Все - як насправдi (на украинском языке)
Шрифт:
Вони вмостилися за кухонним столом, Олег вручив друговi свiй подарунок -- прекрасно видану книгу казок -- i поцiкавився:
– - А чого ви шепочете всi, хто там у вас?
– - Ходiм, побачиш, -- запропонував Сергiй, i вони тихцем заглянули до нього в кiмнату.
Там у крiслi безтурботно спав Дiма. Олег вiдразу побачив його, -це страшенно порадувало Сергiя!
– - Непогана лялька! Мабуть, закордонна.
– - Сам ти лялька!
– - образився за Дiму Сергiй.
– - Вiн справжнiй.
– - Кажи!
– - не повiрив Олег, i не встиг Сергiй перепинити його, як той пiдскочив до крiсла i смикнув Дiму за бороду.
– - Ой!
– - вереснув дiдок i, мов на пружинах, пiдлетiв у крiслi, сонно лупаючи своїми зеленавими оченятами.
– - Ти чого причепився? Зараз я-ак врiжу!
– - I вiн замахнувся на Олега своїм маленьким, сухим кулачком.
Олег аж за боки схопився.
– - Оце так штука. Диви, навiть стрибає й говорити може!
– - Вiн намiрився був удруге шарпонути Дiму за бороду, але дiдок щосили ляснув його по руцi.
– - Ой!
– - зойкнув на цей раз уже не Дiма, а Олег i вiд несподiванки сiв на пiдлогу.
– - Таки, здається, справжнiй!
– - "Справжнiй, справжнiй"!
– -перекривив його Дiма.
– - А то ж який iще?! От лясну ще разочок, знатимеш тодi, хулiган!
– - Вiн зовсiм не хулiган!
– - заступився Сергiй за друга.
– - Це вiн так, вiд несподiванки. А взагалi вiн дуже хороший. Навiть вас бачить. А ви ж самi казали, що поганi люди вас не бачать, лише хорошi!
– - А може, вiн -- виключення?
– - Дiма тицьнув пальцем в Олега, який розгублено сидiв на тому ж мiсцi, де сiв, i лише клiпав очима.
– - Вибачте його, будь ласка!
– - пробелькотiв Сергiй.
– - Вiн справдi хороший.
– - Гаразд уже, -- полагiднiшав Дiма, -- вибачаю!
Вiн злiз iз крiсла й пiдiйшов до Олега.
– - Давай знайомитись: Дiма!
– - Олег!..
– - вiдказав той, ледь приходячи до тями.
– - Олег Пчiлка!
– - повторив вiн i ще тремтячою рукою потис ручку Дiми.
– - От i все, -- зрадiв Сергiй, -- мир i дружба!
– - Ох, i здорово, що ви завiтали до нас!
– - вигукнув Олег, коли Сергiй розповiв йому все про Дiму.
– - А можна й менi завтра з вами до лiсу?
– - несмiливо поспитав вiн.
– - Як устанеш о п'ятiй -- можна!
– - поблажливо згодився Дiма.
– - Ура!
– - зрадiв Олег.
– - Обов'язково встану! Я тата попрошу -вiн розбудить.
– - Їсти ще не схотiлося?
– - зазирнула до кiмнати весела бабуся.
– Обiд, мiж iншим, уже готовий! Так що вперед! Та й курточка твоя, онучку, -- знов як новенька!
Бабуся хотiла ще щось проказати, та тут знову хтось подзвонив. "Невже Вiтка?
– - скривився Сергiй.
– - Невже ця нахаба пiсля всього насмiлиться припертися?!"
На превеликий жаль, Сергiй не помилився: на порозi стояла Птурська власною персоною i єхидно шкiрила зуби.
– - Здрасть, iменинничку!
– - солодким голосочком проспiвала вона, нiби годину тому хтось iнший, а не третьокласниця Птурська пожбурила з четвертого поверху пакет кефiру в Сергiя.
– - З днем народження, вiдмiнничок майбутнiй! А от i подарунок.
I Вiтка простягла отетерiлому Сергiю якусь поiржавiлу залiзяку.
– - Що це?
– - здивувався Кудлик.
– - А хто його зна!
– - хихикнула Вiтка.
– - Я у дворi знайшла. А ти бери, як дають. Головне -- увага, а не подарунок, нечемо!
Сергiй неохоче взяв iз рук Вiтки "подарунок" i запросив її до кiмнати. Вiн, як ви знаєте, був дуже вихованим хлопчиком i не мiг лишити гостя на порозi, ким би той не був!
– - О, дружечок-пирiжечок уже тут!
– - пирснула Вiтка на Олега, заходячи в кiмнату.
– - Моє вiтаннячко!..
Птурська клацнула пальцями перед Олеговим носом i гордо посунула до крiсла, де мовчки сидiв Дiма. Як ви вже, напевне, здогадалися, Вiтка його не бачила!
Вона хотiла вже гепнутись у крiсло, та Олег одним стрибком пiдскочив до неї i вiдштовхнув геть.
– - Не сiдай!
– - скрикнув вiн.
– - Крiсло поламане!
– - Подумаєш!
– - скривила губи Вiтка.
– - Я взагалi не збираюся з вами сидiти, моя мiсiя закiнчена!
– - посмiхнулась вона й докинула: -Ти думаєш, чого я зайшла? Дружечка твого поздоровити? Дулю з маком! Я зайшла настрiй йому зiпсувати! Отак!
Вона показала сторопiлому Олеговi язика, крутнулася на мiсцi й, задерши носа, попрямувала до дверей.
– - Чао, iменинничку, чемпiончик iз плавання, -- кинула вона Сергiєвi i, вже вийшовши на схiдцi, додала: -- Попий за моє здоров'ячко кефiрчику, дурникам дуже корисно!
– - I її сандалi зацокотiли по сходинках.
– - Ну й дiвчисько!
– - пробурмотiв Дiма, який мовчки спостерiгав за всiєю сценою.
– - Та начхай ти на неї, чого носа повiсив?
– - Неприємно все-таки, -- з досадою зiтхнув Сергiй.
Тут у кiмнату знов заглянула бабуся:
– - То ви передумали обiдати?
– - Нi в якому разi!
– - заметушився Дiма, мабуть, боячись зостатися без обiду.
– - Ми вже йдемо!
Що й казати -- обiд був знаменитий! На столi парувала тушкована капуста з м'ясом, лоскотав нiздрi духмяний запах борщу, свiтилася тонко нарiзана шинка, смажена качка так i танула в ротi, а пирiжки з картоплею були наче пух! Всi пили лимонад, виголошували тости на честь iменинника й багато смiялися. I все було так чудово, що Сергiй i думати забув про вреднючу Вiтку.
А пiсля обiду всi, трохи розморенi, перейшли в Сергiєву кiмнату. Сергiй вручив Олеговi марки з батькiвської посилки й показав кокосовi горiхи. Олег вiд щастя не знав навiть, на що спершу дивитися: на марки чи на горiхи! I тут Дiма запропонував усiм прочитати роздiл з його мемуарiв. Звичайно, всi з радiстю погодились, повмощувалися де хто, а Дiма полiз на крiсло й... раптом пiдскочив, немов ужалений!
– - Де?!
– - несамовито зойкнув вiн, обмацуючи себе й своє крiсло.
– - Де _вони_?! Куди вони подiлися?