Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
A BEER із BEAR 'ом продовжували вимахуватись на всі заставки. Я вже перестав їх ідентифікувати, а тільки іржав, як недорізаний кінь, після кожного тупого анекдоту. Поступово виявлялася якась обернена залежність: чим тупішим і «бородатішим» був анекдот, тим більше я гиготів, наражаючись на ризик розбудити сусідів. Не вистачало мені ще нічного спілкування з роздягненою Оксаною, в якої скінчились сигарети, але почався натомість гострий напад лібідо. Уявна можливість саме такого сценарію чомусь насправді настрашила мене (а що, як Оксана — теж підсадка фрау Де?), і я подався до чергової сестри попросити валідолу. «Може, вколоти все-таки вам снодійне?», — запитала вона співчутливо. «Та ні, вже, мабуть, запізно — треба вдосвіта вставати. Просто серце чогось розійшлося». «Ну, це ви надто переймаєтеся тим сульфазин ом», — сказала вона й підморгнула мені як змовникові; як щойно ініційованому розенкрейцерові; як члену ОУН-УПА , що досі сидить у карпатському схроні з дубельтівкою, чекаючи проклятих москалів; або, не виключено, і як потенційному коханцеві.
«Ще й нога до всього того болить», — про всяк випадок виправдовуюсь я і прожогом вискакую з кабінету. «Грійте її, грійте!» — наздоганяє мене вже в коридорі й перекрученим ляскотом відлунює заклично, коли минаю Оксанине ліжко: «Грайте її, грайте». Списуючи почуте на особливості місцевої акустики, я набираю свіжої води в пляшку, кажу «па-па» тарганятам і знову вмощуюсь у свому радіофікованому термодинамічному лігві.
— Якось то раз святий Петро попросив Ісуса почергувати коло воріт раю. Той став, дивиться, якийсь мужичок обдертий пхається. Ну Христос, ясне діло, питає: «Чоловіче добрий, хто ти такий, чого сюди забрів?» А той потупився: «Я бідний тесля. Все життя був бідним. А потім народився у мене син, виріс, пішов світами і багато добрих справ людям зробив». Христос здивовано: «Тато?!» А старий теж здивувався, піднімає погляд: «Піноккіо?!»
— На ту же саму тему:
«Сходить старий єврей на гору якусь там, Сінай, чи що, возводить руки д'горі і каже, промовляючи до Господа, тіпа, Боже мій, послухай мене, старого єврея — я все життя був правовірним і слухняним, ну, може, там не без гріха, діло понятне, але ні законів Твоїх, ні заповідей не порушував, святу суботу шаную, до синагоги вчащаю, всьо конретно, по понятіям, правда? Так за що ж мені така страшна кара — син мій подався в католики? Тут грім, блискавка, розверзаються небеса, з'являється Господь і каже євреєві: «А мій?»
— Допер, нє?
— Такі історії треба з самого початку розповідати, врубуєшся?
— А шо там з початку було?
— Ну як же. Приходить до психіатра старезний такий дідок — сивий, зморщений, борода по пояс, і в очах явно щось таке, ніби старечий маразм. «Сідайте, дєдушка, — каже йому психіатр. — Давайте, розказуйте все по очєрєді, все, як було з самого початку. Як це все сталося?». «Так-таки з початку?» «Ага, з самого-самого. Коли все почалося». «Ну, напочатку, — каже старий, — я створив Небо і Землю….»
— Ну ти, в натурі, не дуже то богохульствуй. Тим більше, там не сплять, усе чують.
— Нічо', всі там будемо. Знаєш, як одна кобіта каже іншій: «Я так люблю музику. Мені тк би хотілося подружитися з кимось із знаменитих музикантів — із Чайковським, Фреді Меркюрі, Елтоном Джоном, Бой Джорджем, Джорджем Майклом, Борисом Мойсеєвим чи, на гірший випадок, із Костем Гнатенком…» «Ой, дівонько, не жіноче це діло…», — відповідає їй приятелька.
— А-аа, це як, тіпа, гомік потрапив у рай. Дивився на нього Бог, дивився та й думає: «Ну то й що, що голубий — більше гріхів за ним ніяких не числиться, нехай собі буде». А за тиждень рейвах в раю — клієнт ангела якогось зґвалтував. Бог, ясне діло, розсердився, копнув чувака — нехай у пеклі посидить. Минає там якийсь час, а з пекла глухо — ні слуху, ні духу. Думає Бог, — треба провірити: щось тут нечисто. Спускається Він, значить, в пекло, а там — дубак, зусмар, холод собачий; грішники стоять сині, трусяться, шмарклі їм позамерзали — неподобство. Ну, Бог до головного чорта, мол, шо за діла, тут в тебе, каже, повинна смола кипіти, грішники в сірці паритися, жар, дим, вогонь, а це фіґня якась повна. І, знаєш, що Йому чорт відповів?
