Незвичайна пригода Каспара Шмека
Шрифт:
Сонні гренадери і єгері, що належали до гессенського авангарду, спаковували свої речі, бігли до англійців і шотландців, шикуючись в ряди і шеренги. В бойовому порядку просувались вони вздовж Іст-Рівер перед очіма америкаців, які зібрались на протилежному березі, аж поки о дев'ятій годині не досягли місця посадки. На них чекало понад вісімдесят човнів і чотири військових кораблі, озброєні численими гарматами. Навантаження йшло як по маслу.
Англійські берегові батареї і військові кораблі почали сильну канонаду по ворожому форту. Укріплення вкрились вогнем і димом. Але і в кораблі влучило багато ворожих ядер, кілька щогол зламалось. Проте командуючі кораблями не ввертали на це уваги, а наказували посилити вогонь; вони вирішили примусити замовчати американські батареї і захопити місто навіть ціною власного життя.
Тим часом човни з екіпажем використали хороший попутний вітер і цілу годину пливли проти течії. За ними на короткій відстані йшли військові кораблі, на яких працювали, як пекарі перед печами, спітнілі, оголені до пояса каноніри; вони запалювали одну за одною американські позиції, щоб очистити берег від ворожих частин.
По сигналу всі зупинились. Потім кораблі рушили рівною лінією в напрямку острова Манхаттан, який лежав за три милі од міста.
В бойовому порядку частини висадились на берег. Спочатку вони майже не натрапляли на опір, тому що американці не встигли так швидко, як флот, дістатися пішки з Нью-Йорка до пристані. Англійська легка піхота зайняла «ручну висоту, а решта частин з гессенським авангардом розпочала наступ на Нью-Йорк. За кілька сот кроків авангард наскочив на велику кількість американських стрільців, які ховались за деревами. Гессенці врізались в них, мов наточені серпи, і з дикими вигуками погнали їх перед собою через зелені пагорби, маїсові поля, фруктові сади, луки і ліси. Цілу юрбу нещасних, обідраних і розпатланих ополченців було відрізано і взято в полон. Інші почали тікати. Зади-каючись, спотикаючись, осліплені страхом за життя, вони перелазили через мури, ховались у гущавині лісів, шукали порятунку в хлівах, тонули в річці. Раптом мова рушниць заглушила людські голоси; на велике здивування впевнених у перемозі гессенців, відступаючі американці відкрили по них вогонь з рушниць. Захоплені зненацька, гессенці з убивць самі стали жертвами. Їхні коні лякались пострілів і ставали на диби. Шлях переслідувачів ставав дедалі небезпечнішим, на кожному кроці їх чекала смерть.
Під час нього замішання американцям вдалося відступити, вони зникли в різних напрямках.
Знову ворога примусили тікати. Але відпочивати ще рано. Тільки після кількамильного маршу гессенці зробили зупинку.
Можна розстебнути ранці І перекусити, коли в кого щось є. На цьому привалі вони довідались від двох вістових з англійського авангарду, що нью-йоркський гарнізон відступив угору по Норс-Рівер до форту, розташованого на цій річці. Вістові розповіли, що багато жителів міста, навантаживши свої речі на вози і тачки, рушили слідом за відступаючими частинами.
Ця звістка була сприйнята з надзвичайною радістю. Англо-гессенська армія сера Гоу святкувала ще одну перемогу. Хоча блокада і знищення ворога не вдалися, американці втекли.
Частина загонів негайно рушила до міста. Інші залишились ночувати просто неба. Солдати розпалили після заходу сонця великі вогнища, оскільки тонке обмундирування не захищало їх від холоду скелястого грунту, на якому вони стали бівуаком. Яструбами налетіли солдати на захоплену місцевість. Жодна з багатьох навколишніх хат не уникла грабунку. В цій місцевості, мабуть, ще ніколи не різали так багато гусей, курей, качок, овець, баранів і свиней, як цього вечора.
