Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Цілком просто. Один з нас общипав її. А потім ми поклали її у відкритий вогонь, аж поки вона не засмажилась.
— То ви її навіть не випотрошили? — поцікавився Себіш, який зараз же встряв у розмову.
— Ще й потрошити треба?
— Адже ж ви її тоді разом з тельбухами засмажили, чоловіче! Ну й гидка ж вона, мабуть, була на смак!
— Гм. Ну й що ж такого!
Всі довкола так оглушливо зареготали, що рябий почервонів, як рак. З того часу, як удар Анзельма повалив його на землю, він більше не користувався серед рекрутів будь-якою пошаною.
Тут Рюбенкеніг почав запевняти,
— Їх лиш треба вміло приготувати. Від природи своєї вони мають якийсь запах. Але якщо ти таке звірятко покладеш на два дні в оцет і, посоливши, приправивши жиром і поперчивши, поставиш у духовку, то незабаром у всьому будинку і по сусідству розійдеться такий дух, нібито це смажиться найкраща печеня з телятини. Ні, повірте мені, я вже трохи розуміюсь на хорошій їжі. Але також і на поганій, — додав він з гумором відчаю, — відколи я потрапив до Цігенгайна.
Сутулий Кутц раптом скипів:
— Якщо нам пан ландграф скаже: жеріть солому, то ми жертимемо і солому.
Дібольд брякнув:
— Доки ми це терпітимемо? Чому б нам не втекти звідси? Всім вам набридло, але ви нічого не робите, щоб визволитись!
— Ти правду кажеш, брате! Давайте всі звідси утечемо!
В ротній казармі раптом настало пожвавлення. Нарешті один висловив те, що думали всі вони. Навіть низенькому сухорлявому кравцеві Кніфельсу, який спочатку все покірно зносив, набридло бути рекрутом; він зневажав себе за свої невдачі. Його кругла голова вже не була такою круглою, капелюшок сидів у нього на вухах. Кніфельс тужив за домівкою. Це називалось тут «підлою хворобою». Він часто замислювався над тим, як би влаштувати так, щоб вибратись з фортеці.
Себіш намагався перекричати всіх інших.
— Ради бога! Балакайте скільки вам хочеться і про що вам хочеться, але не затівайте сварок з начальством. Це може поганим кінчитись, так-так.
— Вірно, — сказав Анзельм. — А тепер, Себіш, залиш мене одного. Я втомився і хочу, нарешті, лягти спочити.
Себіш неохоче підвівся і, важко ступаючи, перебрався до Кніфельса, з яким він найкраще ладив: він ліг на солом’яну постіль кравця, втупив очі в стелю і замислився.
Рекрути розділилися на маленькі групи, шум затихав. Коли «цігенгайнський соловейко» затягнув пісню, багато голосів підхопило її. Пісня для солдатів те саме, що снігопад для зимового дня.
— Добре, що він нарешті пішов звідси, — прошепотів Анзельм. — А ти, Дібольд, завжди думай, що говориш. Нам ти можеш казати будь-що. Але не забувай, тут є багато донощиків.
— Хіба б Адамові пощастило втекти, якби він перед цим багато говорив про це? — запитав Каспар. — Ти знаєш, Дібольд, як він завжди казав? Навіть для риби краще, якщо вона тримає язик за зубами.
У Каспара всередині все палало від гніву, але з його губ зривалися холодні слова, і він бентежився та ніяковів, коли прислухався до свого власного голосу. — От, якби нам теж вдалося утекти звідси, — закінчив він поспішно.
— Всі хочуть утекти звідси. Ви помітили?
— Але бояться також всі.
— Було б дивно, якби вони не боялись. Адже здебільшого всіх ловлять, навіть коли пробують тікати в жіночому одязі.
— Ні, ми можемо втекти, — прошепотів Анзельм, — всі ми, якщо ми це тільки правильно здійснимо. Я вже багато міркував над цим, і майже весь план готовий. Боже, мене так і кортить зло пожартувати з ландграфа, що удає з себе чесну людину, за його спекуляцію людськими душами. Я хотів би всіх 1500 чоловік, що знаходяться в Цігенгайні, вивести з фортеці і з честю відпустити. Ландграф не так легко переніс би грошовий збиток.
— Чудово! У цьому я теж візьму участь! — Шмельцле поривчасто потягнув повітря своїм сухим носом, — він був дуже збуджений. — Анзельм, — сказав він з несподіваною урочистістю, — я цілком покладаюсь на твою розсудливість і твою мужність.
— Ми хочемо доручити тобі керівництво і необмежене командування… Ви згоди і?
Каспар першим захоплено промовив:
— Так!
Дібольд, Зеекатц, Кутц і Рюбенкеніг приєднались до нього. Товстун, як звичайно, трохи завагався, але коли мова йшла про Анзельма і фельдшера, для нього не існувало заперечень.
— Тікати мені вже не первина, люди, — признався Зеекатц. — Я сидів, як вам, певне, відомо, в кримінальному суді в Амстердамі за відмову оплатити рахунок. Але тоді мені вдалося утекти через кам’яну стіну вбиральні. Вони, напевне, потім загратували всі стоки для нечистот, що проходять під усією ратушею. Розкажи про твій план, Анзельм!
— Завтра опівночі ми можемо вже вирушити звідси, — сказав Анзельм хрипким голосом. — Треба діяти швидко. Опівдні треба в різних казармах повідомити людей про втечу. Це найкраще зробити тобі, Шмельцле, бо ти як фельдшер скрізь маєш доступ. Але будь особливо обережним серед єгерів і в шефському полку, там більшість — це ненадійні люди. Під приводом того, що ти прийшов розчісувати вуса, поговори з тими людьми, які на нашому боці. Я вже зв’язався з ними і знаю їхні імена. Завтра після муштри дам тобі точні вказівки, як треба розподілити окремі ролі. Вночі, рівно о дванадцятій годині, на казарменому подвір’ї пролунає гучний барабанний дроб. По цьому сигналу один загін накинеться на варту і обеззброїть її.
— Хто захищатиметься, буде заколений, — перебив його палко Кутц.
— …другий загін зламає двері цейхгаузу і роздасть зброю.
— Гармати ми повинні забити гвіздками. — перебив його Каспар. — І чи неправда, Анзельм, барабанний дроб — це моя справа?
Анзельм, усміхаючись, погладив Каспара по голові.
— А також ми повинні замкнути губернський будинок, — продовжував він. — І тоді ми попрямуємо до воріт. За три години ми можемо бути на свободі…
— Я тут, як удома, і можу провести вас найкоротшим шляхом через кордон, — запропонував Дібольд. — Ми підемо в Ганноверську землю.
— Не думайте, що це все так просто, — застеріг їх Рюбенкеніг — Не забувайте. що з валу фортеці будуть зроблені сигнальні постріли, щоб перешкодити нашій втечі: вони весь край піднімуть на ноги, повірте мені. Кожний солдат, що знаходиться на віддалі більшій за милю від казарми, мусить мати паспорт. І всі люди, зустрічаючи нас, повинні вимагати наші паспорти. Селяни, що живуть біля кордону, теж охоронятимуть його. А ганноверські власті напевне видадуть нас. Адже ж не забувайте, що Ганновер — це англійська земля.