Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
– І все ж зчиняється цей дурний галас про прибутки ціною людських жертв! Гессенці все одно мандрували десь би по чужих країнах і пропадали б, не приносячи державі жодної вигоди… — Шліффен раптом замовк і втупився якимсь відсутнім поглядом у підлогу. Захищаючи торгівлю солдатами, він зайшов далі, ніж це було вигідно для справи.
— Я нагадую ще один важливий пункт»— після короткої паузи продовжував він, — не питання грошової валюти. Нам треба встановити, що всі суми оплачуватимуться банковими кронами.
— Банковими кронами? Але як же це? Це ж майже вдвоє більше, ні, на це я не можу погодитись. Брауншвейгцям ми платимо тільки німецькими кронами.
— Гессенці не брауншвейгці,
— Але солдат все одно залишається солдатом, — лементував Фаукітт.
Шліффен скочив з місця і заходив перед письмовим столом туди й сюди, вп’явшись очима в золоті пряжки своїх черевиків. Фаукітт з боязким виразом слідкував за кожним кроком свого, величезного на зріст, огрядного супротивника. Шліффен зупинився і зверху вниз подивився на англійця.
— Гессенці могли б досить довго тягнути переговори і, зрештою, перекинутись на бік того, у кого був би успіх. Але ні, цього ми не хочемо, не хвилюйтесь! Справа короля Георга для нас така ж близька, як і наша власна. — Голос Шліффена звучав хрипко, а сірі очі іскрилися вологим блиском.
У Фаукітта знову спалахнула надія. Збентежено і недовірливо він вдивлявся в грубе, з великим яструбиним носом, обличчя Шліффена.
Шліффен продовжував:
— Все вийде на добре, ось побачите, мілорде, при наявності доброї волі і взаємної люб’язності. Наприклад, я хочу зовсім випустити з брауншвейзького договору параграф про відшкодування за вбитих і поранених, хоч це і завдасть нам великих фінансових збитків! Але для наших солдатів є справою честі пролити свою кров і навіть віддати життя в боротьбі за короля, і це не оплачується грішми. Але в питанні субсидій і вербувальних грошей я не можу поступитися. Ви повинні все ж врахувати І таке велике віддалення. І, будь ласка, не забудьте й тієї обставини, що внаслідок нового набору ви одержите війська в повному складі, і вони ляжуть новим тягарем на князів, що проводили набір, коли завдяки якій-иебудь події війна скоро закінчиться…
Фаукітт прислухався.
— Ви гадаєте, що ця війна не довго триватиме?
— Чесно кажучи, так. Звичайно, все залежатиме від ведення війни і від тих сил, які будуть у розпорядженні його величності. Якщо по-справжньому вдарити, то, на мою думку, можна вмить покінчити з цією справою. Я ставлюсь вороже до всіляких підступів і вивертів, пане полковник, і тому кажу прямо і відверто, що брауншвейзькі умови дійсно завищені. Коли ж ми припустимо, що повстання в Америці буде придушено скоро, то це ж просто нахабство вимагати протягом двох років після повернення додому подвійних субсидій. Я ж, чесна людина, кладу свої карти на стіл відкритими. Для нас гроші — це найголовніше. Я лише вимагаю, щоб після закінчення війни субсидія виплачувалась ще один рік, але, певна річ, ми повинні б були одержувати подвійну субсидію протягом недовгочасної перестрілки з американцями. Чесно чи ні? Що ви скажете?
Шліффен зупинився перед англійцем і зробив на обличчі таку гримасу, нібито він приносив якусь жертву.
Даремно полковник Фаукітт докладав усіх зусиль, щоб зменшити субсидію.
— Ну гаразд, на мою думку, вимогу подвійної субсидії буде схвалено, — сказав він нарешті засмучено. — Все ж таки скажіть мені цілком відверто, чи справді ви вважаєте, що брауншвейзький договір такий невигідний? Це було б жахливо! А зрештою, де ж цей договір, пане капітане?
— Не знаю, на жаль, я не міг його знайти, — прогаркавив Еммеріх. — Може, він у плащі пана полковника? — Еммеріх підвів запитливо брови.
