Пацики
Шрифт:
— Він був не правий! — кривляється Дефіцит і знову копає. Риня дивиться в інший бік провулку й помічає двох літніх жінок, котрі, певно, повертаються з роботи. Жінки зводять на нас погляди, замовкають і застигають на місці, хочуть зрозуміти, що тут відбувається. Я бачу, як одна, з великою світлою хімією на голові, змахує руками, а писклявий голос волає «міліція!», «рятуйте!», інша, корова безмозгла, також починає пищати. З досади, що все так несподівано обертається, кричу до Чихаренка, дякуй богові, підар. Ми по разку його смачно копаємо, від чого він скочується під паркан, як колода, й звалюємо з провулку. Виходимо на одну з тихих вулиць Старого парку й прямуємо в бік Баму. Певний час ідемо мовчки, потім пацани весело згадують, як мочили Чихаренка.
А бачили, як він крякнув від удару Рині, а як благав, щоб його не чіпали, от фуфєл. Я не втручаюся в їхню розмову, бо почуваюся спустошено, хоча зла на цього недоумка Чихаренка, якому щойно настріляв по макітрі, не тримаю, натомість мене повільно охоплює незрозуміла апатія й депресняк. Риня сміється, кладе мені руку на плече й питає, чи задоволений. Не знаю, кажу йому, я справді нічого не знаю, бо
18
У зал боксерського клубу на 15–го квітня, де відбудуться обласні змагання серед спортсменів легкої вагової категорії, приходимо цілим натовпом: з наших присутні — я, Риня, Коновал (як завжди, вбитий), Юра Пиж, Петро Григорович, Діма Дефіцит, із бригади Мавпи — старший Машталір і Кнопка. Малий Машталір почувається впевнено, у тренажерній кімнаті з ним довго розмовляє тренер, я дивлюся крізь відчинені двері, як Бодьо легко танцює на місці, а його сивоголовий наставник час від часу махає руками, імітуючи удари, яких слід завдавати супернику. Тренер говорить голосно, я все чую: ти не повинен підпускати на прямий, лови його на контратаках, намагайся нирнути під руку, нормальок? нирнути й одразу, технічно — раз–раз — по корпусу, по корпусу, один–два нижніх, нормальок? тільки так зможеш завалити, пам'ятай — він мало рухається, опускає ліву руку, скористайся цим, нормальок? ближній бій — твоя перевага, нав'яжи йому ближній, і він своїми граблями тебе не дістане, нормальок? ну, з богом, каже тренер, я в тебе вірю. Бодьо, помітивши мене, усміхається й підходить. Ну як, боїшся? — запитую в нього. Є трохи мандраж, але це добре, коли боїшся, більше себе контролюєш, усі люди бояться, каже він і відходить на поклик тренера. Вони заходять у зал, і тренер жестами показує Боді схему його переміщення по рингу, а той уважно слухає й киває головою. Я сідаю між Ринею й старшим Машталіром. Я ще ніколи не бачив, щоб він так хвилювався за брата: стиснувши кулаки, час від часу тріскотить кісточками і нетерпляче погойдується на місці. Зараз мій малий покаже, промовляє до нас, зараз покаже, ви його ще не знаєте. На рингу валяться двоє шмаркачів десяти–дванадцяти років — це наймолодші спортсмени клубу. Петро Григорович шепоче, щоб робили ставки, я, пацани, на касі, приймаю тільки в першому раунді. Всі передають йому гроші, але так, щоб не бачили тренери, судді й решта присутніх. Я на того, що в чорних трусах, шепоче Риня й передає кілька купюр Петру Григоровичу. А я на того, що в червоних, дає свою частку Дефіцит. От придурки, сміюся до них, а вони голосно гигикають, через що на нас звертають увагу присутні. Пацани, тихо, в наш бік дивиться тренер Боді. Може, він хоче поставити на одного зі шмаркачів, сміється Петро Григорович. Бодьо вже валиться? — запитує готовченко в дим Коновал. Цей мудак із самого ранку мутив, а в обід йому ще кубишку зарядив Юра Пиж. Коновал відкриває мутні очі. Повільно обводить присутніх і знову втикає, його голова легко спадає на груди; попри навколишній шум, вигуки, він сидить нерухомо, ніби його нічого не обходить. Пляшка мінералки, яку він тримає, торкається дерев'яної підлоги, у застиглій руці вона виглядає суцільною з його спокійним тілом. Мудак, зневажливо кидає в його бік Риня й продовжує стежити за поєдинком. Перший раунд закінчується, тренери гаряче доводять малим боксерам, що треба робити, а ті мовчки їх слухають і перелякано дивляться одне на одного. Плакали мої бабки, скаржиться Дефіцит, цей гівняр не вміє валитися, бачили, які пропускав? я