Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Зрозуміло. Це дуже добре, що ти допомагаєш батькам.
— Я тільки хочу піти додому.
— Ти потрапиш додому, дитя. — Верна випросталась. — Ми погодуємо тебе, дорога, так що ти підеш до батьків з повним животом.
Дівчинка встала і зробила реверанс.
— Спасибі вам за вашу доброту. Можна мені відїхати назад після їжі?
— Звичайно, — відповіла Верна. — Я тільки піду прочитаю листа, поки тобі принесуть смачну їжу, і тоді ти зможеш повернутися до батьків.
Всівшись на лавку і притиснувшись до Холлі, дівчинка не могла відвести обережних очей від Морд-Сіт. Намагаючись не показувати страху, Верна посміхнулася дівчинці на прощання,
Верна заквапилася.
— Що в листі? — Запитала вона генерала, вийшовши з намету.
Мейферт зупинився біля входу, до блиску натираючи великим пальцем мідну гудзик, і подивився в очі Верни.
— Я зараз дам вам його прочитати, аббатиса. Багато що здається повністю ясним. Але дещо, я сподіваюся, ви мені проясните.
Увійшовши у свій намет, Верна побачила очікуючого у стороні капітана Зіммера. Чоловік з квадратним підборіддям на цей раз не сяяв звичною заразливою посмішкою. Капітан командував особливими силами Д'Хари, групою людей, чиєю роботою було проводити дні і ночі на ворожій території і вбивати як можна більше ворогів. Запас ворогів був, здавалося, нескінченний. Капітан, мабуть, вирішив винищити їх усіх.
Люди з його загону добре знали свою справу. Вони колекціонували зв'язки вух убитих ворогів. Келен завжди хотілося подивитися на їх колекцію після чергового повернення з рейду. Капітан і його солдати завжди ніжно ставилися до неї.
Всі подивилися на блискавку, що прорізала небо. Шторм підійшов ближче. Через мить земля здригнулася від розкотистого удару грому.
Генерал Мейферт взяв маленький складений аркуш паперу зі столу і простягнув Берні.
— Ось що принесла дівчинка.
Поглянувши на похмурий вираз облич обох чоловіків, Верна розгорнула папір і прочитала написане:
«Я захопив Чарівника Зорандера і чаклунку по імені Еді. Тепер я володію Замком Чарівників і всім, що в ньому знаходиться. Мій Ковзаючий скоро доставить до мене лорда Рала і Матір-Сповідницю.
Ваша справа програна. Якщо ви здастеся зараз і відкриєте проходи, я помилую ваших людей. Якщо ні, я вб'ю всіх.
Джеган Справедливий».
Рука, що тримала листа в тремтячих пальцях, опустилася.
— Всемилостивий Творець, — прошепотіла Верна. У неї закрутилася голова. Рікка вирвала листок зі слабких рук і, поки читала його, застигла як кам'яна. Прочитавши його, Морд-Сіт не втрималася і пробурмотіла під ніс якесь страшне прокляття.
— Ми повинні витягнути їх! — Вигукнула вона. — Ми повинні врятувати Зедда і Еді від Джегана.
— Це неможливо, — похитав головою капітан Зіммер.
— Він врятував мені життя! — Кричала Ріккі з почервонілим від гніву обличчям. — І вам теж! Ми повинні витягнути його звідти!
На противагу Ріккі, Верна заговорила спокійно.
— Ми всі відчуваємо те ж, що і ти. Зедд не раз рятував життя нам усім. На нещастя, Джеган за це постарається заподіяти йому ще більше зла.
Рікка потрясла листом перед їхніми обличчями.
— Так що, ми просто дозволимо йому померти? Дозволимо Джегану вбити його? Ми проникнемо туди або придумаємо що-небудь!
Капітан Зіммер поклав руку на довгий ніж.
— Пані Ріккі, якби я сказав тобі, що сховав людину в таборі, в одному із сотень тисяч наметів, і ніхто не буде перешкоджати тобі питати про неї, і тобі дозволять вільно шукати, як ти думаєш, скільки часу мине, поки ти знайдеш цю людину?
