Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Пан Кук почав втрачати терпіння.
— Але що ви хочете зараз робити? Я маю на увазі всіх цих солдатів.
— Наш пан фельдфебель вирядив їх сюди, щоб прибрати будинок. Але у вас все таке начищене, що можна з підлоги їсти, коли б щось було. — Себіш багатозначно посміхнувся. — Може, людей…
Він правильно розрахував. Згадка про їжу була явно неприємною для Кука.
— Відіслати! — закінчив він напіввладно, напівблагально.
Саме в цей час, на його жах, ще три солдати загуркотіли в дверях, тягнучи по дорогих килимах скриню майора Еммеріха; а за ними продибала заплакана стара дама. Незважаючи на нетерплячку господаря, вона, не кваплячись, почала розпаковувати міцно зав’язаний клуночок, вийняла звіяти два старі галстуки та поношену вечірню сукню, які передала йому для допомоги вірнопідданим біженцям. Коли Кук випровадив даму і повернувся до кімнати, то побачив, що солдати вже пішли геть.
Себіш заморгав очима:
— Я їх відправив, вони не повинні совати скрізь свого брудного носа, чи неправда? Тільки Каспара я залишив тут, тому що він повинен допомагати мені розпаковувати речі і готувати їжу Він був кухарчуком у «Золотому якорі» і чистив чоботи нашому найові майору, чорт забирай…
— Овва, якраз, — тихо закінчив фразу Каспар, спокійно витримавши глузливі погляди обох.
Враз пан Кук зустрівся з настороженим поглядом Себіша і занепокоївся. Офіцерський кухар, здається, щось замислив, розраховуючи, мабуть, на його послугу.
— Я вже подумав про яблука, — почав старий, — шкода, щоб вони пропали. Я можу зварити з них смачне желе.
— Не затрудняй себе, — намагався заперечити господар.
— Та не турбуйтесь! Я не хочу, щоб так марно пропадав мій куховарський хист, і готовий посвятити вас в його таємниці, — промовив Себіш. — Звичайно, для цього мені потрібні приправи.
Пан Кук здався.
— Йди швидше за мною! У мене небагато часу, я мушу їхати у важливих справах і давно вже мав вибратись з дому.
— Розпаковуй скриню! — біля дверей крикнув хлопцеві Себіш з виглядом переможця.
З важким серцем взявся Каспар за роботу. Чи багато тут таких, які зрадили справу свого народу, як цей пан Кук?
І вони ще пишаються тим, що відправляють американських патріотів на шибениці? Чи молода держава витримає таке випробування? Невже прихильники короля святкуватимуть кінець кінцем свій тріумф? Малодушність і смертельний жах охопили Каспара. Це був жах не тільки за себе І своїх товаришів, але й за перемогу правди в усьому світі, за перемогу свободи.
Він почув чиїсь кроки і боязко глянув на скриню.
Повернувся Себіш, сяючий, навантажений пляшками, ковбасами та всілякими ласощами. За ним ступав заклопотаний пан Кук, розповідаючи офіцерському кухареві історію про те, як тридцять років тому багатий, але легковажний дядько взяв його до себе, а сам згодом помер від апоплексії. Вся спадщина його, після сплати значних боргів, складалася Із старої негритянки Флори вартістю в тридцять три фунти, одного надтріснутого пуншового келиха, семи штучних кіс і трьох томів Таціта.
— Тоді я мусив працювати так, що в мене аж шкіра тріщала, і все це за мізерну платню. Так, земляче, даремно існує смерть, ти, як старий вояка, мусиш це розуміти. Я не можу заспокоювати себе тим, що ваш майор заплатить по рахунку, а мушу вимагати гроші готівкою саме зараз..
Себіш обережно поставив всі пляшки на крісло-качалку і поряд поклав продукти. Тепер у нього був зовсім стомлений вигляд, і він простогнав:
— Поговоримо про це пізніше. Я себе погано почуваю, мій пане. Цинга… — Він закотив очі і опустився на добірні закуски, як квочка на яйця. Ще одне зітхання вихопилося з його рота, і він повалився на всі чотири. Вірніше, тільки на три, бо права його рука лежала на срібній рамці, що виглядала з кишені сурдута.
