Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
— О-ох, як добре, я почуваю себе, наче новонароджений!
Еммеріх незабаром одягнувся і поставив перед Себішем ногу; той, ставши перед майором на коліна, натягнув йому чоботи.
— Можеш мені робити це щодня, Себіш. Ти, здається, дійсно майстер на всі руки. Цей Шмельцле стільки хворіє, що аж набридло. Може, ти мене ще й поголиш?
Себіш був готовий зробити і цю послугу. І оскільки начальник був у такому хорошому настрої, то він запитав, чи не може одержати належну йому платню. Еммеріх великодушно подарував йому один таляр і запевнив, що й надалі платитиме так само.
— А якщо пан майор знову стане банкротом? Англійський солдат одержує більше, між я! Мені також треба іноді кілька крейцерів, —
Еммеріх виструнчився так, що, незважаючи на гладке тіло, яке розпирало формений сурдут, він здавався затягнутим з голови до ніг у цупкий корсет.
Каспар і Себіш також стали струнко, але ніхто не звертав на них уваги.
— Ось і ми, нарешті, насилу вирвались, — сказав "гессенський лев» Еммеріхові замість привітання. — Мій ад'ютант, капітан фон Барделебен, з хвилини на хвилину також має бути тут. Ви побачите, він дуже приємний хлопець. Він був із своїм гарнізоном у Гофгайзмарі, а тепер, звісно, безмежно щасливий, що вибрався з того смертельно нудного гнізда і може брати участь у нашому поході. Він досить пристойний, але йому бракує військового лоску. А ось і він!
Гарній молодий чоловік, який скидався у своїй капітанській формі на дитину, що грається в солдати, клацнув перед Еммеріхом підборами; у нього були великі сірі очі і ледь-ледь помітні вуса. За ним вскочила левретка, яка перед тім бігала у садку, і, гавкаючи, кинулась на Ралля. Полковник насилу відштовхнув од себе невгамовну тварину.
Три офіцери влаштувались у невеликому алькові і почали їсти суп, що його приніс їм Каспар.
— У «Троянді і вінку» всі були п’яні! — сказав Ралль. — І все-таки було неприємно, Еммеріх. Не знаю чому, але, незважаючи на бенкет, — і це вже триває вісім днів я не можу позбутися почуття того, що англійці вважають себе нашими хазяями і годувальниками. Яке наше враження?
— Я гадаю, то їм не до душі наша послужливість, — втрутився в розмову молодий капітан, скориставшись мовчанкою Еммеріха. Наші поклони їм, звісно, не подобаються. Вони не розуміють, що таке муштра.
Еммеріх, який похмуро дивився кудись у простір, промовив:
— Годі англійці не розуміють, що від нього належить успіх війни. Муштра і дисципліна на цьому побудована вся військова сила.
Ралль сумно глянув глибоко посадженими очима па ад’ютанта, а потім на Еммеріха.
— Мабуть, мало які загони будуть переведені на окремі позиції. Англійці ніколи не дадуть нам змогу виступити самостійно, а навпаки — нас завжди посилатимуть для підсилення окремих англійських корпусів. Сер Гоу дав сьогодні знову вказівку, щоб ми, гессенці, марширували у відкритих рядах на відстані вісімнадцяти дюймів, зовсім на англійський лад! Генерал-лейтенант фон Гайстер був у великому замішанні, бо не хотів одразу ж вступати в суперечку з ним. Сер Гоу запевняє, що тільки так треба муштрувати загони. Наш замкнений стрій начебто небезпечний при підступних військових діях бунтівників. Господи, і все це хвилювання через якусь там жменю непокірних крамарів і селян.
— Жах! Вони ще спокійно на все це дивляться, сподіваються на мирну угоду, — поскаржився молодий капітан. — Моя сусідка по столу розповідала мені, що бунтівники протягом довгого часу проводили свої військові вправи перед самим носом британських гарнізонів. Вона сама читала один примірник з маніфестом незалежності, в якому бунтівники говорять про невід'ємність своїх прав.
— Права? Для їх величності черні! Ще й прав захотіли! — процідив Еммеріх крізь зуби.