через цього вилупка десять баксів програв! десять баксів! треба було ставити на того, що в чорних. У наступному раунді сопляк у червоних трусах ще більше втухає, переходить у захист, і його суперник безперешкодно товче його, як боксерський мішок. Дефіцит кілька разів викрикує до нього, аби не боявся, один із тренерів робить Дімі зауваження, й він, пригнічений, до кінця бою сидить мовчки, лише час від часу каже «от підар», або «йому треба картоплю садити, а не боксом займатися». Петро Григорович задоволено рахує виручку й ділить виграш. Нарешті після шмаркачів на ринг виходять Машталір і його високий, худий суперник, здається, з Бучача. Петро Григорович знову пожвавлюється й пропонує робити ставки, але старший Машталір встає й каже, ніяких ставок — коли б'ється мій брат, якщо ви в нього не вірите, тоді йдіть звідси. Петро Григорович кисло посміхається, жартує, я, тіпа, по приколу. Ніяких приколів, дивиться на нього старший Машталір, малий виграє. Всьо правильно, підтримує його Риня, Петро Григорович недобре на нього зиркає, видно, що йому це не в тягу. Рефері дає сигнал до початку бою. Довгань одразу активно кидається на Бодю, наносить кілька ударів, не дбаючи за власну безпеку. Машталір легко від них тікає, присідає, схиляється на задню ногу або швидко пірнає під удар, і раптом — клац! клац! — молодець!
— Бачили! Бачили, як зарядив придуркові! — гукає Дефіцит. — Бодьо, мочи!
— Малий, давай! — підтримує його брат.
— По корпусу його! По корпусу! — не стримується Риня.
Суперник Машталіра раптом стає обережний, не кидається всліпу, а кожен свій крок зважує. Бодьо відчуває зміни в поведінці довганя й також обирає очікувальну тактику.
— Чьо він танцює? — дивується старший Машталір. — Бережи сили!
Боксери обмінюються незначними ударами. Раптом малий Машталір іде на зближення, але наражається на прямий. По його виразу обличчя помічаємо, що він трішки пливе. Від переживання Риня підводиться, розгублено розводить руками, ніби хоче сказати «ну, давай, давай», бачу його по–дурнуватому відкритий рот, і мені стає смішно. Якщо така біда буде далі, то Бодьо не виграє. Другий раунд починається енергійно. Дилда, мабуть, заохочений своїм тренером, що суперник має слабинки, поривається в атаку, але малий Машталір ухиляється від його граблів, якими той розмахує направо й наліво — раптом! — швидко наносить серію бокових, від чого довгань починає захищати вуха, повністю забуваючи про обличчя й підборіддя. Бодьо пірнає під його руки, йде на зближення й наносить різкий нижній, голова дилди відкидається назад, а з носа тече юшка. «Гаси його!» — кричить Риня. Гаси, мляво шепоче вбитий Коновал, який навіть не дивиться на поєдинок. «Машталір — найкращий!» — горланить Петро Григорович. До кінця раунду дилда сяк–так дотягує в пасивній обороні, й Боді нічого не залишається, яктанцювати навколо нього й товкти поодинокими ударами. Кінець раунду. Поки малий Машталір сидить на стільчику і йому обтирають обличчя, підбігає брат, а за ним і ми з Ринею. Саша каже, у третьому раунді козла треба зламати, він майже готовий, бачиш, який нещасний, ще трохи і заплаче. Ти неправильно думаєш, перебиває Бодьо старшого брата, в нього тиждень тому загинула сестра. Боксери підводяться. Рефері дає сигнал початку третього раунду. Довгань уважно стежить за рухами Машталіра й не підпускає його в ближній бій. Бодьо силкується зайти справа, зліва, наче намацує слабкі місця, але суперник насторожений і обережний. Машталір танцює навколо нього, опускає руки, провокуючи дилду на атаку, але той залишається зосередженим.
— Шо за блядство! — каже Риня. — Хулі він з ним грається?
— Бодя, вали його! — озивається брат.
— Вали, — шепоче вбитий Коновал, — дай цьому мудакові по яйцях.
— По яких яйцях? — сміється Кнопка.
— Мальованих, — глухо каже Коновал із напівзаплющеними віями.
— Він ше не від'їхав? — запитує в мене Риня.
— Живий.
— Я вам зараз як від'їду, — ледве рухаються губи Коновала.
— Чуєш, наркалига, втухни, — зневажливо каже до нього Риня.
— Риня, ти мене хариш…
— Це ти мене хариш, дурік. У нашого другана сьогодні такий важливий день, а ти приповз сюди вбитий, шо демон.
— Риня, — ледве рухаються губи Коновала.
— Шо Риня? Я тебе слухати не хочу. Втухни!
