Ювелір з вулиці Капуцинів
Шрифт:
Великого значення у цих умовах набирала розвідувальна робота у тилах ворога, збір даних про передислокацію фашистських частин. Катря Стефанишина опинилась на передньому краї.
Кожного ранку рівно о восьмій вона вже сиділа за своїм маленьким столиком у приймальній військового коменданта залізничної станції. Скромно, але зі смаком одягнена, з важкою каштановою косою, напрочуд великими чорними очима і м’якими та виразними рисами обличчя, дівчина відразу привертала до себе увагу, і біля неї завжди крутились офіцери, які очікували прийому у коменданта. Катруся лише почала працювати, а вже вислухала не одну пропозицію весело провести кілька годин, які залишались у майора чи гауптмана перед відходом ешелону.
Харнак дотримав свого слова. Для цього Карлу Кремеру довелось запросити його до себе на вечерю і познайомити з Катрусею. Дівчина вже знала, що їй доведеться грати роль нареченої, і, коли Карл заїхав за нею на своєму лімузині, чекала на нього. Строгого крою костюм і блузка з високим коміром підкреслювали спокійну красу дівчини, і, глянувши на неї, Карл зрозумів — цей костюм пасує Катрусі більше, ніж найвишуканіша вечірня сукня.
— Ти сьогодні дуже красива, — не втримався, щоб не сказати, бо саме згадав її змарніле обличчя під час арешту брата. — Що чути від Богдана?
Катруся відповіла з удаваною байдужістю:
— Я вже й не сподівалась побачити його… — та відразу розцвіла радісною усмішкою. — Він у Дорошенка тепер права рука. Очолює диверсійну групу.
Карл вже знав про це. Запитав, переконаний, що дівчині приємно розповідати про брата.
— Певно, не дає фашистам спокою?
Катруся заговорила швидко:
— То ти нічого не знаєш? Та й звідки тобі знати — все там і там… — непевно покрутила рукою. — А Богдан уже два поїзди під укіс пустив. Їй-бо, це мені Євген Степанович розповів, коли попереджував про нашу… — Кров залила її щоки, — нашу… ну… цю авантюру…
Карлу стало ніяково. Ще йдучи сюди, почував себе непевно. Хотів триматись так, ніби вони були лише друзями… Адже він намагався обманювати сам себе: був переконаний — не байдужий він для Катрусі, і вона не чужа для нього. Але не йняв собі віри, не міг до кінця розібратись у власних почуттях. Іноді згадував старомодний берлінський будиночок і маленьку жінку з широко поставленими очима. Разом з тим мріяв про зустріч з Катрусею, заплющував очі і бачив її — знайому і милу…
А тут Зарембі спало на думку видати Катрусю за наречену, аби влаштувати її до коменданта залізничного вузла. Ідея непогана, але ж Євген Степанович і не догадувався, що діється у Карла на душі. Правда, чомусь усміхнувся у вуса, посмикав свою коротеньку борідку і мовив не зовсім прямо:
— Вона дівчина гарна, та й ти — хлоп помітний. Файна пара може вийти…
Зараз Карл повинен був встановити з Катрусею невимушені стосунки, які дозволяли б їм без зайвих ускладнень виконувати доручену справу. Якомога делікатніше почав:
— Сьогодні, Катрунцю, нам доведеться зустрітись з гауптштурмфюрером Харнаком, слідчим гестапо. Від нього залежить твоє влаштування до коменданта. Це — розумний ворог, і з ним слід бути обережною. Не забувай, — відчув, що червоніє, — ми, так би мовити, наречені, тому я й попросив рекомендувати тебе…
— То вже, Петрику, мені відомо, і ти можеш бути спокійний.
— Карл, а не Петрик, — поправив він, — я вже й сам забув, що Петром називаюсь.
Катря покрутила головою.
— То для мене найгірше… Карл… Але ж не можу я сказати — Карлик…
Говорила вона так кумедно, що Карл не втримався і засміявся. Дивлячись на нього, засміялась і Катруся. Вони сміялись довго й щиро, і Карл відчув, як нараз зникла вимушеність, котра сковувала його і не давала щиро глянути у вічі дівчини.
Через півгодини Катруся прискіпливо оглядала його квартиру. Три кімнати, заставлені новими меблями, килими на підлозі й різні дорогі витребеньки не справили на неї враження.
— Меблів багато, — мовила, — а порожньо й незатишно.
Карл погодився. Не тому, що служниця, яка приходила двічі на тиждень, погано доглядала квартиру і подекуди в кутках залишала пилюку, а тому, що в квартирі не було тієї обжитості, яку надають помешканням жіночі руки: якоїсь подушки на дивані чи фіранки на вікні.
— Але ж тут живе якийсь буржуй Карл Кремер, — весело посміхнувся він, — і я зовсім не заперечував би, коли б радянські війська викинули його з цієї затишної квартири.
Катруся взяла на себе обов’язки господині, і до приходу Харнака встигла накрити на стіл.
— Щасливчик цей Кремер, — напівжартома-напівсерйозно мовив гауптштурмфюрер, знайомлячись з Катрусею. — Таланить йому і в коханні, і в картах…
Трохи перебільшуючи, розповів про гру Карла у покер в офіцерському казино.
— А я й не знала, що мій наречений — завзятий картяр, — зауважила Катруся. — Та все до пори, до часу…
Цей натяк на її майбутні права викликав красномовну міміку у чоловіків і відразу надав їхній вечірці інтимного, майже сімейного забарвлення. Видно, Карл Кремер був задоволений з цього, бо зрідка кидав на Катрусю погляди, в яких Харнак читав лише ніжність і доброзичливість, а Катря — настороженість, тривогу і щось незрозуміле, чого раніше ще ніколи не помічала. Дівчина пояснювала це присутністю гестапівця. Вона знала, тривога й настороженість Карла — даремні, вона не видасть себе жодним необережним словом чи жестом. Адже Катруся відразу розкусила цього гауптштурмфюрера у його невимушених та іноді жартівливих запитаннях крились підводні рифи, і вона легко обминала їх.
Харнак мав чудову пам’ять, колись почуте мало не назавжди відкладалось у його голові. Незважаючи на те, що наприкінці вечора він був п’яний, наступного ранку пам’ятав усе, сказане Катрусею. Ця дівчина була справді красивою, та її врода не схвилювала гауптштурмфюрера — спокійна слов’янська краса, а йому подобалась врода різка, яскрава, яка б лоскотала нерви. А втім, смаки Карла Кремера не обходили Харнака, його цікавило інше. З’ясувавши, що дівчина цілком благонадійна, він рекомендував її комендантові залізничної станції.