Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Тільки останніми днями, коли в Цігенгайні все частіше почали нишком говорити про виступ, тамбур-мажор спішно дав Каспарові кілька уроків з барабанного дробу. Каспар, на щастя, був здібним учнем. Йому сподобалось ударяти у великий латунний барабан. Швидко він збагнув премудрості генеральського барабанного дробу, простого і подвійного, великого і малого, і засвоїв інші тонкощі військового барабанного мистецтва. Він швидко догнав, якщо не перевершив, юних барабанщиків з ландграфської гвардії, хоч далеко не так легко було бити в барабан. Не можна було забувати вступ або навіть вибивати дроб не тоді, коли потрібно. Проте Каспар, коли, наприклад, розводили караул або марширувала гвардія, набагато більше вивчив просто на слух, аніж пояснив йому його вчитель. М’язи на руках, які Каспар в «Золотому якорі» розвивав з допомогою дубових ослінчиків, тепер йому стали у великій пригоді. Хлопець міг з такою силою ударяти по телячій шкурі, що аж грім розлягався довкола, немов на фортецю насувалась гроза, а як йому забагнеться, вистукував тихо, як дятел; він умів так відбивати дроб, що здавалося, стукотить дощ або тупотять коні, які несуться галопом. Тап, тап, тап, рап-а-тап-тап! А-рап-а-тап-тап!
Та ось знизу раптом донеслися віддалені голоси, швидкі кроки, що наближалися і перейшли на біг, глухі удари, лайка і стогін. Каспар знову кинувся до вікна. Сцена, яка відбувалася перед будинком, викликала в нього таке хвилювання і безсиле обурення, що він відчув себе зовсім пригніченим. Двоє молодий прапорщик і профос [15] нещадно били старого сивоусого солдата. Каспар розчинив вікно і судорожно ухопився за ручку віконної рами, щоб не закричати. Старий — може, це був арештант або щойно приведений дезертир — біг, хитаючись, поперед обох начальників, які підганяли його вперед штурханами і ударами.
15
Профос — унтер-офіцер військової в’язниці.
— Чи ти зачиниш вікно?! — пані Дітцельн роздратовано відштовхнула Каспара вбік, а сама стала біля вікна, як укопана, і дивилась своїми холодними скляними очима услід чоловікам. — Вірмо, палиця мусить управляти солдатами, — заверещала вона. — Інакше нічого ие вдієш з цими здичавілими негідниками.
Та ось вже нічого не було чути, крім скрипу снігу під ногами чоловіків. Потім все затихло, немов завмерло. Лише схвильоване серце Каспара шалено калатало. Проти злих язиків ніяка броня не допомагає. Пані Дітцельн зачинила вікно, обернулася до хлопця, побачила, що в нього робиться на душі, і злісно засміялась.
В кухні запанувала ворожа тиша. Пані Дітцельн покликала мопса, погладила його і була задоволена, коли собака полизав їй руку.
— Що, мій мопсик уже зголоднів? Ну, ходімо, зараз твоя пані щось тобі дасть. Адже ти теж боже створіння.
Вона підняла покришку з горщика, в якому варилось м’ясо. Каспар перестав чистити, йому наче відібрало руки. Пані Дітцельн насупила брови, повернула в горщику ополоником і пронизливо скрикнула. Вмить Каспар одержав ляпаса, навіть не встигнувши ухилитись від безжалісної руки. Почервонівши аж до вух, він з криком присягався у своїй невинності, але це було даремно. Пані Дітцельн репетувала, годуючи свого мопса, вона репетувала і тоді, поки їла сама.
— У Каспара тільки вітер у голові,—сказала вона жуючи. Про все обов’язково розповість вона тамбур-мажору, і, крім того, решту дня хлопець буде постити.
В голові Каспара загуло. З розлюченим обличчям він до блиску тер горщики, аби тільки голосно не розревтись.