— Риня! Всьо, — заспокоюю його.
— Хай свій анальний отвір закриє, бо я зараз його тут порву! — не може заспокоїтися Риня.
— Бодьо, давай! — кричить Дефіцит. — Ви бачили? Бачили? Шо, ні фіга не бачили? От ви козли, блін! Бодьо йому прямий в балду зарядив!
Суперник Машталіра з кожною хвилиною видихається все більше. Бодьо вже мало дбає за власну оборону й лупить його, як гамана. Гаси його, малий! — кричить брат. Скоро раунд закінчиться, говорить уже стриманіше, ну, останню серію, останню, йому настануть дрова. Таке враження, що малий Машталір чує сказане й одразу пожвавлюється. Спершу він затискає дилду в куток і колошматить із такою швидкістю, що довгань не встигає захищатися, його тіло підкошується, обм'якає й стікає, як тісто. Торба! Машталір доправляє сильним боковим і — нарешті! — суперник, розпластується, розкинувши руки й ноги. Молодець! — кричить старший Машталір, який молодець! До лежачого підбігає рефері, але дилда поволі підводиться. Лунає свисток закінчення раунду. Він його зробив, він його зробив, захоплено каже Риня. Довгань сидить на табуретці, опустивши руки.
До нього підбігає кумедний маленький тренер із ріденькими чорними вусиками, вони довго гаряче сперечаються. Рефері показує боксерам, щоб підводилися, але тренер до нього гаряче говорить і розмахує руками.
— Шо там таке? — запитує Дефіцит. Рефері стає посеред рингу, закликає до себе боксерів. Бере їх за руки й підносить догори руку Машталіра.
— Він переміг! Бодьо переміг! — встає Риня.
— Шланг відмовився битися! — каже старший Машталір. — Слабак!
Ми вітаємо Бодю, обіймаємо, бажаємо виграти Україну, Європу, а потім відпиздити всіх негрів Америки й Африки. Він сміється й прямує до перевдягалки. Цілим табуном наші хочуть іти квасити в кабак «Оріон» на 15–го квітня. Я заходжу до нього в перевдягалку, щоб розповісти про плани на вечір. Із Машталіром розмовляє невідомий велетенський штемп у крутому прикиді. Бодьо вдягається й дістає його з різними запитаннями, я чую лише, що йдеться про гроші й контракт. Невдовзі Бодьо виходить і просить мене піти разом із ним додому, Толян, я прийму душ, перевдягнуся, кину щось на кішку, а потім повернемося до наших в «Оріон»; наскільки розумію, він хоче зі мною поговорити. Нє, нє, сміється, я пити не буду, просто посиджу з вами трохи. Ми підійдемо пізніше, кажу я Рині й усім іншим, починайте без нас. Із Машталіром переходимо дорогу й навпростець через подвір'я 19–ї школи добираємося до нашого будинку.
— Бачив мужика, який зі мною говорив? — запитує несподівано Бодьо, оглядаючись по боках.
— Це той шкаф, що був у перевдягалці?
— Серйозний мужик. Знаєш, чим він займається?
— Чим?
— Наших пацанів підбирає для Іноземного легіону. Чув про такий?
— Шо за контора?
— Контора? Це дуже серйозна, як ти кажеш, контора. Звідти додому не повертаються.
— ?
— Ти не про те подумав, — плескає мене по плечу, — там служиш Франції — і залишаєшся до кінця життя. Це наймані війська. Через декілька років після служби можна отримати французьке громадянство й робити собі кар'єру, ну там військового чи іншу фіґню, бабки непогані платять.
— І шо, туди так легко попасти?
— Ха! — сміється Машталір, — туди з України пару штемпів потрапляє… Цей мужик шукає таких, які підходять. Тільки Толян, про нього — нікому! Таких, як він, кегебісти виловлюють. Чи можна туди попасти? Думаю, якщо захотіти, то можна. У брата проблем нема, але в мене… я ше не був у армії, а ти ж знаєш, що воєнкомат таким, як я, не дає дозвіл на отримання закордонного паспорта. Правда, Саша пробує мутити, з воєнкомом домовляється, може, доведеться дати на лапу. Якщо це вдасться…
— Ти хочеш звідси звалити? — запитую в нього.
— Не знаю.
— А як бокс?
— Бокс? А ти чьо кинув бокс? — із викликом в очах дивиться на мене малий Машталір.
— Я? — розгублююся, — у мене інша тєма. Мені не подобались стреси під час ударів, особливо від прямих, коли мозґи сходять на один–два міліметри з орбіти, і в голові стає неприємно й сиво, пфу, тільки не подумай, що я цього боюся, не про це йдеться, просто, просто ці стреси дуже погано впливають, а мені мозґи потрібні, бокс — це класно, але не на все життя. Розумієш?