Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Каспар остовпів.
— Стій! Зупинись! — закричав Себіш. — Пане фельдфебель, осмілюсь доповісти, он один утік!
Капрал Вернер рвонув рушницю до щоки, але Купш наказав йому не стріляти:
— Ей, Фазан! Султан! За мною, за втікачем!
Обидва собаки величезними стрибками помчали, заганяючи Адама поперед себе. За ними, спотикаючись і важко дихаючи від напруження, біг червоний від гніву фельдфебель Купш. Тимчасом капрали оточили решту людей, загрозливо наставивши на них пістолети. Рекрутам наче стиснуло горлянки. Напружено вслухалися вони в шум. що долинав з гущавини. Собаки, певно, наздогнали Адама. Ось почулось гавкання, а потім голос Адама, що звучав, як тихий стогін.
Невдовзі після цього рибалка знову опинився серед рекрутів. Купш надів на нього ручні кайдани. Капрал Вернер з метою застережливості відрізав багнетом Адамові ще й гудзики од штанів і перерізав навпіл ремінь. Закований рибалка не міг чинити опору, і з ним робили, що хотіли. Каспар нахилився і підтягнув штани своєму другові попід руки.
— Можеш самого себе подякувати за кайдани, — глузував з рибалки Себіш. — Сумно, що ти до цього себе довів. Чи не так, пане фельдфебель?
Купш погодився з ним.
— А коли хлопець і надалі не підкорятиметься, то ми надінемо йому на пальці лещата,
Адам дивився на них, немов пропікав їх поглядом наскрізь. На його обличчі з’явився розважливий, майже погордливий вираз.
Анзельм і Зеекатц перешіптувалися один з одним: «Себіш повинен поплатитись за своє кепкування».
Рекрутів знову погнали. Тепер обидва собаки вже не були більше на поводках, а бігли собі вільно збоку.
Якщо хто-небудь з чоловіків уповільнював ходу або йшов не зовсім точно за переднім, то доги відразу заганяли його на призначене йому місце.
Кассель уже залишився далеко позаду. Загін рухався в напрямі до берега річки, де був розташований перевіз. Щоб дістатися до Цігенгайна, треба було переправитись через Фульду.
— Прокляття, я ж не вмію плавати, — сказав Себіш Фріцу Кляйнпаулю, з острахом наморщивши лоба. — Якщо тільки поромчик перекинеться… Так-так. от коли б я був таким, як наш товстун. Йому легко, він плаватиме і без бичачого пузиря.
Рюбенкеніг, на якого він натякав, задоволено засміявся, виблискуючи надутими щоками, коли Себіш спускався схилом і, дріботячи ногами, боязко підійшов до порома.
І худорлявий, посинілий від холоду Зеекатц дивився теж із задоволенням на нього. Підмайстер примостився біля Се-біша на останній лавці. По другий бік біля нього сів студент.
Під командою решта рекрутів швидко розмістилася на поромі. Навіть собаки лягли на дошках і мирно завиляли хвостами. Пором уже непомітно відчалив од берега і поволі рухався по воді. Тихий вітрець лоскотав обличчя подорожніх; маленькі хвилі, в яких виблискувало сонце, хлюпалися об пором. Переправа була б приємною, якби рекрути могли забути, що цим шляхом вони все більше наближаються до фортеці.
Коли досягли середини Фульди, Анзельм і Зеекатц подивились один на одного в тихій згоді і трохи піднялися з своїх місць. Пором захитався. Себіш, який, нічого не підозріваючи, клював носом, втратив рівновагу і шубовснув з несподіваним криком у воду. З річки почулися його хрипкі заклики про допомогу.
Купш та інші обернулися до останньої лавки, де поряд з пустим місцем так простодушно, як тільки можна було собі уявити, сиділи студент і підмайстер. Лиш тепер хтось звернув увагу на помічника лотерейного писаря, що, захлинаючись і спльовуючи, борсався у воді. Всі сміялися, лаялися і безладно кричали, перебиваючи один одного, собаки гавкали; потім доги за наказом Купша кинулися у хвилі, міцно вхопили Себіша, що мало не захлинувся, і притягли його до краю порома. Помічника лотерейного писаря витягли під загальний галас, і тепер він, тремтячи від холоду, стояв посеред рекрутів, змоклий до нитки, з розірваним сурдутом і без парика, бо той поплив за водою.
— Ей, захотів втекти, чи що? — запитав його Рюбенкеніг з невинним виглядом. — Що, тобі у нас не сподобалось?
— Хто, я? Добре вам казати… Я впав, пане фельдфебель, осмілюсь доповісти, — боронився Себіш жалібним голосом. — Що цей чолов’яга вигадує! Адже ж я зовсім не вмію плавати.
— Так-так, хотів ти у воду чи ні, але ти в ній опинився і мусиш нести за це відповідальність, — зауважив Адам. Це були майже ті самі слова, які сказав Себіш, коли рибалка скаржився, що його змусили підписати договір у п’яному стані. Себіш відразу зрозумів це. Він присмирнів і більше не промовив жодного слова.
— Го-го-го! Го-го-го! — неслося з рядів рекрутів.
Відтоді Себіш перестав глузувати і не підлещувався до начальства. Під час довгого переходу, який їм треба було закінчити надвечір, він більше не співав, коли Фріц Кляйнпауль затягав пісню. З того часу він говорив лише сам до себе, і руки його тоді блукали у заплутаних вусах, а губи беззвучно ворушились.
Лише пізно ввечері рекрути зупинилися. Знаходились вони перед шинком, хазяїн якого усе пристосував для зупинки солдатів і був добре знайомий з Купшем.
— У трактир рекрут входить першим, а виходить з нього останнім, — суворо наказав Купш своїм капралам, перед тим як скомандував заходити.
Як монети в темному мішку, зникали рекрути в шинку і грюкали по сходах, піднімаючись до призначеної їм кімнати, яку вже з вулиці можна було впізнати по загратованих вікнах.
Купш зняв з Адама наручники і дозволив усім рекрутам, відповідно до розпорядження, сісти за столи, на обидві лавки, шо стояли вздовж стіни. Для нього самого і для капралів хазяїн і служниця трактиру підсунули крісла навпроти рекрутів. Скоро всі сіли, крім капрала Вернера, який став на варті біля оббитих залізом вхідних дверей.
Служниця трактиру, ще зовсім молоденька дівчина, спитала у фельдфебеля, що він бажає замовити. Оскільки мова зайшла про їжу, Себіш знову пожвавішав.
— Так-так, під час війни тут би наварили, — сказав він задоволено, тримаючи напоготові в кулаці свою дерев’яну ложку.
Купш насупив брови. Він замовив для рекрутів страву з сочевиці, для капралів ще до цього ковбасу, а для самого себе гамбурзьку печеню і кухоль пива.
Коли служниця трактиру незабаром повернулася з повними мисками, всі накинулися на сочевицю. Лише Купш ще виждав час, поки йому аж слина не потекла з рота. Закручуючи серпом догори кінці своїх тонких вусиків, він із задоволенням вп’явся поглядом у служницю.