Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— Я розумію, я розумію вашу ситуацію, — промовив Шліффен. — Північна Америка — це, зрештою, один з найкращих самоцвітів англійської корони.
І просто відмовитись від такого самоцвіту, як цього, очевидно, вимагають бунтарі… ні, це вже занадто. — Він нахилився до полковника і продовжував приглушеним голосом: — Така вже чернь, мілорд, це дитина, яка не дивиться в майбутнє, а хапається за уявне благополуччя сьогоднішнього дня. Свободи, — кричить вона, — демократії! Нібито при демократії не може бути найнещаднішого рабства. Демократичний деспот-простолюд здається мені ще страшнішим від азіатського деспота. — Шліффен зробив паузу. Коли він знову заговорив, його слова звучали холоднокровно, по-діловому. Він пильно подивився на співрозмовника. — Як сказано, я повністю усвідомлюю необхідність вжити рішучих і дійових заходів. Я дуже добре уявляю собі те скрутне становище, в якому знаходиться зараз його королівська величність в зв’язку з військовим поповненням.
— О ні, не так, зовсім не так, — поспішно запевнив полковник. — Або краще сказати: тепер уже зовсім не так. Ваше превосходительство, мабуть, мають на увазі договір про постачання рекрутів, який ми уклали з ганноверським підполковником Шейтером. Від цього плану ми повністю відмовились і маємо зараз намір вступити в прямі переговори з німецькими князями. Тим більше, що наш посланник в Гаазі, сер Йорке, запевнив, що наші друзі — німецькі князі — мають щодо нас якнайкращі наміри, в чому ми зрештою ніколи і не сумнівались.
— Англія дуже розумно зробила, що послала посередником саме вас, — сказав Шліффен поблажливим тоном, — таку людину, як ви, пане полковник, яка при німецьких дворах почуває себе наче вдома і навіть служила при брауншвейзькому наслідному принці під час Семирічної війни.
— Мені справді дуже приємно відновити свої давні зв’язки. Я дуже ясно пригадую також, mon tres cher general, як я зустрів вас вперше в брауншвейзькій чи, здається, кассельській резиденції. Всі говорили тоном найглибшої пошани про «благородного Шліффена», який володів здібностями як генерала, так і видатного державного діяча, і я після цього загорівся бажанням познайомитись з вами. Ну, а тепер поговоримо про мою місію: мені доручено встановити контакт з князями, які вже були нашими союзниками під час Семирічної війни. Насамперед, звичайно, з Касселем і Брауншвейгом, які для нас є не лише постачальниками людей, але й родичами англійського королівського дому, до певної міри союзниками. Англія переконана, що для неї не становитиме особливих труднощів швидко одержати потрібних їй найманців. Насамперед, звичайно, для нас бажані хороші снайпери. Я прибув, як я вже напочатку згадував, прямою дорогою з Брауншвейга. Герцог прийняв мене надзвичайно ласкаво і відразу ж погодився, звичайно за відповідну оплату, дати в розпорядження його величності прекрасний військовий корпус для служби в Америці. Мова йде про 4300 чоловік. Піхота і драгуни. Так, Брауншвейг має можливість постачати солдатів.
— Comment? [9] — Шліффен, склавши руку лійкою, притулив її до вуха. — Ви сказали, має можливість постачати солдатів. Мілорд, брауншвейзький герцог переживає таку велику фінансову скруту, що він неспроможний придбати ані хорошої зброї, ані військової форми, коли навіть йому й пощастить набрати військо, його борги, певно, сягають 12 мільйонів талярів. Коли я згадую про це, то, звичайно, без будь-якої думки про свою власну вигоду, а лише з прихильності і дружби. — Шліффен зустрівся довгим щирим поглядом з пильними очима свого візаві.
9
Comment — як (франц.).
