Над Тисою
Шрифт:
— Добре! — відгукнувся молодий солдат. Він вийняв хусточку і, знявши шапку, старанно витер спітнілу світловолосу голову. — Мені всюди добре, товаришу старшина, куди б не потрапив.
— Чого це так?
— А хто його знає! Мабуть, живучий такий мій корінь — на всякій землі соки собі знаходить.
— Мічурінський, виходить, у тебе корінь! — сказав Смолярчук і підморгнув.
— Може, й так, — посміхнувся Тюльпанов, — Батько в мене був садівником.
Сонце підіймалося все вище, пригрівало сильніше. Прикордонники йшли йому назустріч, захищаючись від яскравих променів темними окулярами.
Праворуч від дозорної стежки,
Смолярчук підняв лижну палицю, показав на покопаний сніг і траву, яку видно було з-під нього:
— Що це, товаришу прикордонник? Можете пояснити?
Тюльпанов серйозно подивився туди, куди вказував старшина.
— Ні, поки що не можу, — твердо відповів він і посміхнувся. Посмішка була і не винуватою і не зніяковілою, А ви знаєте, товаришу старшина? Розкажіть!
Смолярчук охоче пояснив:
— Олені тут паслися. Бачите, сніг розгрібали, докопувалися до ломикаменя. Чули про таку траву?
— Пі, не чув.
— Ось вона, погляньте!
Тюльпанов хотів був підійти ближче, щоб краще роздивитися зелений кущик, але Смолярчук зупинив його:
— Цього робити не можна. Ідіть тільки по лижні. Місцевість навколо стежки повинна бути завжди не займана людиною, не засліджена. Якщо з'явиться нова лижня, значить, її зробив чужинець, порушник. І взагалі ви повинні знати ділянку застави, як власну долоню: де піднімається кущик, а де лежить камінь, де б'є джерело, а де звивається стежка, зручна для лазутчика. І все примічайте, все фотографуйте в своїй пам'яті. Як тільки десь помітите зміну на кордоні — камінь лежить не там, де лежав завжди, на кущі обламана гілка, прим'ята трава навколо джерельця, з'явилися темні плями на вологому грунті, а на промерзлій землі подряпини, — одразу ж досліджуйте кожне нове явище, докопуйтесь, чим воно викликане.
Тюльпанов уважно слухав.
— Ви тренувалися на учбовому пункті, вмієте роздивлятися місцевість? — спитав Смолярчук.
Молодий солдат кивнув головою і зітхнув.
— Тренувався.
— Чому ж забули шкільну науку? Пам'ять погана?
— На пам'ять я досі не скаржився, товаришу старшина.
Відповідь молодого солдата здалася Смолярчуку зухвалою. Старшина нахмурився. Він терпіти не міг, коли хто-небудь починав з ним суперечку. Він любив навчати молодь прикордонній справі, охоче ділився своїм багатим досвідом, але любив також, щоб його слухали беззаперечно, затамувавши подих, щоб вірили кожному його слову, щоб високо цінували його славу і не були скупі на захоплення його слідопитським умінням.
— Ви більше слухайте, товаришу Тюльпанов, — сказав старшина, — та на вус мотайте і менше розмовляйте.
Обличчя Тюльпанова стало серйозним, жодної насмішкуватої іскорки в очах. Він зрозумів, що ні за яких обставин не повинен зачіпати самолюбства і гордості свого вчителя.
«Ні, хлопець він таки хороший! Даремно я на нього накинувся», подумав Смолярчук, дивлячись на свого напарника. Густі чорні брови старшини, що зрослися на переніссі, розійшлися, і зморшки на лобі розгладилися. Він усміхнувся і спитав:
— Ви звідки родом, товаришу Тюльпанов?
— Донецький. Степовик.
— Ні, не доводилося. А що ви робили до служби? Вчилися?
— Недовчився. Працював. Хвору матір і сестричок годував. З тринадцяти років на хліб заробляю, товаришу старшина. Слюсарював. Був монтажником, верхолазом, монтером. Словом, більше із залізом та сталлю справу мав.
Смолярчук знову уважно подивився на свого помічника.
— Я теж біля заліза змалку. Слюсар. Тракторист. Механік. Отже, ми з вами, товаришу Тюльпанов, начебто земляки. — Смолярчук стривожено глянув навкруги. — Розбалакалися ми з вами занадто, без норми. Не можна! Пішли!
Він широко змахнув палицями, з силою відштовхнувся і легко, з веселим хрускотом поплив по добре накатаній високогірній лижні.
Сніг на дозорній стежці, що розтав учора під гарячими променями гірського сонця, за ніч вкрився глянсуватою льодовою коркою, і добре змазані лижі не провалювалися і не залишали помітного сліду. Смолярчук рухався поволі, опустивши голову і уважно розглядаючи сніговий покрив.
Дозорна стежка охоплювала вершини прикордонного хребта. Починаючи з північного сходу, біля прикордонного поста, вона огинала гори Кам'яну, Верблюжу, Генеральську, Безрідну, Зелену і потім круто повертала на захід, підрізаючи прикордонний хребет до стику з сусідньою заставою.
Смолярчук обігнув голу скелясту верхівку гори і зупинився. Він встромив палицю в сніг, заклопотано поправив шапку, зручніше приладнав автомат, що висів на ремені, вкоротив поводок настороженого Витязя. Обличчя старшини стало надзвичайно серйозним, а очі суворими. Тихо, майже пошепки, сказав: — Далі іти треба дуже обережно.
— Чому? — вирвалося у Тюльпанова.
— Сніг, — скупо, загадково відповів Смолярчук.
Тюльпанов зрозумів його так: «Бережися снігового обвалу!» І не помилився.
За поворотом дозорна стежка звивалася вузьким карнизом по стрімкому, майже прямовисному схилу гори. Праворуч — глибоке провалля, на дні якого росли вже справжні, не карликові, темно-зелені дерева. Ліворуч, закриваючи частину неба, височіли снігові ребристі піраміди, готові впасти лише від дотику до них чи навіть від струсу повітря. Звідки тут, над самою безоднею стільки снігу? І чому він висить над стежкою, чому не обвалюється? Що стримує цю височезну снігову хвилю?
Пильно вдивіться в підніжжя гігантської піраміди, збудованої протягом довгої гірської зими хуртовинами і снігопадами. Бачите яскраво-зелений хвойний чагарник? Це високогірна карликова сосна. Дугоподібні її гілки, розкинуті майже паралельно землі, сплітаючись одна з одною, утворили міцні зарослі, що перегородили шлях сніговій лавині.
Минувши небезпечне місце, Тюльпанов озирнувся.
— Минулого року тут загинув прикордонний наряд. Три дні відкопували, — сказав Смолярчук і рушив далі.
Тюльпанов пішов за ним.
Пройшовши кілометрів з півтора, Смолярчук знову зупинився. Спершись на палиці, він уважно розглядав дозорну стежку.
— Що там, товаришу старшина? — наблизившись, спитав Тюльпанов.
— Дивись! — прикордонник сів навпочіпки, почав роздивлятися ніздрюватий сніговий панцир. Добре було видно характерні сліди звіра, прокладені впоперек стежки. Звір рухався з боку кордону інохіддю, переставляючи обидві ноги — ліву передню і ліву задню — одночасно, глибоко грузнучи. Витязь настовбурчив шерсть, натягнув поводок.