— Прокляття! — Фаукітт скочив з місця і розгніваний прожогом кинувся з кабінету.
Одутлі щоки Еммеріха почервоніли, коли він з невимовною хитрістю дивився услід своєму начальникові.
Потім він повагом відкашлявся, поквапно витяг з своєї форменої куртки згорток паперу і вдарив лунко об стіл,
— Що це таке? — запитав неуважно Шліффен.
Брауншвейзький договір, ваше превосходительство, — заявив Еммеріх. Він випнув наперед груди, від чого у нього утворилось подвійне підборіддя. — Я весь час нетерпляче очікував нагоди, щоб віч-на-віч поговорити з паном міністром. — Еммеріх сяяв від старанності.
— Що таке? Я не розумію… Адже ж ви ад’ютант полковника Фаукітта…
— Поки що ад’ютант, ваше превосходительство, — багатозначно відповів Еммеріх гучним голосом. — Пане генерал, для мене було б справжнім щастям битися офіцером в гессенських рядах…
Здивований і зацікавлений, Шліффен тепер вперше уважно глянув на капітана. Його обличчя поступово прояснилося.
— Он як! Ну, побачимо! Все ж ми не можемо забігати наперед, ви розумієте…
Саме в цю хвилину знову з’явився полковник Фаукітт. Він був роздратований і, здавалося, ладен ось-ось посваритися; його очі недовірливо поблискували з-під прищулених повік. Можливо, він чув останні слова Шліффена, і в нього могла прокинутися підозра.
— Договору я не знайшов у плащі, — буркнув він Еммеріхові. — Що це означає?
— Я його тільки що знайшов тут, на письмовому столі, серед паперів. Ми саме хотіли якраз піти попросити пана полковника… — сказав Еммеріх. Він крадькома усміхнувся, відкашлявся, але посмішка все одно ховалася в куточках його рота, хоч у застиглих очах з’явився переляканий, збентежений вираз.
— Договір знайшовся тут серед документів, — прийшов Шліффен па поміч Еммеріхові, промовивши з цілковитою впевненістю. — Я його, мабуть, помилково сунув у свої папери. А втім, мені здається, пане полковник, що для нас найкраще взагалі не брати до уваги цей нещасливий договір. Головне полягає в тому, щоб ми порозумілися, чи не так? В даному випадку також мова йде про значно більшу і важливішу поставку військ. Я вважаю, що Гессен зміг би дати приблизно п’ятнадцять піхотних полків, чотири гренадерських батальйони, дві фельд’єгерських роти і три роти польової артилерії. В полку 21 офіцер, 60 унтер-офіцерів, 22 музиканти, 530 рядових… — Останні слова Шліффен лиш промимрив, бо, швидко черкаючи пером, почав робити підрахунки. — Отже, разом це становило б приблизно 12500 чоловік. До цього ми ще, може, могли б виділити якусь кількість солдатів з ландграфських гвардійських полків. Але поки що точно цього не можу обіцяти. Гм, побачимо. Будемо сподіватись, що найсвітліший князь також і на це погодиться.
— Коли б ваше превосходительство поклопотались про це, — сказав Фаукітт настійливо. — Цим самим ви б зробили його британській величності справжню послугу, і я переконаний, що королівська вдячність…
— Я докладу всіх зусиль, щоб завоювати доброзичливість князя, в цьому ви можете на мене покластися, пане полковник. Якщо мені пощастить схилити найсвітлішого князя на наш бік, було б дуже корисно одержати відповідну суму задатку, щоб негайно розпочати вербування, а разом з тим закупку обмундирування і виплату грошей!
Коли почулося слово «виплата», Фаукітт схопився як ошпарений:
— Гроші цього разу ми виплачуватимемо самі. Війська повинні одержувати своє утримання в такому ж розмірі, як і англійці. Я прошу внести в договір окремий пункт відносно видачі оплати. А то знову могло б мати місце таке саме шахрайство, як і минулого разу…
— Яке, прошу? — накинувся на нього Шліффен.
Але Фаукітт не злякався. Озлобленість, яка накипіла в нього під час украй невигідного для Англії ходу переговорів, нарешті знайшла свій вихід.