— Скільки ще триматимуть в одній руці маслинову гілку, а в другій меч? Війна ж неминуча. І якщо передчуття не обдурює мене, вона триватиме довго. Бо інакше чому ж пан фон Шліффен уклав з англійцями договір про подвійну субсидію? Як я вже вам розповідав,
— Сер Гоу має, здається, інші наміри, — запально сказав молодий капітан. — Кажуть, що він нічого не робить, тільки розважається. Молода дама знає дещо про нього.
Еммеріх, який, збираючись взятись до печені, скинув сурдут і закачав рукава, перебив пана фон Барделебена.
— Пане капітан, саме через останнє сер здається мені навіть симпатичним.
Полковник вибачливо і розуміюче засміявся.
— Ви й досі дотримуєтесь звички витрачати місячну платню за перші десять днів? — він поляскав Еммеріха по спині. — Я ще досить добре пам’ятаю, як ми набридли скарбникові під Орлоффом своїми рахунками і листовними пануваннями, мій дорогий! Ах, і все-таки це були гарні часи! Ми тоді досить часто з'їдали наше теля що до його народження… Це порося мені подобається! Де ви його взяли в такій метушні, Еммеріх?
Майор з гордістю вдарив себе в груди.
— Якщо я запрошую на вечерю свого давнього бойового товариша, то страви мусять бути смачними.
Усі захопилися печенею.
— Яка гидота! Солодка картопля! — буркнув Еммеріх і з відразою поклав на тарілку шматок, який уже тримав у роті.
Ралль розуміюче засміявся.
— Солодка картопля — це ще нічого! От познайомились би ви з отруйним плющем, як полковник фон Хердеген. В перші ж дні, коли ми прибули сюди, він, нічого не підозріваючи, пішов гуляти в ліс і доторкнувся до лукавої виткої рослини, яка викликає огидну коросту… Трапляються в цій місцевості ще й гадюки. які нібито й не отруйні, але надзвичайно огидні на вигляд. Ах, немає нічого кращого за Німеччину! Тут, у цій країні, сонце ніколи не заглядає в ліс, в якому немає ні птахів, ні дичини, ні доріг. А люди тут думають лише про гроші та користь. Ого!.. Що подають! — він поклав з обох боків тарілки кулаки, затиснувши в них ніж і виделку.
Себіш, радісно схвильований, наблизився з важким блюдом, на якому лежали дві гарно засмажені качки. Поставивши блюдо на стіл, він ще якусь мить стояв біля офіцерів, захоплено стежачи за їх радісними обличчями.
— Чудова німецька печеня! — задоволено промовив полковник Ралль.
— Звідси могли б відрізати скибку і пани червоносурдутники. Чи краще ні. Тепер, пане майор, вже більше не може пути загадкою, чому ви такий квітучий. Щодня так набивати своє черево?!
— Це витвір мого слуги і кухаря, — сказав Еммеріх і показав на Себіша, що, наче блюзнір, улесливо посміхався. — Хороший кухар — це хороший лікар.
Полковпик задоволено кивнув.
Кажуть, що скарбник одержав настанову не видавати нам більше ніяких авансів на утримання. Якщо це правда, заженуть нас на слизьке! Але у мене є ідея! Оскільки тут все таке дороге, було б практично заощаджувати нам разом зайві кошти. Як ви гадаєте, Еммеріх, і ви, фон Барделебен?
На Себіша, який саме відкупорював вино, це справило таке враження, що він швиденько поставив пляшку на стіл. До чого це полковник веде? Замість одного ненажери йому доведеться годувати зразу трьох, і все це безкоштовно? Тремтячими руками провів він по вусах і роздратовано подивився то на одного, то па другого.
Еммеріх мовчав і в задумі жував свій вус.
— От якби з таким господарством та щось вийшло… — докинув слівце нарешті фон Барделебен, — я зовсім про це не подумав. Це було б чудесно.
Ралль відкинув всякі вагання.
— А чому б і не вийшло? — запитав він, шукаючи на блюді гарний шматок печені. — Ми повинні тільки захотіти… Гм, але це смачно, це мені подобається! Мій служник не зробить такого. 1 підлива ж смачна!
В цей час пролунало кілька пострілів.
— Що це? — Еммеріх збентежено поставив свою склянку на стіл. — Себіш, глянь-но…