Даремно намагався пан Кук вивести хитрого кухаря з його удаваної непритомності; даремно намагався він хоч трохи посунути старого вбік; щоб принаймні забрати пляшки з дорогим вином. Сутула постать Себіша, його роздуте від пива черево, здавалось, важили вдвічі чи втричі більше, ніж у мерця. Він не поворухнувся навіть тоді, коли пан Кук облив його подою, і, нарешті, голосно кленучи, вийшов з дому в супроводі свого слуги-німця.
Минуло чимало часу, поки Себіш вирішив, що вже доцільно прокинутись від скам’янілості. По-молодецькому він відкупорив одну з пляшок і з насолодою почав пити.
— Отакий скнара! — хрипів він між ковтками, жадібно облизуючи краплинки з вусів, — отакий клятий скнара! Війна, пане земляче, так, так! — Себіш підійшов, хитаючись, до Каспара і запропонував йому випити. Горілчаний подих Себіша ударив хлопцеві в обличчя, але він подолав огиду і взяв пляшку. У Каспара було важко на душі, і він хотів знайти у цьому полегкість, сподіваючись, що один ковток не пошкодить йому. Але міцний напій вплинув на хлопця, ноги його затремтіли. Як уві сні пішов він за Себішем до кухні, розпалив у печі вогонь, наповнив водою великий казан, який знайшов серед кухонного начиння. Тим часом Себіш заклопотано метушився по кухні. Обскуб курку, дві гладкі великі качки і нарешті приніс засмажене з солодкою картоплею порося, яке він роздобув по сусідству в одному з негритянських будинків. Потім чистив яблука, мив салат, підсмажував борошно, охолоджував вина.
Коли пройшло сп’яніння і Каспар міг знову ясно думати, він відчув у кухні такий запах, як на весіллі. Зайшов майор Еммеріх, з червоними щоками і ще червонішим носом, і задоволено нахилився над плитою.
— Браво, за це хвалю! Себіш, ти диявол! Як же це ти так скоро видужав?
— Пане майор, осмілюсь доповісти, якщо обов’язок кличе, навіть смертельно хворий солдат може підвестися на ноги! Їжа зараз буде готова! У нас є навіть вино.
— Себіш, ти геній! — Еммеріх весело засміявся. — Що ти скажеш на це? Наш батальйон за моїм бажанням перевели. Ми належимо тепер до полку полковника Ралля, відомого гессенського лева, мого давнього бойового товариша. Сто чортів, ну й харчі у цих англійців! Нічого, крім жалюгідної баранини та овочів, зварених у солоній воді. І все таке несмачне, як трава. — Сказавши це, він розстебнув жилет на своєму гладкому животі: — Ех, вдома — це вдома! Себіш, стара трактирна мухо, я такий радий, що можна буде добре попоїсти. Пан полковник ще в штаб-квартирі, але скоро, мабуть, прийде сюди. Він уміє оцінити добру страву. Поки він прийде, я хочу прийняти ванну Чи є в тебе гаряча вода? А спину ти мені помиєш?
— До ваших послуг, пане майор! Все це ми зараз улаштуємо. — Себіш притягнув дерев’яний цебер, поставив його посеред кухні і дав розпорядження Каспару, як повертати качок і поливати їх підливою. Обпікши собі пальці об гарячий казан, він скрикнув і кинувся готувати ванну.
Еммеріх стояв уже голий, робив часті присідання і задоволено посвистував, барабанячи по підлозі пальцями ніг, рогові зелені нігті на яких були схожі на дзьоби. Потім він скочив у цебер і, хлюпаючись, захурчав, коли Себіш вилив на нього кілька відер теплої води і почав намилювати спину та масувати за його бажанням між лопатками, де протягом останнього часу він часто відчував біль.