Гарячий шоколад із запахом ванілі
Шрифт:
«Ех… все, треба просто забути про це все і продовжувати жити далі.»
Зайшовши до школи, я відразу ж побачила свого брата, який, як завжди, знаходився в оточенні своїх друзів, з котрими я була не знайома, навіть навчаючись в одній школі.
Тихенько підкравшись до Адама, я закрила його очі своїми долонями, після чого почула його голос:
– Хто б ти не була, у тебе дуже приємні на дотик руки. Хочеш мене?
«Що? Він із усіма дівчатами так спілкується?»
–
– Ой, Емма? Вибач, я думав, що це чергова дівчина намагається привернути мою увагу до себе. А що ти сьогодні така весела?
– Навіть не знаю, – замислилась я на хвилинку. – До речі, я вирішила щодо вечірки: йду.
Тільки-но я це сказала, уся зграя хлопчаків почали запевняти мене, що цю вечірку я запам’ятаю на все життя. Адам, і свою чергу, посміхаючись, підхопив мене за талію та почав кружити навколо себе (йому вдалося це без проблем, так як він був набагато вищим за мене).
– Аааа..відпусти мене! – прокричала я, доки не побачила дещо, а точніше декого, що змусило мене замовчати
«Так, я чітко бачу перед собою Антона. Блін, точно, він стояв серед хлопців весь цей час. Як я його відразу не впізнала?
Він дивиться на мене. Я думаю, що Фелікс може зараз розпочати розмову зі мною, щодо вчорашнього. Ні, будь ласка, я не хочу цього, точно не зараз.»
Тільки-но Адам опустив мене на землю, я чимдуж зірвалася з місця та побігла в сторону кабінету, в якому повинен був відбутись перший урок.
– А як же ознайомлення з правилами? – крикнув мені вдогін кузен.
– Потім, все потім. Я ще підійду до тебе сьогодні, – відповіла я та забігла до класу, в якому на мене вже чекала зустріч із Іванкою.
«Блін, вона, мабуть, образилась за те, що я вчора не відповіла на її дзвінок.»
– Привіт. Ти дуже сердишся на мене? Вибач, мені, будь ласка, я просто… – на цьому Іванка обірвала моє виправдання.
– Ти була дуже заморена. Так, Емма, я знаю: говорила з твоєю мамою. Все добре, не виправдовуйся.
«Оу, Іванка посміхається, це добре.»
– Проте ти повинна мені дещо розповісти.
«Розповісти? Що я повинна їй розповісти?»
– Що саме?
– Що то за хлопець із яким ти проводила свій час вчора? Мені ж цікаво.
– Звідки ти знаєш? Теж моя мама розповіла?
– Зовсім ні. У нас же вчора з Назарчиком було побачення, і ми вирішили купити чогось смачненького. Так от, коли ми зайшли до магазину, я відразу впізнала тебе…і ти була не сама.
– Ти ще скажи, що ви слідкували за нами.
– Ну, ми зовсім трохи…– принишкла Іванка.
– Ти що серйозно? Я б і так тобі усе розповіла.
–
– Звісно ж ні, – посміхнулась я, тріпочучи волосся подруги.
– Тоді розповідай.
Так на протязі всіх перерв та деяких уроків, я розповіла Іванці про події вчорашнього дня.
– А що ж було потім? – запитала подруга, коли ми вже збирались розходитись по домівкам.
– Потім він зробив те, після чого я не бажаю тепер проводити з ним свій час.
– Він почав руки розпускати, так? – із жалем дивилась на мене подруга.
– Щось типу цього.
«Усе; я більше не хочу про це розмовляти, навіть із найкращою подругою.»
– Вибач, я більш не буду згадувати про нього.
– Дякую. Добре тоді, я, мабуть, піду додому…Треба ж до вечірки завтрашньої готуватись.
– Ти що, все ж погодилась?
– Так, не знаю, що на мене найшло, проте я погодилась.
– Що ж, рада за тебе. Не сумуй там. Бувай, Емма.
– До речі, щодо вечірки, – ззаду почувся голос Адама. – Ти не проти допомогти мені: сьогодні і завтра трохи?
– Так, звісно. Ми спочатку по домівкам чи відразу до тебе?
– Ми з хлопцями йдемо відразу до мене. Пішли з нами.
– Добре.
«Блін, блін, блін… там же може бути Фелікс. Так, все, треба заспокоїтись і не згадувати більше про нього: він цього не вартий.»
– А ось і наша компашка зібралась. Хлопці, ви ж не проти, що моя сестричка трохи допоможе нам сьогодні?
– Оооо, – в один голос весело промовили хлопчаки.
«Боже, іноді вони ведуть себе як малі діти.»
– Так, Емма, знайомся, – Адам почав перераховувати всіх зліва направо, - ну, Еріка ти знаєш, а це Даніїл, Артем, Мілен, Остап та Антон.
« …та Антон.»
«Ці слова ніяк не можуть вийти з моєї голови. Я піднімаю очі і бачу Фелікса. І що це? Посмішка? Він посміхається мені після того, що сталося вчора? Козел.»
– Проте краще звати його Феліксом, – це вже я продовжила пояснення брата.
– А ти звідки знаєш? Ви що вже знайомі?
– Твоя сестриця позичила мені книгу за шкільною програмою.
– Так би відразу і сказали. А то я вже попридумувати собі встиг різне… Ну то ходімо?
Ми вийшли зі школи всією компашкою, і я навіть не помітила, як опинилась між Еріком та…Феліксом?
«Що? Чому він поруч? Я точно пам’ятаю, що він був спочатку зовсім із іншого боку… Хай тільки спробує щось зробити типу вчорашнього – і цього разу я не залишу його цілим та неушкодженим.