Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Так, так, мій любий Купш, коли б мені дали зараз кусок сиру, такого вже, як ти знаєш, добре видержаного, та до нього скибку селянського хліба і великий кухоль пива, то, друже, не знаю, чого б ще могла забажати моя душа!
— Але й смердить же страшенно цей швальмгрундський сир, та в цьому весь його смак, — погодився з ним фельдфебель.
— Мій дядько Вільгельм — він уже давно лежить у землі — умів якимсь особливим способом готувати сир. Ти мусив його або їсти або здалека обминати. Він поливав свіжий сир пивом, додавав до нього щіпку тміну і перцю і тримав його чотирнадцять днів в череп’яному горщику. А ти знаєш, Купш. сир був найкращим тоді, коли вже по ньому повзали черв’яки?
— Замовкни, — обірвав знову роздратований Купш його теревені, — у мене вже аж слина тече!
Якийсь критий віз, що сильно похилився набік, перегородив дорогу, і колона змушена була зупинитись.
— Гей, чоловіки, — закричав хрипкий жіночий голос. — Візьміться й допоможіть мені! Мій кінь злякався і поніс воза. Дишло зламалося, і його треба направити, а то ми стирчатимемо тут аж до страшного суду. — Літня жінка у ви-цвілій спідниці з червоного сукна навкарачки виповзла з-під воза.
Каспар згадав, що вже десь бачив це обвітрене мужоподібне обличчя. А й справді! Адже це була гостра на язик маркітантка, яка була в натовпі цікавих під час прибуття полковника Фаукітта в готель «Рай». А он там зверху на козлах сидить її юна небога і міцно тримає віжки. її білий чепчик сповз, обличчя пашить; якби непокірний білий кінь нарешті не зупинився, гарненька крихітка могла б полетіти сторч головою у рів.
— Тільки не хвилюйтесь, панночко, я зараз! — Два стрибки — і Каспар уже сидів на козлах, узяв віжки і подав дівчині хустку, яка сповзла з її плечей, коли вона злазила з воза.
Також і Дібольд поспішив сюди, схопив коня за недоуздок і оглянув із знанням справи пошкоджене дишло.
— Назад! — гаркнув Купш на обох.
Тоді стара, взявшись в боки, зміряла Купша з голови до ніг.
— Гей, кривоногий, нам також треба дістатись до фортеці. Теж мені, милий кавалер. Ці два рекрути краще знають, як личить себе поводити.
Але Купш закричав ще раз:
— Назад, хлопці! — Потім він пригрозив жінці: — Гляди, щоб з тебе не спав чепець, а то я подумаю, що ти солдат, і відлупцюю тебе!
— Вам би, звичайно, було б легше воювати з бабами! Покажи краще свою хоробрість там, де це буде потрібно. Але в бою ховаються такі хвальки, як ти. Я знаю цей сорт! Адже на своєму маркітантському возі я наче гренадер, брала участь у півдюжині кампаній. Ваші солдати такі ж добрі, як мої діти. А ви хочете їм заборонити виручити мене. Пхе, сором вам! — Щоки старої почервоніли, очі блищали.
— А жінка зубаста, так-так. — сказав Себіш тихо до Купша. — Послухай мене, краще не заводься з нею. З такими бабами краще не встрявати у сварку.
Купш відступив. Справді, над ешелоном наче тяжіла якась нещаслива зірка. Все йшло, немов заворожене. Засмучений, він сів почіпки на камені поблизу Рюбенкеніга, який примостився там уже раніше. Обидва стягли чоботи з наболілих ніг. Купшеві стало себе жаль: його великий палець напух і горів вогнем.
Тим часом Дібольд і Каспар лагодили дишло. Рекрути з цікавістю стояли навколо воза і дивувалися з проворства батрака. Той розповідав, що він удома часто майстрував і одного разу навіть зробив чудову лаву. Йому подобається гарна древесина і красиві могутні дерева. І міцні, здорові коні. Так, на них він теж розуміється. Дишло було направлене. «Іди сюди, держи-но», сказав він до Каспара. Вони знову запрягли коня, і Дібольд з любов’ю поплескав тварину по шиї. Кінь заіржав.
Стара підняла свою червону сукняну спідницю, під якою у неї висів чорний шкіряний гаманець з залізним замком. Вона витягла з нього два білих пфеніги і простягнула їх Каспарові і Дібольду. Але вони не хотіли взяти з неї жодної копійки.
— Ну, як хочете, — сказала вона розчаровано і сховала монети назад. — Мій віз навантажується в похід такими товарами, які вам, солдатам, напевне, захочеться придбати, і тоді вам буде важче, ніж тепер, відмовити матінці Катрін. Я ще досить молода і зможу почекати. — Стара розсміялася. — Що б ми тільки робили без цих двох, Мета?
Небога кивнула і опустила голову так, що її каштанові кучері упали на очі. Потім вона підняла своє вродливе дитяче обличчя. «Дякую», сказала вона і простягла назустріч Каспарові і Дібольду обидві руки. Каспар глянув в її сірі очі, які дивилися на нього щиро і сміливо. Вони були такими чарівними, що він ледве не забув випустити її руку.
Раптом дівчина обернулась і подивилась в тому напрямку, звідки прийшов загін рекрутів. Всі також спрямували погляд туди. Битим шляхом наближались два чоловіки. Один з них був в уніформі, другий — у міському вбранні.
— Пане фельдфебель, — крикнув військовий, як тепер виявилось, капрал. — Ось це рекрут, який прийшов до мене добровільно. Надзвичайна здобич, ви будете здивовані!
Купш зміряв добровольця критичним поглядом. Йому давно перевалило за шістдесят, а саме він був сухий, як мумія, малесенький на зріст, який він намагався збільшити з допомогою високих підборів; на ньому був потертий сурдутик, колись білий галстук, ранець і в руці чорна палиця з прикрашеною олов’яною ручкою. Очі Купша вп’ялися в палицю. Це ж було щось нечуване: рекрут з палицею! Купш був обурений. Але в цій людині було щось таке, що викликало до неї пошану, і тому він вирішив краще промовчати.
Новоприбулий зняв трикутний капелюх, показавши всім лисий, нібито обтягнутий жовтою, як віск, шкірою череп.
— Амбросіус Шмельцле, перукар і медик, — сказав він ввічливо й люб’язно повертаючи на всі боки голову, що сиділа на тоненькій шийці.
— Може, у вас також є докторська шапочка? — поцікавився веселий Рюбенкеніг.
— Не одна, а дві! — Старий під час розмови втягував ривками повітря своїм сухим носом, який спереду здавався тонким, як штрих, а з боку навдивовижу великим.
— Він мало не став професором в університеті! — додав гордо капрал.
Рекрути зайшлися глузливим реготом. Але це нібито не вплинуло на старого, і він тримав себе з гідністю.
— Так, я добровільно відмовився від кар’єри професора. Адже ж, взагалі кажучи, шарлатаном можна краще прожити. Звичайно, і це мистецтво треба вивчити, і це вимагає великої плати. — Рот старого скривився в гіркій посмішці, від чого обличчя його вкрилося безліччю глибоких зморщок. — Я вмію не тільки рвати зуби і голити, але й розуміюсь на хірургічних операціях.