Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Дальший рейс був щасливий, хоч правда, дуже повільний. Іноді наставало цілковите безвітря, і непорушна вода нагадувала гладеньку поверхню дзеркала. Безліч риби безтурботно гралося біля кораблів, що, здавалося, завмерли на місці. Матроси наслідували риб. Один навіть якось узяв з собою в море солдатську дев’ятимісячну дитину, танцював з нею у воді і пестив її. Другий мав звичку лежати на спині, схрестивши руки на грудях, і, на подив гессенців, палив свою люльку.
18 квітня Каспар побачив узбережжя Голландії; 24 — вдалині, немов білі хмари, замріли крейдяні скелі Англії. Тепер вітер був дуже сприятливий і кораблі робили за годину по сім англійських миль. 26 квітня флот зайшов у Портсмут, попередню мету своєї подорожі.
Було таке враження, коли кораблі наближались до міста, начебто воно все стоїть на воді, бо там аж кишіло все від безлічі різноманітних транспортних та військових кораблів і купецьких суден. Куди не кинеш оком — надуті вітром паруси, розгорнуті вимпели, яскраві прапори. Тисячі одягнених в червоні форми матросів стояли на палубах і зустрічали гессенців вигуками «ура» і оглушливою гарматною канонадою. Це були англійські гвардійці, які мали їхати до Америки разом з німецькими військами. Гессенці, щасливі, що до цього часу все обійшлося добре, голосно підхоплювали радісні вигуки; на їх кораблях грала полкова музика, били в барабани, пищали дудки.
У місті і на кораблях готувались до офіцерських бенкетів. Солдатам га їх родинам було обіцяно дозвіл зійти на берег. Усі будували плани. Хотілося те раз порозважатися перед великою океанською подорожжю, відвідати знамениті, хоч і дорогі, портові пивні, зробити покупки і оглянути чудовий Портсмут.
Якраз у розпалі радісної метушні залунала тривога. Життя на кораблях
і жвавий рух на рейді, здавалось, завмерли на якусь мить. Очі всіх були звернені на чоловіка, який кинувся в море з порожнього капітанського містка і тепер, захлинаючись, ледве тримався на поверхні. Кілька матросів уплав та на човнах наблизились до чоловіка, підтяглії його до гребної шлюпки і, хоч він чинив сильний опір, привезли назад на «Мері Елізабет».
Це був монах Кніхтель, який від нудьги або, може, сподіваючись утекти, одважився на цей безнадійний вчинок. Таким мокрим, яким він був, його відпровадили в арештантську каюту недалеко від складів, де він страшенно кричав, бушував і барабанив у стіни та двері.
Ця нещаслива подія спричинилася до посилення суворого режиму щодо солдатів Відпустки на берег були скасовані. Лише особливо надійні одержали дозвіл піти до міста.
Анзельм, Шмельцле, Каспар і Рюбенкеніг тужливо слідкували з палуби за рухом на рейді.
— Немає будь-якої надії хоч би однією ногою побувати на землі! — сказав Анзельм, ніби підсумовуючи свої думки.
І тепер він по секрету розповів друзям, що разом з Дібольдом склав повідомлення про хід подорожі до цього часу і про становите на англійських транспортних кораблях. На це повідомлення чекають деякі друзі в Касселі, які будуть відправлені у другій гессенській дивізії. Два англійські матроси, що симпатизують американським патріотам, саме зараз сидять в одній з пивних в портовому кварталі Портсмута, щоб одержати повідомлення і контрабандою переправити його назад в Гессен. І будь-що повідомлення має бути відправлене.
— Вони марно чекатимуть, — сказав Дібольд. близький до відчаю.
Шмельцле провів рукою по своєму лисому, жовтому, як віск, черепу.
— Хвилиночку. У мене є одна ідейка! — Він таємниче приклав пальця до рота і побіг так швидко, як тільки дозволяли йому старі ноги, сходами, що вели до кают, і зник всередині корабля.
— Може, він хоче поговорити з Еммеріхом?
— Це безнадійно.
— То що ж в такому разі він може зробити?
Нарешті Шмельцле знову з’явився на горі.
— Вона згодилась, вона згодилась!
— Хто? На що?
— Маркітантка Катрін, звичайно. Адже ж вона має право піти до міста, щоб зробити закупки, і візьме з собою Каспара.
— Мене? — вигукнув Каспар, нічого не розуміючи.
— Вона хоче його взяти з собою? Але ж на це вона не має ніякого дозволу. Як же вона може його взяти з собою? Тоді вона могла б і мене… — бурмотів Рюбенкеніг.
— Якби тебе можна було перетворити у винну бочку і скотити з корабля, — пожартував фельдшер і вже серйозніше казав далі: — Каспара ми повинні переодягнути, і він видасть себе за небогу Катрін. Ця справа, щоправда, рискована, і стара довгенько-таки вагалась. Проте мені вдалося її умовити. Гм, хто не рискує, той нічого не доб’ється.
Серце Каспара мимоволі стислося від спогаду про те, як йому погано при-йшлося, коли він переодягнувся в чорного Самбо. До того ж йому здавалось, що йти з корабля в місто в дівчачій спідниці — це приниження його чоловічої і військової гідності. Коли він уявив собі, що панна Мета довідається про це, то у нього по спині аж мурашки забігали.
— Ні, я не можу цього зробити, — несміливо промовив він.
— Що, і тоді все провалиться? Хіба ти не розумієш, наскільки важливе це доручення? — насідав на нього Анзельм.
— Та він просто ще курча, — сказав Дібольд.
— Ні, я не курча! — спалахнув ображений Каспар.
Саме в цей час повз них пройшла Катрін. Вона сунула Шмельцле клунок з одягом і прошепотіла на ходу:
— Нехай він одягне на себе оце манаття. Але живої Я його чекатиму на трапі.
Каспар підкорився своїй долі. Слухняно він пішов услід за фельдшером у перегородку біля якірного вала і дав себе переодягнути.
Вмить на ньому була вже спідниця і оксамитний корсаж Мети; білий мережаний чепчик, з-під якого цілком природно виглядали довгі біляві кучері парика, завершував костюм. Під париком було сховано повідомлення. Трохи підфарбувавши йому щоки й губи і на додачу підбадьорююче плеснувши, Шмельцле відпустив барабанщика, що перетворився в гарненьку дівчину.
Проте ледве-но Каспар встиг висунути носа з перегородки, як наштовхнувся на Купша. Хлопець відчув, як віл страху й переляку його всього струсонуло. Криві ноги Купша невдало розшаркались.
— Куди, чудова міс? — запитав він, галантно підкручуючи свого вуса.
Каспар стояв, немов скам’янілий, з відкритим ротом; раптом він опам’ятався і швидко повернувся, щоб утекти. Але фельдфебель схопив його за стрічку чепчика, що тріпотіла на вітрі.
— Тільки не бійтесь, панночко, — прокрякав він, — з вами нічого не станеться. Я від природи дуже прихильний до молоді. Ой… — Купш розлючено підстрибнув то на одній, то на другій нозі, схопившись за палець, за який його укусив Каспар, не знаючи, як інакше вирватись од нього. — Ну постривай!..