— Мені здається все-таки, що ви, вельмишановний пане міністр, несправедливо ставитесь до Брауншвейга. Перебуваючи там, я щоранку був присутній на параді і бачив численні війська, прекрасно вимуштрувані. Вони бездоганно володіють своєю зброєю, проводять стройове навчання так вправно, що навряд чи й годинник може краще йти, і марширують, і повертаються дуже добре. Також і військова форма досить охайна. Якщо і решта солдатів мають такий вигляд, то можна моєму суверенові побажати удачі у вигідній торгівлі. Я з Брауншвейгом вже визначив умови договору і везу з приводу цього листа…
Десь скрипнула підлота. Хтось наближався до робочого кабінету. Серце Каспара шалено застукало, він одразу впізнав ходу Еммеріха. І от капітан уже підійшов до письмового столу, дзвінко пристукнув підборами і передав Шліффену офіційного листа, в читання якого той одразу і заглибився. Каспар напружував усі сили, щоб залишатися спокійним. Із страхом стежив він за своїм другом-капітаном, який сів за невеличким столиком, недалеко від обох учасників переговорів, і почав поратися коло воронячих пер, складаних ножиків, ножиць для паперу, туші та стрічок для пакетів. Каспарові здалося, що Еммеріх за сьогоднішній день уже вдруге змінився. Справді, в цьому офіцерові в чоботях із шпорами вже нічого не нагадувало того капітана, що коротав голодні дні в «Золотому якорі», але разом з тим зникла і та хвацькість, якою він хизувався перед самим від’їздом із старого готелю, а потім у «Раї». У нього тепер був вигляд вишукано одягненого лакея, в кожному русі якого і в кожній складці обличчя просвічувала повага до його високих начальників.
Тим часом Шліффен закінчив читати листа.
— Гм, — пробурмотів він, — вашого брауншвейзького постачальника солдатів, здається, ніщо так не турбує, як бажання залучити до цієї справи і мого князя. — Він злісно посміхнувся і потім продовжував серйозніше: — Я вважаю, мілорд, що вам зараз не слід було домагатися аудієнції з ландграфом, та й взагалі це тепер неможливо. У найсвітлішого князя надзвичайно поганий настрій і дуже мінливі душевні пориви. Ось уже кілька днів вони нікого не приймають.
— Чи справді зовсім неможливо домогтись прийому? — на обличчі Фаукітта не лишилось і сліду від усмішки.
— На жаль, це так. Принаймні поки що. Проте, коли ви захочете чекати… А втім, ви можете також зі мною все обговорити. Я навіть думаю, мілорд, що це буде вигідніше для вас. І саме тому, що найсвітліший князь дуже прихильний до своїх солдатів. Вони для нього єдина втіха на старості років. Треба підійти до найсвітлішого князя обережно і крок за кроком підготувати його до справи, яку ви маєте намір здійснити. Між іншим, скільки солдатів вам потрібно?
— Від десяти до дванадцяти тисяч чоловік, — сказав Фаукітт непевно, — але якщо ця кількість для вашої країни буде занадто великою… — Він з сумнівом поглянув на Шліффена.
Проте той відповів так, ніби йшлося про щось зовсім звичайне:
— Я вважаю, що таку кількість війська можна було б підготувати до відправки, скажімо, щонайпізніше у квітні. Якщо тільки, само собою зрозуміло, буде на де згода найсвітлішого князя. Зрештою, і серед дворян могли б ми знайти на офіцерські посади теж достатньо кваліфікованих людей.
Останні слова у Фаукітта викликали задоволення, а у другої присутньої там особи, капітана Еммеріха, зовсім інше почуття. Каспар ясно побачив, як здригнувся Еммеріх, почувши зауваження про офіцерів з дворян. Шия капітана, здавлена вузьким коміром мундира, надулася і почервоніла, і дивна улеслива посмішка застигла на обличчі. Каспарові стало його жаль.
Тимчасом міністр говорив далі:
— Наш військовий устрій поставлено з часу останньої війни знову на відмінну ногу. В наших цейхгаузах повно всього. А які у нас казарми! Наші рекрути міцні, здорові люди. Ах, взагалі наші війська, мілорд! Від Англії до Греції немає в Європі такого поля бою, де б не відзначилися гессенські піхотинці. Ну, та про що тут багато розповідати. Адже Англія добре знає наших хлопців!