Вигнання в рай
Шрифт:
Наскльки Сергй зрозумв з попередньо розмови з замовником з присланих ним фотографй, роботи над реставрацю в нього було б не надто вже й багато, так що до Покрови, якщо постаратися й робота пде вдало, можна було б цлком встигнути: до Покрови - тобто до свого власного веслля.
Але якщо б вн навть не встиг з закнченням реставрац до Покрови, думав соб Сергй, то можна буде закнчити вже й псля Покрови, тобто псля веслля вже в ранз не холостого художника-перекотиполя, а статечного смейного майстра. Чомусь ця перспектива перетворення його на повноправного см"янина надзвичайно тшила Сергя, особливо ж коли вн уявляв що його другою половинкою буде саме Оксана.
А
Поки що, до завершення роботи, Сергй найсуворшим чином забороняв кому б то не було дивитися на свою роботу, хоча нколи виникала майже непереборна спокуса показати бодай Оксан це диво, що немов саме собою народжувалось - так наче рукою Сергя поза його волею водила якась всемогутня потойбчна сила. Вн, звичайно, перемагав цю спокусу, втшаючи себе передбаченням про те, як вн покаже вже повнстю готовий розпис. Покаже вперше - першою, хто побачить його роботу буде Оксана.
Таким чином, навдивовижу успшне просування роботи, тепло смейного вогнища, бля якого вн щодня згрвав свою душу, наснажуючись на продовження розпису, неймоврне передчуття майбутнього щастя заголи Сергву травму так швидко й непомтно, що вн навть не мг потм точно згадати, коли ж саме забув удома свй цпок пшов зранку до храму обома своми власними здоровими ногами.
А крм роботи Сергв довелося займатися в цей час ще й влаштуванням свох власних справ. По-перше, ясна рч, треба було познайомити Оксану з Сергвою мамою. Важко навть уявити, наскльки радсною була для Лд Антонвни новина про те, що Сергй знайшов таки нарешт свою половинку, наскльки ця радсть стала бльшою, коли вона познайомилася з Оксаною, адже побути хоч трохи поряд з цю дивовижною двчиною й не стати хоч трохи благородншим щаслившим було просто неможливо.
А ще в цей час Сергй здив з Оксаною в монастир. Оксан треба було попрощатися з своми сестрами, побачити востанн настоятельницю, адже матнка Параскева була для Оксани майже другою матр"ю. Та й крм всього ншого, Сергв таки дуже хотлося познайомитися з цю незвичайною жнкою, яка передрекла його коханй Оксан щасливе замжжя й, так би мовити, подарувала м кохання.
Прибули вони з Оксаною до монастиря погожого лтнього ранку. Зустрч була надзвичайно теплою. Вс щиросердно бажали закоханим щастя. Бажала щастя м, звичайно ж, сама матнка Параскева. Хоча... Хоча Сергв чомусь здалося, що в глибин очей проглядав таки нби якийсь смуток. А може це йому тльки здалося. Втм, вн виршив, що якби в глибин душ гумен й зачався непроханий сум, то нчого дивного в цьому таки й не було б - попрощатися з такою двчиною, як Оксана, було подю не з веселих. Хоча й розмова Сергя з настоятельницею монастиря видалася йому теж не зовсм зрозумлою. Була це розмова справд таки дивна, надзвичайна, але...
Матнка Параскева була справд дуже щасливою з того, що Оксан трапився такий наречений, як Сергй. Н, вона таки вважала його гдним бути поряд з пдопчною. Але... Розмова стала згодом насправд дивною. Матнка Параскева, раптом прискпливим довгим поглядом зазирнувши Сергв в оч, спитала його, чи вн пригаду свй сон, який йому наснився в першу нч
Але матнка Параскева своми напутнми словами наштовхнула Сергя на згадку про справдешнй сон т ноч. Так, псля спершу туманних натякв, а потм все прозоршого змалювання його сну, Сергй таки досить чтко згадав той свй сон, який справив на нього на той час велике враження, але згодом забувся, як забуваються власне вс сни. от зараз якимось недовдомим чином матнка Параскева видобула цей сон з його пам"ят. Сергй згадав, що в цьому сн йому являлися й сам Господь в образ отця Михайла, який, власне, сприймався Сергм як образ його власного, нколи йому не вдомого, батька; була там сама Богоматр-Оранта, яка теж дивним чином зливалася то з образом Оксани, то з образом матер й матер самого Сергя... Але головне, що Сергй пригадав зараз саму суть того сну, врнше, можливо, навть не пригадав, а тльки зараз з допомогою матнки Параскеви справд зрозумв глибинний смисл того сну - полягав той смисл у спонуканн Сергя вищими силами до правильного вибору. Так, Отець Небесний Матр Божа спонукали Сергя не схибити, наставляли зробити правильний вибр... Правильний, врний вибр - саме на цьому наголосила й матнка гуменя, чи то нагадуючи, чи то розтлумачуючи Сергв сон.
Збитий з пантелику, ошелешений враженням вд зткнення з справд чимось дивовижним в образ матнки Параскеви, Сергй, розмрковуючи, ще довго блукав затишними, впорядкованими доржками монастиря, доки Оксана, попрощавшись з своми подругами, теж розмовляла з свою улюбленою матнкою Параскевою. Коли ж Оксана пдйшла до Сергя, то вн побачив на обличч враження досить далеке вд беззастережно безхмарно радост. Хоча, яка така беззастережна радсть може бути псля прощання з подругами головне з такою наставницею, як матнка Параскева. все ж. все ж, тод якраз Сергй ще пригадав, що матнка Параскева не погоджувалась на змну статусу Оксани, як послушниц, на стан монахин через те, що тй ще належить зробити вибр. Вибр? Вибр! Вибр... Але ж, власне, вибр вже зроблено - як Оксана, так Сергй виршили остаточно свою долю, долю, що вдтепер буде х спльною долею, яка вестиме х дино можливим шляхом у вчнсть.
Одне слово, хоча як Сергй, так Оксана за якось спльно мовчазно згоди уникали розмови про сво сплкування з матнкою Параскевою, кожен з них розумв, що це сплкування було в той час головним для них обох. Мовчазн й задумлив - такими вони покидали монастир. Безхмарна радсть не стала тод домнуючою в хньому настро. А власне, чому б це радсна безжурнсть повинна була супроводжувати вдвдини Божо обител, де перед твоми очима поста, взагал то, не навяна оманливою дйснстю легксть безтурботнсть безвдповдального життя, а поста дино снуюча стина.
Та як би там не було, а коли Сергй з Оксаною повернулися в Веселе, то гору взяло, хоч не таке вже безжурно безтурботне, але все ж досить таки радсне й щасливе життя. Розпис храму просувався надзвичайно стрмко й вдало - враження Сергя, що його рукою з пензлем водить якась вища всевладна сила, ставало все вдчутншим.
Почуття ж Оксани з Сергм все мцншали. Не те, щоб хня взамна пристрасть щодень розгорялася все сильнше, розпкаючи хн душ бажанням вкинути врешт свою власну розбурхану жаданнями плоть в розшалле багаття ц пристраст, зовсм н. Просто хн душ ставали все бльше й бльше одню душею.