Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Наш звіринець усе збільшується, — сказав вія, кидаючи оцінюючий погляд то на одного, то на другого рекрута.
— Хлопці, ану уважно погляньте на товстуна. Я вважаю, що це вдалий приклад, який доводить нам здатність розтягнення людьської шкіри! Дивись, серед них є і старий скелет з паличкою! І одноокий є також тут! — Кожне слово хлопця, який був приблизно такого ж віку, як Анзельм, зустрічалось сміхом і реготом. — Мабуть, більшість з вас принесе невелику користь на службі у короля, мої дорогі! Але не падайте духом! Також і серед нас є чудові екземпляри! Віланд Кніхтель, ану
З своєї постелі неохоче піднявся надзвичайно потворний чоловік; безглуздо вирячивши очі, він притулився до голої стіни, з якої вже давно стерлася всяка фарба.
— Ось ви бачите перед собою зловісного ворона, який був настільки нерозсудливим, що відмовився від безтурботного життя в монастирі. Свободи захотів він. Проте він не вмів жити по грошах. І хоч він позбувся наказів монастирського ігумена, зате тепер змушений коритися наказам нашого унтер-офіцера. — Рябий і його товариші зловтішно загорланили. — Так, у Кніхтеля не дуже багато розуму, і красою, звичайно, він теж не може похвастати! Ви лиш погляньте на його постать! Тоненькі ноги, справжні барабанні палички! Ніс приплюснутий, немов гусяча лапа! Кніхтель, можеш щезнути!
Грубий регіт наповнив приміщення. Фріц Кляйнпауль був у чудовому настрої; він витяг з своєї кишені камінець і шпурнув ним в об’єкт загального знущання. Монах-утікач, здавалося, був хворий, і ставився до всього з якоюсь незрозумілою байдужістю. Його кістляве тіло повалилося на солому і заховалося під ганчір’ям.
Також і Себіша це все надзвичайно розважало. Він підійшов до рябого, поплескав його по плечу і запропонував з свого кисета табаки. Рябий узяв пучку табаки, понюхав і висякався в руку. Потім він у найкращому настрої оголосив:
— Тепер погляньте на маестро Кутца! — Він показав на старого, горбатого чоловіка, з поритим носом, що боязко відвернув своє обличчя. — Кутц може так уміло намалювати хліб, що на нього гавкатимуть голодні вуличні дворняжки. Але він малює не тільки хліб, він уміє також і гроші малювати, чи неправда, Кутц? Проте його не спіймали б, якби він сам не попався на гарячому в Кассельській князівській церкві під час крадіжки золотої бахроми. Це справжнісіньке чудо, що він тут серед нас. Вони вже хотіли його обвінчати з дочкою канатника, на шибениці, зрозуміло. Ну й кінець кінцем він відбувся трьома відрубаними пальцями…
Анзельма нудило від смороду, убозтва і бруду в ротній казармі, але ще більшу огиду в ньому викликав жалюгідний стан багатьох нещасних істот, їх цілковитий занепад і здичавіння.
— Досить! — обірвав він на слові рябого здоровила. — Це підло знущатися над нещасними і слабими, замість того, щоб їм допомогти. Може, нужда примусила Кутца красти! Таких злодіїв вішають або кидають у фортеці, а злодії суспільства ходять в золоті і пурпурі. Ви так само добре про це знаєте, як і я! Хіба нас усіх не вкрали?
Рябий зухвало засміявся, потім, сильно штовхаючись, почав продиратись через натовп рекрутів.
— Так ти що, хочеш нас учити? Мабуть, думаєш, що ти кращий за нас?
— Аякже, — вигукнув Себіш в’їдливо, — він же називає.себе студентом філософії і хтозна-чим!
— Філософ, ага, —
Анзельм, здавалось, роздумував, що йому робити; його очі закліпали, коли він зустрівся з поглядом рябого, а руки почали тремтіти. Каспар, Дібольд, Зеекатц і Рюбенкеніг поспішили на виручку студента, а також і Шмельцле прийшов йому на поміч.
— Тільки не говоріть так зневажливо про білі руки, браття! Великий Копернік переставив своїми руками філософа сонце і землю. А Даліла була всього лише жіночкою і все ж своїми пальчиками зломила силу могутнього Самсона, про що ти можеш прочитати в біблії!
На красномовство Шмельцле рябий не знайшов, що відповісти. А тут, на превелику досаду парубка, почувся ще другий, Дібольда голос:
— Студент має рацію. Адже хіба нас усіх разом не вкрали? Хто з нас захотів би добровільно їхати в Америку на свою загибель? За що?
— Облиште змальовувати чорними фарбами майбутнє! — Цю репліку кинув маленький, сухорлявий чоловічок з надзвичайно круглою головою, на якій сидів твердий темний капелюх. Услід за цим він продовжував — Адже ні я, ні ви нічогісінько не розуміємо в цій справі. Дайте спокій, і нехай про це турбуються люди, яких це стосується!
— Правильно, Кніфельс! — згодився рябий. — Кого це стосується, той нехай і турбується. А не цей безвусий братік, який, напевне, ще ніколи в житті і не нюхав як слід горілки!
— Братерство навряд чи полягає в тому, щоб з кожним негідником пити горілку, — відказав Анзельм, блідий від хвилювання.
В небезпечній тиші, що раптом настала, не було нічого чути, крім напруженого сопіння чоловіків, які раділи, передчуваючи сутичку. Але наступної секунди почувся перед дверима брязкіт, що вплинув на чоловіків, як сигнал до розрядки напруження.
Всі дістали якомога швидше свої ложки та миски і посунули до величезного казана, який притягли сюда два рекрути. Новачків відлаяли, надавали стусанів і відштовхували в задні ряди. Коли вони, нарешті, одержали свій суп, то він був уже рідкий і водянистий; кращі шматки ще раніше виловили санітари, писарі, візники, денщики, ординарці, люди з штабного наряду і, нарешті, старожили ротної казарми; озлоблені і голодні, узялися новоприбулі за жалюгідний обід. Каспар з жахом розглядав монаха, що примостився біля нього, його скорчену постать, бліде, як у привида, перелякане обличчя, воскові пальці, що водили ложкою. Монах їв із зітханням і огидою, потім поклав ложку і відвернувся до стіни.
Новачки однак так зголодніли, що сьорбали рідку юшку із звірячим апетитом, жадібно впиваючись зубами в хліб. Тільки Шмельцле був більше втомлений, ніж голодний, і вже під час їжі куняв,
— Може, ще трохи залишиться супу, і нам вдасться одержати добавку, — спробував Анзельм заспокоїти своїх голодних товаришів.
— Ось маєш на додачу! — Рябий вмить нахилив своє обличчя над мискою Анзельма і плюнув йому в суп під вигуки кількох його приятелів. Анзельм мовчки взяв свою миску і з усієї сили ударив нею по голові кремезного парубка.