв. А Адама Вейрауха і студента вербувальники просто побили і силоміць забрали з собою. Що за брудна справа! Анзельм мав рацію: бідні піддані повинні оплачувати війну своєю кров'ю і кістками.
Шліффен сидів, насупивши лоба, хитав головою і кілька разів буркнув незадоволено «гм-гм».
Полковник Фаукітт стежив за міністром недовірливо і стурбовано.
— Ні, — бовкнув Шліффен. — Ця винагорода нічого не варта. Що зробиш? Ви лише даремно марнуєте час, мілорд. Ні, ні, ні.
— Як так, прошу? — Англійський посередник був украй спантеличений. Він запнувся — Але я сподіваюся, що ви говорите це не всерйоз…
— На такий договір міг погодитись тільки Брауншвейг. Він зайшов у безвихідь. Але ми? Ні, ні, для нас це зовсім невигідно. Між вашими умовами і тими, яких ми вимагатимемо, дуже велика відстань. Ну, нічого не вдієш, найсвітліший князь і так проти продажу солдатів…
— Ну гаразд, а в чому ж полягають гессенські вимоги?
Ще якусь мить Шліффен втішався занепокоєнням англійця, перш ніж відповів напрямки:
— Його світлість дуже неохоче погодиться послати так багато своїх підданих у таку далеку невідому країну, гм, я фактично не знаю… І наші солдати теж напевно вороже поставляться до цього плану. Навряд чи ваші лорди мають хоча б приблизне уявлення про те, яку велику антипатію відчуває тутешній простий народ до Англії. І я дуже ясно пригадую собі, як ще під час останньої війни деякі зловмисні люди намагалися залякати солдатів англійською службою. Ох, немало є підлих мерзотників, з якими, на жаль, треба рахуватись. А чи не краще було б з цієї причини використати гессенські війська в Ірландії, а не в Америці, пане полковник?
— Ні, про це не може бути і мови! — вигукнув Фаукітт більш збуджено, ніж можна було чекати.
— Ну, якщо це зовсім не підходить, то ми й не будемо на цьому наполягати. — 3 видимим невдоволенням Шліффен пішов на цю поступку, можливо, він зробив це тільки для того, щоб дати англійському посередникові змогу занести на свій рахунок якусь вигоду. Але зараз же услід за цим він з найлюб’язнішим виразом підсунув Фаукіттові новий сюрприз. — Ви щойно говорили про вербувальні гроші, пане полковник, — сказав він. — Але, певно, ви забули при цьому згадати про вербувальні гроші для офіцерів?
— Що таке? Вербувальні гроші для офіцерів? Це щось зовсім нове! Про таку вимогу я взагалі ще ніколи не чув. Адже це становило б майже на двадцять процентів більше видатків… Я ж не маю права займатися марнотратством… — Фаукітт був справді глибоко здивований з цієї вимоги. Він кинув розпачливий, промовистий погляд на свого ад’ютанта. Але Еммеріх — чи випадково це? — дивився на стелю і старанно вертів своїми великими пальцями.
— Хороших офіцерів і солдатів не знаходять на базарі, вельмишановний, — зауважив непохитний Шліффен. — Але якщо ви не бажаєте… ми не так-то вже й зацікавлені у цій справі. В усякому разі для мене особисто було б дуже приємно, пане полковник…
— Ні, ні! — перебив його англієць жалібним голосом. — З-за вербувальних грошей для офіцерів все ж не можна розірвати переговори, пане міністер! Ах, але мені неприємно, надзвичайно неприємно!
— На жаль, я не можу вас уберегти від дальших неприємностей, пане полковник. Поміркуйте ще над цим, може, взагалі краще вважатимемо, що ця розмова не відбулась між нами… Ну, як ви бажаєте…' Ви записали? — спитав він Еммеріха. — Пункт другий: вербувальні гроші для офіцерів… Щождо вербувальних грошей для солдатів, то про 30 крон, звичайно, не може бути й мови! Це ж смішно, це зовсім нічого не варто. Людина коштує на сьогоднішній день більше, ніж ваші тридцять крон. Задаток і оплата мають бути значно вищими, щоб приманювати рекрутів, чи не так? Ми повинні за кожного солдата одержати, ну, скажімо, принаймні на п’ятнадцять крон більше. Адже подумайте про те, що ми, окрім рекрутів, мусимо ще придбати сідла, шаблі, пістолети, шпори, чоботи і т. д.
Фаукітт зробив плаксиву міну святого.
— Ви стаєте все дорожчим, топ tres cher general! Починаючи з 1702 року ви, гессенці, весь час підвищуєте свої вимоги. Солдат десь одразу загине, а за нього плати так багато! Ой, ви ставите мене в жахливе становище! Вдома мене за це не погладять по голівці.
— Гроші течуть не з королівської казни, а сплачуються тільки парламентом, — спробував умовити його Шліффен. — А для парламенту Гессен справді не зобов’язаний нічого дарувати.
— В парламенті почнеться справжнє пекло!
— А ви дайте їм в парламенті досхочу накричатись. Також і вмілий хірург не може ампутувати хворого, щоб він не кричав. Але медик повертає йому здоров’я і життя. Що, неправду я кажу?
Фаукітт лише наважився ще раз стиха заперечити:
— А що буде, коли Брауншвейг про це дізнається?
Шліффен, усміхаючись, закивав головою:
— Підступні і заздрісні всюди пробивають собі дорогу. Але ми ж не повинні дзвонити про це на цілий світ. Від мене не дізнається про це жодна душа. Заспокоїлись? Але все ж я вам дуже співчуваю, мілорде. Ох, така вже доля міністрів — нізащо зносити образи… Зрозуміло, і у нас тут народ знову лементуватиме «рятуйте», що, бачите, знову торгують солдатами. Але ж цю торгівлю, освячену традиціями, вже запроваджено так давно. Ще за часів Ксенофона грецькі воїни служили за плату у перського царя. Найсвітліший князь, віддаючи в найми солдатів, лиш іде по стопах своїх попередників. Але вони не зменшували, так як його світлість князь, податків і не робили для країни жодного добра.