— Що знову ТЕЦ тепло перекрила?
— Казьол ти. Що то значить в людини світло вимикають вечорами — зовсім чуття втратив. Чорт подивився скоса на гоміка й відповідає Богові: «Он, бачите того педика — тепер попробуй зігнися, щоби дровець у вогонь підкинути…»
— Нє, ну це ти казьол канкрєтний. До того ж сексуально стурбований. За Кортасаром 80 % чоловіків — латентні, тобто приховані гомосексуалісти. І що я тут з тобою роблю.
— Скажи своєму Кортасару, що сам він… того… латинос латентний, чи як його там.
— Ну ладно. Ми ж домовлялися незнайомих слів не вживати. А тепер кілька коротких оголошень:
«До відома глав усіх урядів! За 20 доларів готовий підписати своїм прізвищем будь-які непопулярні або антинародні укази. Рабінович».
«Люди добрі! Допоможіть, хто чим може — самі ми не мєстниє, дом згорів, город затопило, жена ушла, водка кончілась! Кошти надсилайте на адресу: Київ, до запитання, пред'явникові депутатського посвідчення ТИП КР-15M№563323-220V1000Wt50HzC)CT8351-99 або номерного знаку 999666-КІО від «Мерседеса-600».
«Самотній кіллер з порядної родини познайомиться із розчарованим у житті пенсіонером для відпрацювання контрольного пострілу».
«Самотній кіллер», — чомусь засіло мені в голові. Абсурдне словосполучення. Кіллер завжди самотній. Хіба що він подвійний Леон.
— Wellcome back . Продовжуємо наш молодіжний марафон, — захлиналися мої астральні друзі, — парад старих анекдотів для тих, хто народився недавно. Отже, повертається чоловік з тривалого відрядження, заходить до хати, дивиться, а на ліжку з-під ковдри чиїсь голі ноги стирчать. «Це хто?» — питає він жінку. «Хто, хто! Шубу норкову ти мені купив? От так от. А він купив. До моря ти мене хоч раз возив? А він возив і не раз… А дача, а машина? Ти думаєш, це все з неба впало? Чи, може, на твою зарплату куплене? І робота в мене «не бий лежачого», і ти влаштований, одягнутий, взутий, і діти голодні не сидять. До того ж нам нову квартиру обіцяють…» А чоловік: «Ну от я і кажу — прикрий ноги годувальникові, а то ще простудиться до біди».
— Потерпів, значить, авіалайнер катастрофу над пустинею. Кругом Африка, піски, ну і, традиційно, врятувалися троє: командір літака, штурман і стюардеса — класна така тьолочка, ноги від шиї, мордочка шо надо, груди там, всі діла. Ну, йдуть вони, значить, пустинею, йдуть, а їм назустріч плем'я людожерів. Виходить вождь і каже, показуючи на командіра: «Тебе ми з'їмо на сніданок, а тебе — на обід, — це до штурмана». Тут синок вождя вибігає, шустрячок такий, і кричить: «Тату, тату, а дєвочку ми з'їмо на вечерю?» Вождь так подивився на нього канкрєтно і говорить: «Нє-а, синок, на вечерю ми з'їмо твою маму!» Прикидуєш?
— Хірня. Зібралися троє — німець, американець і наш хохол. Поспорили, значить, хто заставить кицьку гірчицю їсти. Ну, німець бере її, пащу розтуляє і гірчицю з тюбика туди видушує. «Що ви робите?! — кричить наш. — Це ж насильство. Віддай животноє. У-у, блін, фашистська морда». Дає американцеві. Той зробив хот-дога, сардельку побільшу туди запхав і гірчиці всередину напердолив. Наш знову у крик: «Це ж наглий обман! Порушення декларації прав тварин! Нема на вас Green-Peace'y. Дайте сюди бєдняжку». Взяв, корочє, кітку, мазнув їй під хвостом гірчицею. Та, конєшно, в писк і ну під хвостом вилизувати. А наш подивився на тих двох і каже: «Ну от, панове, полюбуйтеся! Добровільно і з піснею!»