Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Купш, що з великого охотою вп’явся б у горло рибалці за його викрик, стримав себе через сторонніх людей.
— Вперед, швидше! Мовчать, негіднику! — гаркнув він тільки. — Прямо, кроком марш!
Себіш і Фріц Кляйнпауль зробили кілька кроків, але почувши, що за ними ніхто не рухається, нерішуче обернулися. Непокірна ватага не підкорилась наказові і все ще стояла на тому ж місці. Капрали, ще не звикнувши до служби, не знали, що робити. Червоний, як рак,
Купш стояв теж нерішучий, украй розгублений.
— Допоможіть, люди, допоможіть! — закричав уже й Анзельм.
Капрал Вернер замахнувся мушкетом і вдарив Анзельма по голові й потилиці; студент упав на землю; з рота і носа в нього закапала кров.
— Що ти наробив? — крикнув Купш. Він почав сильно докоряти Вернеру. Ти завжди завдаєш нам великого клопоту своїм надмірним старанням. Певно, ти думаєш, що ми можемо дозволити собі так просто втратити хоча б одного рекрута? А може, ти хочеш тепер тягти хлопця на своїй спині?
Спостерігачі, які до цього здавалися байдужими або заляканими, тепер також набрали загрозливого вигляду. Одна стара жінка в усьому чорному стала біля Анзельма навколішки і спробувала йому допомогти. Вона сказала, що він теж син якоїсь матері, так само як її власний, що загинув у Семирічну війну.
— Яке право мають поводитись з цими людьми, наче з тваринами, яких ведуть на забій? — пролунав чийсь голос і натовпу, що тим часом усе зростав.
Купш і Вернер із страхом судорожно стиснули свої мушкети; інші капрали зробили нахабні обличчя, на яких неважко було помітити бажання дати звідси дьору при найменшій же небезпеці.
Між тим Анзельм насилу підвівся. Тремтячим від хвилювання голосом він промовив:
— Мене силою примусили піти в рекрути і позбавили свободи, так само як і багатьох інших з нас!
Капрали не наважувались доторкнутись до студента; його мужність наганяла на них страх.
— Мене також схопили на полі. І не спитали, хочу я цього чи ні,— сказав одноокий. До його рук поприсихала земля, наче тісто до рук пекаря.
— Мене примусили підписати договір, коли я був п’яний! — поскаржився Адам. — Хтось водив моєю рукою. Адже я зовсім не вмію писати.
— Так-так, водив хтось твоєю рукою чи ні, а ти мусиш підкорятися! вирвалося у Себіша.
— Панський наймиті — Це був голос Анзельма.
Я був при тому, коли вони схопили Адама! — виступив наперед Каспар; він був червоний від хвилювання, тому що всі дивилися на нього. — Адам не хотів йти в рекрути, і він не одержав ніякого задатку. І з підмайстром точнісінько так сталося. Також і я нічого не одержав, добрі люди. І Анзельма примусили силою. А чи знаєте ви, скільки ландграф одержує за кожного з нас від Англії? 45 банкових крон за кожну голову!
— Звідки ти можеш це знати? — Якийсь пан у сурдуті з камчатної тканини суворо глянув зверху вниз на Каспара через свій лорнет.
Себіш намагався підняти Каспара на сміх.
— Він все знає, він навіть був на весіллі у свого батька.
Каспар розлютився.
— Мене тепер уже не обдуриш! Я був присутній, коли пан Шліффен вів переговори про укладення договору з англійським полковником.
— Він був присутнім, що ви скажете на це? — перебив його Себіш. — Він така важна персона, цей кухарчук з «Золотого якоря», що його туди покликали, ха-ха-ха. От, тепер можете переконатись, як вони всі брешуть, оці хлопці! — Ці слова були звернені, головним чином, до пана у камчатному сурдуті.— Адже ж кожному відразу видно, що мова тут іде про добровольців або про таких індивідуумів, які вели бродяжницьке життя, або через великі нестатки були тягарем для своєї родини, або про тих, які взагалі щось вчинили проти закону. Про таких жебраків, як ось цей, — і він показав на підмайстра Зеекатца, — про неспокійних буянів, п’яниць, горланів, незаконних гультяїв або про докучливих іноземців і потайних бунтарів, як ось цей! — Він показав на студента.
— А де ж тоді ваші добровольці? — запитав хтось недовірливо.
— Ми обидва, наприклад, записалися добровільно, — прийшов Себіш на допомогу фельдфебелеві, показавши на себе і на Фріца Кляйнпауля.
— Я записався добровольцем, що і всім треба було б зробити, — підтвердив Фріц Кляйнпауль по своїй простоті. У всіх нас Кляйнпаулім солдатська кров, як завжди казав мій дядько.
— Правильно! — похвалив його пан в камчатному сурдуті.— Гессенець — це солдат.
Адам Вейраух випростався:
— Кішка охоче їсть рибу, але сама неохоче лізе у воду, — сказав він. — А чого пан сам не запишеться добровільно?
— Вірно! Чому він сам не йде?
— Я хворий. Врешті, я не повинен перед вами відчитуватись.
— Ми також хворі!
Купш намагався заспокоїти пана, що густо залився краскою.
— Не звертайте уваги. Вони всі танцюють під одну дудку, ці вперті голови. А заколотники серед народу завжди підтримують їх. Але ми також і з цивільними, які порушують спокій, швидко розправимось. Такі люди не повинні думати, що власті будуть їм потурати. Негайно розійтись, в ім’я закону, а то проллється кров! Вперед, швидше, рекрути! — За його знаком капрали націлили на людей свої пістолети і попустили собак.
— Допоможіть нам! Разом ми сильні! Не допустіть такої сваволі! — крикнув Анзельм ще раз.
Але городяни вже з страхом відступили. Тепер вони швидко розсіювались.
— Вперед! Швидше! — горлав Купш.
Похнюпивши голови, колона рушила далі. Деякий час марширували зовсім мовчки. Потім почулися нарікання і скарги. Рекрутів мучив голод. Вони вже більше не говорили пошепки, а почали протестувати вголос.
— Тихо, нічого з вами не станеться, витримаєте, — спробував угамувати їх Себіш. Але вони вже і слухати не хотіли Себіша. Коли показався трактир, Рюбенкеніг від імені всіх почав вимагати, щоб фельдфебель зайшов з ними і замовив їм щось поїсти.
Купш грубо відповів:
— Ні, зайдете тоді, коли я накажу. Ще можете потерпіти. А що ж ви тоді на війні робитимете?
Тільки-но вони проминули трактир, як підмайстер закричав, що йому треба негайно ж вийти. А за ним і всі інші рекрути заявили, що їх мучить та ж сама потреба.
— Прокляте свинство! — гаркнув Купш.
— Зупинитись! Шаровари вниз. Раз, два. три! Готово!
Адам швидко оцінював місцевість. Грязький битий шлях, оточений з обох боків заростями. над якими височить сплетіння оголеного гілля кленових дерев; за ними, вдалині, видніються дві низьких хатини. Може, одважитись? Може, вдасться втекти? Тлінний запах гнилі. який свідчив про те, що десь за кленами приховалося болото, примусив його завагатися. Чи трапиться йому ще така нагода? «Я рискну. Бувай здоров!» прошепотів він Каспарові і скочив у зарості, а потім щодуху побіг далі.