Офіцери перші показували поганий приклад. Вони насильно вривалися в будинки і знищували в них все. Вікна і двері летіли на вулицю; за ними викидались цінні меблі, люстра, скрині, інструменти, ліжка і всяке інше домашнє начиння. Варварськими вигуками радості супроводилось падіння кожної речі. Все. що впало на вулицю цілим, було тут же розідране, розтоптане на тисячі шматків Солдати ховали під сурдути, просто на тіло те, що можна було захопити з собою. В одного тільки Фріца Кляйнпауля здобич складалася з двох срібних кишенькових годинників, трьох гарнітурів срібних пряжок, пари бавовняних білих жіночих панчох, срібного світильника, двох чоловічих і чотирьох жіночих сорочок з тонкого англійського полотна, двох вишитих скатерок, шести срібних столових і двох чанних ложок. Крім того, він захопив п’ять Іспанських талярів і шість йоркських шилінгів.
Королівські солдати гнали далі сіру масу американської армії, як сполохане стадо; ланцюг їхніх форпостів простягався через цілий острів, аж до Гудзону — «Рейну Нового Світу» — і вони повністю заволоділи розкішним надморським і торговим містом. А того ж вечора на півночі окупованого Нью-Йорка відбувся бій, в якому багато сп’янілих перемогою солдатів з британської легкої піхоти і гессенського авангарду поклали свої голови, і два наступні дні американці хоч марко, але сильно атакували захоплені ворогом позиції; проте потім довгий час не було великих сутичок. Правда, на форпостах щодня по кілька разів били тривогу. Часом місто здавалось обложеною фортецею; окупаційний загін і вірні королю жителі не могли тішитися з свого життя.
Здивовані, йшли гессенці великим багатим містом Нью-Йорк. Розташоване поміж вкритими лісом горбами, воно налічувало п’ять тисяч будівель; дерев’яні будівлі з балконами і громовідводами були гарно побілені; серед них часто траплялись кам’яні будинки, що нерідко мали по шість поверхів. Перед ними росли прекрасні дерева. Але на кожному кроці гессенці натрапляли на сліди жахливого обстрілу: обвалені стіни, мертві люди на тротуарах, поранені на носилках. Пожежні команди на кінних возах зі свистом поспішали до місця пожеж.
Як вівці, брели гессенці один за одним по кривих вулицях, зупиняючись лише перед будинком академії або перед церквою, яких тут, як казали, налічувалось вісімнадцять. Почуття сили і гордості опанувало переможців, коли вони побачили біля гавані сильно пошкоджений форт Санкт-Георг, чотирикутну величезну споруду з чотирма бастіонами, добре озброєними гарматами, і суміжні, зруйновані дощенту будівлі. Від нових назв: Квін-стріт і Уотер-стріт, де мешкали найзнатніші купці, Паулус Гук і Мьорі Гілл, Уорл-стріт і Бовлінг-грін. Бродвей, церкви святого Павла і Тройці — запаморочилась у них голова.
Находились вони до втоми, були голодні і найбільше хотіли пити. Але їм можна було тільки дивитись, як випивають по трактирах англійські солдати й матроси. Самі ж гессенці повинні були задовольнятися водою та ще й платити за неї. Єдиний колодязь в місті, в якому була добра прісна вода, був зданий в оренду; на тачках, що роз'їжджали розпеченими вулицями міста, одне відро води коштувало три чверті гелера.
Увечері гессенці були зовсім приголомшені, що їх не розквартирували, як вони сподівались, у гарних нью-йоркських квартирах. В місті розташувались англійці, а гессенцям було виділено квартири за містом. Більшість мусила задовольнитися землянками, пообкладавши їх шматками дерну, — цього гессенці навчилися в штаті Айленд; ті, яким дістався хлів і трохи соломи, вважали себе щасливими. Навіть офіцерам такого рангу, як Ралль і Еммеріх, жити в місті Нью-Йорк було заборонено. Вони розмістились в залишених будинках бунтівників за межами міста і віддалися там з люттю і розчаруванням давній звичці — пияцтву.
Купшеві вдалося знайти притулок для себе і своїх людей у клуні залишеної ферми, яка самотньо стояла біля підніжжя маленької гори і була оточена засіяними полями та великими просторами зораної землі. Звідси, піднявшись увечері на гору, можна було принаймні побачити, як міраж, місто у тьмяних вогнях.
Купш запровадив суровий режим, як у Цігенгайні. Це означало нести варту з ранку до вечора, ходити в дозор, вправлятися в строю та ще й до того ж працювати в саду і на полі.