Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Себіш тремтів від страху, але цікавість його була більша за інші почуття. Він уже прочинив вікно і визирнув надвір.
— Ой-ой, там тягнуть когось ногами наперед!
— Знову, — пробурмотів Ралль розлючено,
Каспару було доручено негайно ж довідатись, що сталося. За ним вискочив і Себіш.
Офіцери прислухалися до їх кроків. Потім мовчки поглянули один одному в злякані обличчя.
— Пане полковнику, — зрештою наважився промовити молодий Барделебен, — чи не краще було б нам зняти золоті відзнаки з нашої форми? Полковник фон Міннігероде також казав…
— Пане капітан, що ви собі думаєте?.. — накинувся па нього Ралль. — Де це бачено, щоб гессенський офіцер знімав золоті відзнаки зі страху перед бунтівною наволоччю? Hi-і, цього не буде!
— Я такої ж думки, — промовив Еммеріх, — за ваше здоров’я, пане полковник!
Але Еммеріху не довелося випити, в кімнату вскочив Каспар і сповістив надто вже радісним голосом:
— Вони підстрелили англійського майора!
Зразу ж за ним з’явився і Себіш; раптове задоволення і болісне співчуття відбивались на його вусатому обличчі.
— Не тільки майора, — доповнив він Каспара, — тяжко поранені один корнет і гессенський лейтенант. Снайпери впізнали їх по галунах і підстрелили на неймовірно далекій відстані. Вони стріляють з довгих, тонких, оббитих бляхою рушниць, якими користуються в цих лісах мисливці і трапери,
Ралль рвучко звівся на ноги і схвильовано заходив з кутка в куток.
— Ця підступна, полохлива зграя! Із засідки стріляєте, кляті собаки! Чекайте-но, наблизимось ми до вас з багнетами! Шкода куль! — Він враз зупинився перед Каспаром і наказав: — Вікна зачинити! Спустити штори! Затемнити світло! А ти, — полковник подав знак Себішу наблизитись, — ти негайно зніми з наших форм золоті відзнаки і галуни! Пане капітан, запам’ятайте до завтрашнього ранку треба дістати у начальника арсеналу вовняні відзнаки, які носять рядові солдати. Було б справді божевіллям, щоб тільки через це злочинці розпізнавали офіцерів і могли б легко цілитись у них.
Себіш. поклавши сурдути на коліна, із злорадною втіхою відпорював кухонним ножем галуни і бурчав собі під ніс:
— Хто знає, може не був і не бунтівник. Є багато непокірних солдатів і серед нас, гессенців. Матінко, чого тільки не можна почути від цих лобурів.
Я прошу пробачення, але панів офіцерів вони називають просто ненажерами!
Еммеріх був не менше збентежений.
— Так, — сказав він Раллю, — це правда, вони непокірні. В інтересах короля, пане полковник, я хочу пообіцяти солдатам свіже м’ясо і хліб, щоб ліквідувати всілякі неприємності і викликати в них хороший настрій під час виконання своїх обов’язків. Якщо не годують кота, то доводиться годувати мишей.
Полковник здригнувся, як від несподіваного пострілу.
— Ви знаєте, Еммеріх, так само добре, як і я, що розсудливі і рішучі офіцери можуть і без цих обіцянок закликати неслухняні загони до виконання своїх обов’язків. А в разі непокори — знести дюжині головних заколотників голови або проколоти їх багнетами! Господи! Я б краще згодився, щоб полк втратив триста чоловік, ніж дисципліну. — Не відходячи від Еммеріха, він з люттю додав: — Солдат повинен боятися офіцера більше, ніж ворога, пане майор. Хіба ви не знаєте цього?
Слухаючи Ралля і боячись нових вибухів гніву, Еммеріх зажурено мовчав.
Тим часом Себіш, зрізавши галуни, допоміг полковникові одягти сурдут.
— Так, так, пане майор, — співчутливо зауважив він Еммеріхові, оббираючи з його рукава нитки, — те саме я завжди кажу Купшу: фельдфебелі мусять діяти рішуче, а не потурати солдатам. Ці хлопці, як тараня: чим більше їх б’єш, тим більше вони м’якшають.
— Годі! Було б краще, якби ти лишився за кухлем пива у Касселі, — крикнув Еммеріх. — Замовкни ти нарешті з своїми дурницями і турбуйся краще про свою службу. Йди вже собі разом з Каспаром!
Коли Себіш і Каспар вийшли з будинку, надворі було вже зовсім темно. Холодний вітер з дощем був їм в обличчя. Вони не зустріли жодної живої душі. Рідкі, поодинокі будинки містечка з зачиненими вікнами, були схожі на чорні блоки.
Нічого, крім навальних ударів хвиль, хлюпання дощу, шуму листя, не можна було розібрати в темряві, хоч Себіш насторожував вуха і напружував очі. Загавкали сторожові собаки, коли Себіш і Каспар наблизились до табору. Через кілька ротних вуличок, що виникли тут, вони пройшли повз вартового до місця, на якому стояв їх намет. Навколо невеличкого вогнища розташувалась група солдатів. Загорнуті в промоклі ковдри, вони лежали, притиснувшись один до одного, на вогкій землі.
— Ге, Себіш, може ти нам приніс щось випити? — почувся сонний голос.
— Де там, хіба ж я можу це зробити, чорт забирай, — пробурмотів Себіш. — Адже нічого не належить мені!.. Але, хлопці, ми були в такому будинку, де є що взяти! Боже, меблі, посуд, полотно! І хазяїн його всього-на-всього столяр! У Гессені навіть помісний дворянин не живе так затишно у своєму замку. А чи знаєте ви, що американці платять зовсім малі податки? Я довідався про це із записів у господарській книзі, коли шукав запальничку і кремінь. І просто диву даєшся. Та й справді, треба себе запитати: чого ці люди бунтують?
Купш, на голові у якого був смугастий нічний ковпак, висунувся з намету.
— Зарозумілість і впертість є виною тому, Себіш, головне — зарозумілість! Казяться від жиру. Англієць ніколи не почав би війни. Винен американець! У нас селянин був би радий, якби йому хоч наполовину було так добре. Та що я кажу?! Хоч на четвертину, і то б він почував себе, як у раю. Правда, Дібольде?
Дібольд почухав потилицю і пробубонів:
— Дійсно, чому наші селяни такі нужденні, адже ж вони такі лагідні, як телята, і ніколи не бунтують? Хто знає, кінець кінцем у цьому, певно, і причина.
Купш, бурмочучи, втягнув голову в намет. Від дощу намет наскрізь промок і, обважнівши від води, не міг уже рівно стояти.
Каспар заліз під шматок полотнища для намету і ліг між Анзельмом та Дібольлом. Обидва вже добре виспались, І він також намагався заснути. Але це йому не вдавалось. Тиша навколо була дивною протилежністю до бурхливих подій минулого дня. Замість барабанного бою, горнів, команд, ударів весел, музики, співу І розмов було чути через кожні чверть години тільки вигуки англійського Вартового «All’s well!» [29] та квиління чайки чи якогось іншого нічного птаха, що літав над далекою гладінню води. Все меншими й меншими ставали вогнища і нарешті зовсім згасли під безперервним сильним дощем. Каспар напружено вдивлявся і вслухався в темряву ночі і ніяк не міг повірити, що він в Америці.
29
Все гаразд (англ.).