Ювелір з вулиці Капуцинів
Шрифт:
— Мені хотілося б, коли пан фельдфебель не заперечує, продовжити вчорашню розмову…
— Фройляйн замкнула вхідні двері? — обірвав Штеккер і, помітивши стверджувальний жест дівчини, пожартував невесело:
— В крайньому разі нас зможуть звинуватити у любовних фіглях-міглях, а це, зважаючи на мій вік, для вас не так уже й страшно. Та й СД рідко коли пхає свого носа в такі історії.
— Що ви подумали вчора про мене? — запитала Катруся.
— Те, що думають у таких ситуаціях… Що ви хоробра дівчина, але недосвідчена…
— Отже, ви здогадались, хто я… І для чого мені потрібна
— Коли ви скажете, то знатиму, — лукаво усміхнувся Штеккер.
— Ми стоїмо зараз на різних сторонах барикади, — почала Катруся трохи патетично, не так, як хотіла. Почервоніла, та пішла напролом: — Ви — гітлерівський солдат, я — радянська дівчина. Нас роз’єднує прірва, але ж кожна порядна людина — а ви мені здаєтесь порядною людиною, пане Штеккер, — повинна боротися з фашизмом.
Фельдфебель обійшов навколо столу, став напроти дівчини. Він хотів щось сказати, та Катруся вела далі:
— Кожна людина, я ще раз повторюю це, коли вона має хоч краплю совісті, повинна боротися з фашизмом!..
Штеккер рішучим жестом зупинив її.
— А звідки ви взяли, — запитав, — що ми стоїмо на різних сторонах барикади? Та я стояв по цю сторону, коли тебе ще на світі не було.
Побачивши на Катрусиному обличчі розгубленість, взяв її за руку, посадовив на стілець. Сам також сів. Почав спокійно й повільно, наче роз’яснюючи загальновідомі істини:
— Ти гадаєш, в Німеччині всі фашисти? Ваша молодь, не заперечуй, схильна так думати: мовляв, якщо Гітлер захопив владу, все там — продажне… Правда, націсти задурили голови багатьом, та є чесні люди, які продовжують боротьбу. Ми боремось з фашизмом — кожен на своїй ділянці — і ніколи не схилимо голови. Бачиш, — показав на телеграми, — від них багато залежить. Щодня десятки вимог, розпоряджень, вказівок. Комендант наказує, виконую я. А виконати можна по-різному. Можна відправити ешелон з солдатами сьогодні, а можна й через кілька днів. Можна загнати на глуху станцію состав з бензином і розшукувати його два тижні. Все можна, фройляйн Кетхен. Це хоча й крапля, але ж кажуть, крапля й камінь підточує…
— Ніколи не думала, що у нас вийде така розмова, товаришу Штеккер, — сказала Катруся. — Хочете працювати разом з нами?
— Сьогодні я цілий день чекав цієї пропозиції, — зізнався фельдфебель. — Був певен, ви не пройдете повз мене. Після того, що сталось, ви повинні були знайти зі мною спільну мову.
— І знайшли, — радісно сказала Катруся.
Коли Катруся розмовляла з Штеккером, Галкін зашифровував інформацію, складену Карлом на основі секретного оперативного зведення коменданта залізничного вузла. Закінчивши роботу, подзвонив у магазин. Кремер уже чекав на нього, і скоро чорний “мерседес” стояв під дзеркальними вітринами на вулиці Капуцинів.
Карл Кремер вийшов з магазину. Крокував, майже не звертаючи уваги на лисого літнього продавця, який, трохи відставши й зігнувшись, поспішав за хазяїном. Навіть зовнішній вигляд Карла Кремера свідчив про успіхи фірми. У модному сірому костюмі, велюровому капелюсі, з коштовним перснем на пальці, він, звичайно, уособлював собою комерційний талант і фінансову респектабельність. Зупинився біля лімузина, зверхньо глянув на продавця. Збоку
— То ви, Михайле Андрійовичу, дорогенький, зачекайте на Катрусю. Вона подзвонить або зайде в магазин. А ввечері подзвоніть мені, бо я можу вмерти від хвилювання…
— Ви людина молода, і до смерті вам, йой, як далеко, — відповів Фостяк. — Але чого не зробиш для Карла Кремера! Подзвоню, неодмінно подзвоню — їдьте спокійно.
На виїзді з міста чергував посилений есесівський патруль. Документи перевіряв оберштурмфюрер. Він довго розглядав, мало не обнюхував папери Кремера, зазирнув у машину і лише після цього наказав пропустити.
— Не подобається мені цей патруль, — сказав Галкін, коли рушили. — У цьому напрямі більше їздити не будемо. Сьогодні востаннє…
Карл погодився з Федьком. Справді, цей есесівець дуже підозрілий. Коли від’їжджали, зробив якусь помітку у блокноті — певно, записав номер машини.
Галкін збільшив швидкість — до виходу в ефір залишалось небагато, а треба проїхати кілометрів з двадцять. Там біля шосе густий гайок із зручним з’їздом — далеко не хочеться заглиблюватись, бо завидна слід ще доїхати до лісу, де на них чекатимуть партизани.
Осінь стояла золота. Кінець вересня, а дні теплі, як влітку. Дерева ще зелені — де-не-де ліси підмальовано жовтою та червоною барвами. Повітря прозоре. Верби обабіч дороги на тлі ясного неба виглядають статечно й спокійно. В природі спокій, немов нема ні літаків, які пішли у височині кудись на захід, ні колони танків з хрестами, що підняли пилюгу на сусідньому путівці; немов на світі панує тиша, і єдиний хижак — це яструб, що кружляє над гаєм…
Галкін зупинився на горбку, звідки добре було видно шосе. Впевнившись, що на магістралі нікого нема, завернули До молодого лісу, котрий притулився до самісінької дороги. Федько закинув на дерево антену, почав настроювати рацію.
Риска, крапка, крапка… Риска, крапка, риска… Риска, крапка, риска… ДКК…
Карл став за крислатим кущем, спостерігаючи за шосе. Нічого не видно — ні машин, ні возів. Зовсім спокійно, лише над головою пташина якась попискує…
Галкін свиснув — подає знак, що передачу закінчено. Можна рушати.
Кремер ще раз оглянув шосе і зробив знак Федькові, аби не заводив машину: праворуч на шосе, за кілометр од них, з’явилась чорна цятка, долинуло гурчання мотора. “Перечекаємо”, — вирішив Карл і присів за кущем. Тепер з дороги нічого не помітило б найпильніше око — суцільна зелено-жовта стіна.
Машина зникла за поворотом. Йшла не дуже швидко для легкової — кілометрів шістдесят-сімдесят на годину. Нарешті вискочила за двісті метрів.
“Хорх”, — визначив Карл. — Певно, військовий”. Справді, поруч з шофером сиділа людина в офіцерському кашкеті. Коли “хорх” минав кущ, Кремер впізнав Харнака. Так, сумніву не могло бути — це гауптштурмфюрер, а на задньому сидінні — військові.
“Що він тут робить?” — подумав Кремер і відразу все зрозумів. Харнак полює на них. Тому й посилений наряд есесівців на виїзді з міста, тому й патруль на дорозі. Галкін правий — на цьому шосе найближчим часом з’являтись не можна.