Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
Справді, з усіх боків уже почали сходитися тихі, невиразні постаті. Ніч уже зайшла пізня, і темінь трохи прояснішала: зоряне світло дещо розсіювало пітьму.
— Постривай ще хвилину, дівчинко… — спинив Шумейко Катрю за рукав. — Просьба до тебе є… — Він примовкнув на секунду, немов зніяковів. — Ти там, як з дому йдеш, повз мою хатинку раз у раз проходиш… Тільки ж ти гляди! — зразу ж схопився він. — Щоб ніколи й на думці не мала за чимось у двір до мене зайти: око на себе наведеш! А ти отак… коли вгледиш колись, що Вірочка — ну, дочка моя, та ти знаєш — десь на вулиці у поросі бавиться, зроби ласку, підійди, серце, тихенько та й тицьни їй у ручки оце… Ну, і все! — Він тицьнув Катрі до рук невеличкий згорток. — Ну, ну, розлітайтесь швиденько! — гримнув він сердито і одвернувся.
Зілов і Катря рушили до виходу. Дружним хором стрекотіли цикади. Запаморочливо пахнув білий тютюн і ще якісь, медового цвіту, нічні квіти. Велика, ясна зоря враз покотилася чорним небом і згасла десь над заходом. Було душно, але Катря тремтіла.
— Катре, — прошепотів Зілов, — може, ми зробимо інакше? Ми дістанемо одежу австрійського солдата, я переодягнусь, прикинусь галичанином і стану замість вас. Крім того, здається, вдасться розпропагувати кількох галичан. Правда, вони націоналісти, але в цей момент…
— Покиньте, Зілов, — зняла його руку з свого плеча Катря, — ви самі чудово розумієте, що ніякий, хоч найспритніший, хлопець не спроможеться втертися в довір'я до інших хлопців так, як це легко зробить кожна звичайна дівчина. Але, правда, я піду краще просто до солдатів. Я вдягну українське вбрання, вони це люблять. Тільки ж глядіть, — вона засміялась просто й кокетливо, — не забудьте щодня постачати мені кілограмів зо два смачного насіння. Тут без насіння агітації не поведеш…
Вони зійшли на пагорб коло окописька, місто було вже близько, і вони взялися тісно під руки, немов двоє запізнілих закоханих. Край неба на сході почав червоніти, і рожеве сяйво зростало, збільшувалося просто на очах — от-от мав уже зійти пізній місяць. Довкола поволі знаходилися контури дерев, пагорбів і будівель. Десь далеко, може, аж у селі Жуківцях, дружно і люто валували пси. З поля віяв благенький вітерець. Пахощі свіжого хліба були тут ще виразніші. Здається, вже зацвітала й рання гречка.
— Давайте десь посидимо… — тихо запропонувала Катря, — так гарно… Скажіть, Зілов, ви читали, звичайно, «Анну Кареніну»?..
Зілов скинув тужурку і нап'яв її дівчині на плечі — Катря була в самій мадеполамовій матросці.
— Катре!
— Що?
— Ні… нічого…
Щербатий місяць виплив з-за обрію в своє рожеве сяйво і тихо став над горизонтом.
Катря поправила згорток — він розгорнувся. В згортку був гумовий цуцик з пищиком усередині, ярмарковий медяник у рожевій глазурі й картка з чотирма перебивними картинками: жовта кицька, букет павиних вічок, хатка над водою і соняшник у цвіту.
На кладовищі страйком уже зібрався весь. Пізнавали один одного з голосу. Прізвищ та імені і по батькові люди вже не мали. Шумейко був просто — Голова, Козубенко — Кочегар. Були ще — Машиніст перший, Машиніст другий, Слюсар з депо, Слюсар з майстерень, Запасний агент, Телеграфіст, Токар, Інженер, Конторник, Фельдшер, Складач поїздів та інші. Розсілися довкола Голови — на могилах, надгробках, по п'єдесталах монументів. Схід рожевів, і обриси хрестів, пам'ятників і капличок уже вирізьблювалися, скупчившись над колом схилених до середини — до Голови — голів. Перше слово Голова дав для інформації Кочегару.
Кочегар розповів про відомості, які дістав від телеграфіста з апаратом під подушкою. Одеса трималася, Роздільна, Бірзула й Вапнярка теж. Козятин допустив маневрову службу. Але в Києві після арешту страйкому багато машиністів стало до роботи.
— Ганьба! — загули довкола. — Ганьба!
— Держатися до кінця! — почулося від хреста з похилим серафимом на підніжжі.
— Щодня, — сказав Голова, — прибувають з Німеччини німецькі машиністи, з нашого депо вони вже вивели одинадцять паровозів.
— Псувати паровози треба! — долинуло з п'єдесталу «Я уже дома, а ви в гостях». Той, що сидів під ангелом з хрестом, гаряче його підтримав.
— А найгірше, — кінчив Голова, — є такі випадки, коли окремі службовці подають заяви, що німці прийшли та забрали їх на роботу немов силоміць. Відкрито штрейкбрехерувати вони бояться…
— Це з «Куренів» і «Просвіт». Знаємо! — загули довкола. — Вони й Центральну зраду приводили. І гетьманські комісари з них…
— Убивать! — крикнув хтось.
— Основне, — спокійно сказав Голова, — без насильства та ексцесів. Страйк треба обернути на загальний, і не можна підривати довір'я мас. Знищувати ворогів будемо під час збройного повстання, якщо таке буде…
— Повинно бути! — не вгамовувався той же голос.
— А тим часом, — так само спокійно сказав Голова, — я пропоную такі основи нашої пропаганди. Перше — краще бути безробітним, аніж працювати задурно. Друге — гроші одержувати, але на роботу не ставати до задоволення всіх вимог. Третє — до попередніх вимог додати ще одну — звільнити всіх арештованих у зв'язку з страйком, зокрема перший страйком…
Тиша й темрява навкруги зненацька розкололися й спалахнули. Тоді ще раз. І ще. Всі зірвалися з місць. Всі кинулися урозтіч. Але було пізно.
З-за кожного куща, монумента чи склепу стирчав уже широкий австрійський багнет. Скісне, несміливе ще, перше місячне проміння відблискувало на широких лезах жовтавим і зеленкуватим. Широким колом австрійці з гвинтівками на руку оточили все кладовище, і коло стягувалося тісніше й тісніше. Вони дали три попереджуючі залпи вгору, і тепер, стягаючи коло, йшли спроквола через могили й надгробки, інколи пострілюючи вгору то тут, то там. Страйком збився тісною групою під монументом «Я уже дома, а вы в гостях».
— Сторожа? — прошепотів Шумейко до Козубенка.
— В два яруси, — похмуро відказав той, — ні чорта не розумію. Вісім чоловік з чотирьох кінців. Очевидно, налапали в пітьмі й пов'язали…
Коло стислося вже так, що гостриці багнетів майже впиралися в людей. Сивоусий кірасирський майор підняв руку вгору і спинив своїх солдатів.
— Дас іст гемахт! [380] — сказав по-німецькому і додав якесь незрозуміле угорське прокляття. Закінчив він, немов проказуючи урок, українською мовою. — Ім'ям командування східної сполученої імператорсько-королівської армії, з наказу командувача першого полку сьомої кірасирської дивізії цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа Габсбурга, його екс-целенції полковника фон Таймо, я, майор Бела Кадель, заарештовую підпільний страйковий комітет залізничників. Запитання є? Претензії є? Дас іст гемахт! Геєн зі ругік! [381] Спокійно, вперед!..
380
Справу зроблено! (нім.) — Ред.
381
Ідіть тихо! (нім.) — Ред.