Пані Дітцельн пообідала, наїлася по горло, накричалася до томи і трохи заспокоїлася. Вона сіла в своє крісло-гойдалку і затріскотіла в’язальними спицями, набожно усовіщаючи пригніченого барабанщика. — За вірну службу бог нагороджує.— казала вона, і Каспар завжди повинен бути покірним, чесним і старанним, а в усьому іншому нехай покладається на любого бога.
Але саме тепер Каспарові було ще важче, ніж будь-коли, безмовно підкорятись. Раптом у двір заїхав, ескортований блискучим кінним загоном офіцерів, розкішний екіпаж, в якому сиділа молода елегантна дама. Офіцер, що найближче їхав біля екіпажа і, здається, вів з дамою веселу суперечку, був не хто інший, як капітан Еммеріх!
Каспар стрімголов побіг у казармений двір, переслідуваний лютим дзявканням пані Дітцельн. Вона гукнула на солдата, що проходив мимо, і наказала йому покликати тамбур-мажора, бо вона сама ані добром, ані злом вже не може більше справитись з непокірним барабанщиком.
Каспар усе чув, але він не зупинився. Пов’язаний поверх форми фартухом, з брудним горщиком у руці, він з’явився біля входу в офіцерську, в якій саме як-найзручніше улаштувався Еммеріх з своїм товариством. Відразу зчинилася колотнеча з вартовим, шо не хотів його впустити; до того ж від нудьги ще втрутилося двоє солдатів з караулу. Для них трьох було розвагою поштурхати Каспара, який щосили викрикував ім'я Еммеріха. Тим часом Дітцельн, вивісившись з вікна, підбурювала солдатів добре відлупцювати хлопця, а її мопс, що стояв на підвіконні і тремтів від холоду, пронизливо дзявкотів.
Раптом чоловіки відпустили Каспара і завмерли. Еммеріх звернув увагу на крик і з’явився у дверях. З гнівом і здивуванням розглядав він юного барабанщика, який продовжував викрикувати його ім’я. Лише через якийсь час він усвідомив, що розпатланий, пом’ятий хлопець, по брудних щоках якого текли сльози обурення, був його старий знайомий Каспар, що останнім часом несподівано з’являється саме тоді, коли його найменше можна чекати.
Каспар так захекався, що тільки продовжував белькотати: «Капітан Еммеріх, капітан Еммеріх».
— Невже це Каспар? How do you do, sir [16] , — Еммеріх, якому ситуація здавалась кумедною, ляснув себе гарапником по халяві і розкотисто засміявся. Він був явно напідпитку, і це несподіване побачення, здавалось, розвеселило його. Здивована пані Дітцельн перестала сваритись. Троє солдатів стояли тут же, не знаючи, що їм робити.
— Ось, тобі, мій хлопче, — сказав Еммеріх, піддаючись хвилинному настроєві, і великодушно всунув в руку Каспара таляр. — Щоб і ти щось мав. Але не будь легковажним. Ха-ха-ха!
16
Як справи, сер? (англ).
Та ось у Еммеріха ніби стався якийсь внутрішній поворот. Суворо поводячи очима, він продовжував деренчливим голосом:
— Та дивись мені, зараз же йди негайно в роту, служба є службою, і якщо прийдеш до мене, треба стояти струнко і не забудь попросити дозволу звернутись, коли ти чогось від мене хочеш… запам’ятай, між іншим, я більше не якийсь там капітан Еммеріх, я тепер пан майор фон Еммеріх, командир четвертого піхотного батальйону… Зрозуміло? Кругом, марш! Розійдись!
Каспар ще стояв очікувально якусь мить, але Еммеріх вже повернувся і. похитуючись, пішов назад до офіцерської. Всередині, за вікнами, сиділо його товариство. Вони до сліз сміялися над підпилим майором. Деякі офіцери показували на юного барабанщика у смішному вбранні, а молода дама, тримаючи біля носа лорнет, розглядала Каспара з таким виглядом, ніби він був якоюсь малою потворою.