— Вони сидять не в будь-якому наметі, — заперечила Рікка. — Подивися на нас. Прийшло послання. Хіба воно потрапило в якийсь один з багатьох наметів у таборі? Ні, воно прийшло сюди, де знають, що з ним робити.
Генерал схопився за стілець і повернувся, усвідомивши сенс слів, вимовлених Верною. У таборі Джегана Зедда і Еді напевно катують. Нарешті він поставив питання, яке мучило його найбільше.
— Як ви думаєте, це правда, що Ковзаючий спіймав лорда Рала і Матір-Сповідницю? Невже ця жахливе істота, цей Ковзаючий, скоро дійсно привезе їх до Джегана?
Верна подумала, що можливо саме тому Енн і Натан стрімголов кинулися в Старий світ. Верна знала, що Келен і Річард все ще десь там. Тільки така невідкладна причина могла змусити Енн і Натана відправитися на південь. Чи можливо, що Ковзаючий схопив Келен і Річарда або забрав їх душі? У Верни впало серце. Їй було цікаво, чи знала Енн напевно, що Ковзаючий схопив Річарда, а якщо так, то чому не сказала нічого про мету своєї подорожі на південь.
— Не знаю, — нарешті відповіла вона.
— Думаю, Джеган зробив помилку, — сказав капітан Зіммер.
Верна підняла брову.
— Яку?
— Він тільки що видав нам, скільки у нього неприємностей з проходами. Він тільки що повідомив нам, наскільки хороший наш захист, і як це його дратує. Якщо військо Імперського Ордена не зможе пробитися через гори в цьому сезоні, вся його армія буде змушена залишитися в долині на зиму. Ось чому Джегану треба, щоб ми пропустили його. Зими в Д'Харі суворі, особливо для таких людей, як у нього, не звичних до нашого клімату. Я на власні очі бачив, скільки людей він втратив минулої зими. Сотні тисяч загинуть від хвороб.
— У нього достатньо людей, — заперечив генерал. — І він може відновити втрати. У нього знайшлися нові солдати, щоб зайняти місце тих, хто загинув минулої зими.
— Так ви думаєте, що капітан помиляється? — Запитала Верна.
— Ні, я згоден з тим, що Джеган зробить все, щоб пройти тут. Просто я не думаю, що його хвилює, скільки загине людей. Думаю, він жадає правити світом. Соноходець довго чекав, а тепер бачить, що мета зовсім близько, майже у нього в руках. А ми — остання перешкода у нього на шляху, не даємо бажаній нагороді впасти до нього в руки. Та й його людям не терпиться зайнятися грабежем. Він вирішив розділити Новий світ, діставшись до Ейдіндріла, і він близький до мети, але, з іншого боку, дуже далекий. — Генерал Мейферт розгорнув карту і почав показувати місця, про які він говорив. — Якщо Джеган не зможе пройти тут, то поверне армію і піде далеко на південь, в долину річки Керн, перейде її і підніметься в Імперію Д'Хара. Коли його армії займуть відкриті простори на півдні, ми не зможемо зупинити їх. Якщо Джеган не проб'ється зараз, йому доведеться зробити тривалий перехід і втратити багато часу, але врешті-решт він все одно впіймає нас. Він воліє заощадити час, і тому пропонує такий обмін.
Верна пильно подивилася на нього.
— Ми зробимо велику помилку, якщо спробуємо умилостивити зло.
— Я згоден, — сказав генерал. — Як тільки ми відкриємо проходи, вони вб'ють всіх людей, до останнього немовляти.
Настрій всередині намету було настільки ж похмурим, як і небо зовні.
— Я думаю, ми повинні послати йому листа, — запропонувала Рікка. — Думаю, треба написати, що ми не віримо, ніби він захопив Зедда і Еді. Якщо Джеган хоче, щоб ми йому повірили, він повинен в знак доказу послати нам їхні голови.