Все - як насправдi (на украинском языке)

Костецкий Анатолий

Небавом трiйця вибiгла на лiсову галяву.

Пiсля недiлi вона мала жалюгiдний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожнi бляшанки вiд консервiв, битi пляшки, шмаття газетного паперу, якiсь недоїдки.

– - От так-так!
– - похитав головою Дiма, уважно роздивившись навколо.
– - Руки б за те поодбивати!

Хлопцi погодилися з ним i вирiшили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!

Коли вони знесли смiття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергiй звернувся до Дiми:

– - То як, спробуємо?

– -

Ну що ж, -- не дуже охоче згодився Дiма, -- коли вже прийшли.
– - Вiн сiв посеред галяви, попросив хлопчакiв вiдiйти подалi -- про всяк випадок!
– - i почав, щось бурмотiти собi пiд носа та розмахувати руками, раз по раз позираючи в небо.

Сергiй з Олегом стояли осторонь i з нетерпiнням поглядали навколо: чи не сталося вже якої дивовижi?

Раптом невiдомо звiдки -- адже був такий тихий, сонячний ранок -налетiв дужий вiтер, i за якусь хвильку сонце закрила величезна чорна хмара.

Дiма пiдвiвся з трави:

– - Не виходить! Бачите, он i сонце вже закрив, а слiв про плавання нiяк не згадаю. Ну, спробую, останнiй раз!
– - попередив вiн, вигукнув щось зовсiм незрозумiле й замахав руками на хмару.

I тут iз хмари вдарила довжелезна слiпуча блискавка, за нею пролунав такий грiм, що аж земля задвигтiла пiд ногами, й вiдразу ж уперiщила злива!

– - Тiкайте!
– - зойкнув Дiма i перший кинувся геть.

Хлопцi, не менш наляканi, помчали слiдом! Вони бiгли назад утричi швидше, нiж до лiсу, i вже за кiлька хвилин, ущент мокрi й захеканi, дзвонили у дверi квартири Кудликiв.

– - Вимокли, експериментатори!
– - зустрiла їх бабуся.
– - Швидше перевдягайтесь, а то застудитесь! Ось i вам, -- простягла бабуся свою кофту Дiмi.
– - Ще ж тiльки вчора нежить був.

– - Я сам винуватий, -- промимрив Дiма, знiмаючи мокру одежину i влазячи в бабусину кофту, що дiставала йому до п'ят.

– - Чому ви?
– - здивувалася бабуся.
– - Вчора в останнiх вiстях казали, що ранком можлива короткочасна гроза. А я, стара, забула вас попередити. Та он, до речi, уже все й кiнчилося!
– - I бабуся кивнула за вiкно, де й справдi знову сяяло сонце.

– - До чого тут останнi вiстi!
– - знизав плечима Сергiй.
– - Це Дiма грозу зробив!

– - Он воно що!
– - усмiхнулась бабуся.
– - Ну, тодi iнша рiч. А тепер давайте гаряченького чайку -- i до школи.

Перевдягнений Сергiй, Дiма у бабусинiй кофтинi та Олег в Сергiєвих штанцях i сорочцi посiдали до столу.

– - А знаєш, -- раптом звернувся до Сергiя Дiма, -- я таки пригадав потрiбнi слова.

– - Та ну!
– - ледь не захлинувся гарячим чаєм Сергiй.

– - Плавання у вас сьогоднi?
– - хитрувато усмiхнувся Дiма.

– - Так!

– - Ну от, -- пояснив Дiма, -- коли зайдеш у басейн, -- тiльки спершу заходь, де неглибоко!
– - лягай вiдразу на воду й пливи! Але при цьому весь час повторюй подумки:

Гей, працюйте, ноги й руки!

Я пливу, неначе щука!

– - I все?
– - здивувався Сергiй.

– - I все, -- кивнув Дiма.

– - Неодмiнно так i зроблю!
– - радiсно засяяв Сергiй.
– - Величезне вам спасибi!

– - Нема за що, -- кинув Дiма, -- дрiбницi.

Хлопцi хутко поковтали чай, Сергiй вихопив iз холодильника торт для класу -- й вони заспiшили до школи: адже по дорозi треба було ще заскочити до Олега за його портфелем.

А Дiма подякував бабусi за чай, повернувся в кiмнату, зручно вмостився в крiслi й заглибився у читання своїх мемуарiв.

У клас хлопцi заскочили майже водночас iз дзвоником.

Ледь перевiвши дух, Сергiй вiдразу помiтив порожнє мiсце Птурської, i серце його покотилося десь аж у п'яти.

"Як же я забув!
– - iз розпачем подумав вiн.
– - Та й Дiма не згадав. А обiцяв сьогоднi повернути її!"

I вiн вiдчув, як це не дивно, що йому страшенно не вистачає Вiтки з усiма її жартами, шпильками й стусанами.

Пiсля третього уроку до Сергiя пiдiйшла вчителька i спитала:

– - Кудлик, ти, часом, не знаєш, чому Птурської сьогоднi немає у школi?

Сергiєвi аж дух перехопило, Але зрештою вiн якось пересилив себе й вичавив:

– - Мабуть, захворiла... Вона вчора, здається, кашляла.

Його вiдповiдь нiби задовольнила вчительку. В усякому разi, вона бiльше нi про що не розпитувала, тiльки попрохала Сергiя знову занести Птурськiй домашнє завдання.

– - А я пiсля урокiв сама їй подзвоню й узнаю, що з нею, -- додала вчителька й пiшла собi.

А Кудлик так i вкляк на мiсцi! Це ж коли вчителька подзвонить, все стане вiдомо: i те, що Вiтки не було в школi, й те, що й у бабусi вона не ночувала.

У повному розпачi вiдсидiв Сергiй так-сяк до кiнця урокiв. На щастя, його не викликали.

Та лише скiнчився четвертий урок i клас почав збиратись у басейн, як Сергiй згадав Дiмину пораду й почав повторювати про себе чарiвнi слова.

I що ви думаєте! Вiн таки поплив!

Коли всi третьокласники перевдяглися в купальнi костюми i вчитель фiзкультури дав команду: "У воду!" -- Сергiй Кудлик чи не найпершим стрибнув у басейн. Вiн вiдразу ж зашепотiв: "Гей, працюйте, ноги й руки! Я пливу, неначе щука!" -- i смiливо вiдштовхнувся ногами вiд дна.

– - Молодчина!
– - поплескав його по мокрiй спинi вчитель, коли Сергiй, натомлений, але вкрай щасливий -- вiн проплив аж десять метрiв!
– - вибрався з води.
– - Коли так i далi пiде, я й п'ятiрки не пошкодую!

Всi однокласники теж поздоровляли Сергiя, ляскали кого по спинi, яка аж червоною зробилася, та казали, що тепер для нього й океан не страшний!

– - Ну, олiмпiєць, -- пiдiйшов до нього Олег, -- бачиш, допомiг-таки Дiмин вiршик! От жаль лише, що Птурська не бачила.